Нещодавно парламент ухвалив Заяву до Міжнародного кримінального суду (МКС) про визнання Україною юрисдикції міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян. Цим рішенням Верховна Рада визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів вчинених на території України починаючи з 20 лютого 2014 року і по теперішній час. Не занурюючись у багаторічну дискусію щодо можливості ратифікації Римського Статуту без зміни Основного Закону дозволю собі декілька думок, які так чи інакше виникають у зв’язку із прийнятим актом.
Перш за все, таке рішення Верховної Ради абсолютно обґрунтоване та доречне. Між тим, ще за день до того, лідери коаліції та речник Ради національної безпеки та оборони України (РНБО) виступили з заявою про те, що Україна нібито й не виступає проти ратифікації Римського Статуту, однак чітко усвідомлює, що це буде використано росіянами у пропаганді та для здійснення дипломатичного тиску на нашу державу. На думку РНБО, в умовах анексії Криму та агресії Росії на Донбасі ратифікація Римського статуту доцільна лише в умовах синхронного прийняття такого рішення, насамперед, Росією.
Проте, як видається, ці дві позиції несумісні. Визнаючи компетенцію Міжнародного кримінального суду ad hoc, ми повинні бути свідомі того, що даємо можливість прокурору Міжнародного кримінального суду (якщо на те буде відповідне рішення Суду) переслідувати УСІХ винних у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, скоєних на території України в цей період – як російських, так і українських військових та політиків, як лідерів сепаратистів, так і звичайних злочинців без статусу та звань. Слова з назви заяви «щодо скоєння злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації» нікого не повинні заводити в оману – розслідування буде максимально об’єктивним і безстороннім; притягнуть до відповідальності всіх винних, незалежно від їх громадянства та статусу.
Насправді позиція влади щодо відмови від ратифікації Римського статуту з наведених вище міркувань є програшною – ми не зможемо завадити Росії використовувати Міжнародний кримінальний суд для переслідування українських військових і, одночасно, ми даємо ще один сигнал нашим західним союзникам щодо непрогнозованості поведінки українських політиків. В Угоді про асоціацію з ЄС ми взяли на себе зобов’язання ратифікувати Римський статут, пройшло півроку і ми про це зобов’язання забуваємо.
Така поведінка вкрай негативно вплине на імідж України на міжнародній арені, а відсутність ратифікації не дозволить ефективно переслідувати російських терористів та сепаратистів за злочини, які будуть скоєні в майбутньому, наприклад, використовуючи території Придністров’я.
Проте, рішення прийнято.
І ми повинні зробити все для того, щоб не перетворити цю ситуацію на ще один дипломатичний програш України. Це досить важливе питання, адже діяти ми маємо компетентно і юридично правильно. З чим у нас останнім часом проблеми. І ми вже на стадії розгляду нашої заяви Судом ризикуємо виглядати непрофесійно. Адже Міжнародному кримінальному суду підсудні воєнні, а не військові злочини, про які вказано у заяві.
Нам треба зробити все можливе, щоб цей процес (якщо він розпочнеться) не закінчився так, як закінчився розгляд справи у Міжнародному Суді ООН щодо геноциду Сербів в Хорватії в 1995 році. Сербія не змогла довести акт геноциду проти сербського населення під час військового наступу Хорватської армії. Буквально вчора Міжнародний суд ООН постановив, що «обидві сторони здійснювали насильницькі дії під час війни 1991-1995 років, але жодна зі сторін не представила достатньо доказів, які б підтвердили «конкретний намір, необхідний для актів геноциду».
Для здійснення справді ефективного міжнародного кримінального процесу над винними у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, вчинених в Україні сепаратистами та російськими терористами ми повинні не тільки ретельно фіксувати всі їхні злочинні дії, але й підібрати компетентну команду юристів, фахівців у сфері міжнародного гуманітарного права, які допоможуть Прокурору МКС зібрати стільки доказів, щоб їх було достатньо для притягнення до відповідальності не лише виконавців, а й організаторів, винних у злочинах проти українців. Це надскладне завдання і помилки, поспіх та некомпетентність в цьому питанні будуть коштувати дуже дорого.