У 2013 році ми нарешті зробили свій європейський вибір. Найвищою ціною якого стала Небесна Сотня.
Після цього ми пізнали справжню ціну багатьох речей – російської «братерської дружби» і могутньої світової підтримки. Волонтерського подвигу тисяч українців і добровольчого духу наших воїнів. Ціну зради і ціну перемоги – без будь-яких лапок і хештегів.
З перших днів російської агресії український народ з дня у день сплачує свою ціну за Незалежність – життями і здоров’ям своїх найкращих, найвідданіших синів і дочок.
А що ж ми можемо зробити для України тут, на «мирній» території? Яку ціну ми готові сплатити для того, щоб ще через 25 років святкувати півстолітній ювілей так само на майдані Незалежності, а не у вигнанні?
Перш за все, поступитися своїми амбіціями – політичними, партійними чи особистими. Припинити дрібні чвари і чемпіонат із самолюбування на телеекранах.
Не дозволяти ворогам нацьковувати нас один на одного. Не ганьбити країну перед світом – навпаки, підтримувати кожен її успіх, кожну - бодай невеличку - перемогу. Не розхитувати човен, який в нас один на всіх. Не кидати на вітер порожніх звинувачень – на радість тим, хто жде-не діждеться нашої поразки.
Запорука Незалежності сьогодні – це наша єдність. Наше усвідомлення того, що Україна – понад усе. Єдність – це здатність домовлятися, поступатися тимчасовими інтересами заради стратегічної мети. Єдність – це терпіння, бо шлях реформ не може бути легким і веселим. Єдність – це віра і довіра один до одного.
Чи вартує того Незалежність? Думаю, так.