Європа відкрилася соціалізму. Для цього було достатньо передумов –повільний демонтаж звичної європейської конструкції, економічна криза та невдоволення простих громадян. Прихід соціалістів до влади у Франції – «зелений колір» для соціалізму у Європі в цілому. Починається європейська соціалістична ера. На мою думку, наша сусідка потопає у надмірності економічних та політичних векторів. Відсутність єдності і централізованості яскраво проявляється, навіть, у ставленні та активності в темі «проблема Тимошенко». Європа перестала бути змістовним лідером у світовій політиці. Там майже неможливо сформувати актуальну позицію і все через різні геополітичні смаки її членів.
Росія ж надовго зосередила владу в руках «тандему». Антикремлівські сили зайняли свою вичікувальну позицію щодо нових/старих порядків та нового/старого президента. "Марші мільйонів" час від часу актуалізують російську опозицію – це гра на наступні декілька років. Латентна опозиція та тверда влада – це формула російського політикуму. До речі, в Україні, восени станеться те саме: великий круглий стіл з тьма-тьмущою учасників. Українська політика перетвориться на внутрішній дипломатичний клуб, коли десяток лідерів опозиції будуть торгуватися з президентом: «проплачені мітинги», круглі столи, вимоги на папері, латентні акції протесту, консультації і зустрічі між представниками ворожих та дружніх таборів. А насправді, як у Росії так і в Україні – опозиційні сили дуже схожі на листівку, який кладуть на крісло у автобусі, коли хочуть забронювати місце.
Французький тандем нічим не відрізняється від російського. Я переконаний, що ймовірного кандидата в конкуренти для Саркозі - Домініка Стросс-Кана було зухвало прибрано. Він був не зручний і не пов’язувався з уявленнями французької влади про наступництво. Його різкі висловлювання щодо «недолугої світової фінансової системи під авторством «штатів», теж зіграли певну роль в його погодженні кандидатом в президенти Франції та у фатальних сексуальних скандалах проти нього.
Таким чином, до влади, у одній з ключових країн Європи, прийшов соціаліст, а його попередник, не дочекавшись вироку виборців, вже привітав опонента з перемогою та пішов у «світ простих французів».
Отже, українській владі варто замислитися над змістом геополітичної дискусії всередині країни. Українські еліти мають зрозуміти усі європейські та російські складнощі. Думаю, ці країни, усвідомлюючи власні внутрішні та зовнішні виклики, ближчим часом, будуть займатися внутрішньою політикою та економікою.
Україна, у цьому ключі, не цікава як номінальний політичний партнер – без ідей, проектів, ініціатив та позиції. Таким чином, ми маємо віддати перевагу вибірковій зовнішній політиці та прагнути вигравати політичну ініціативу. Варто спиратися на економічні проекти і перестати бути головним подразником світу: через революції, переслідування опозиції і її лідерів, тощо. Генеза цієї проблематики у якості української політики. Пасивна недовіра та не сприйняття влади, партій, політиків простими людьми, має змінитися громадянською активністю і самостійністю громадянського суспільства. Як ніколи, ми повинні контролювати зовнішньополітичну продуктивність української влади, адже наразі прийшов час для нашого геополітичного ствердження.