Однак Джозеф Байден не стільки зробив щось сам, скільки спантеличив завданнями нас самих. Точніше, одним простим завданням. Віце-президент Сполучених Штатів розповів повчальну автобіографічну історію. Якось він взяв на себе обов’язок допомогти сім’ї, що потерпала від пияцтва. Для цього йому довелося систематично підтримувати родину фінансово і через деякий час безпосередньо навідуватися до непутящих батьків та їх бідолашних дітей. Так тривало багато років поспіль, і щоразу, коли політик приїздив до своїх підопічних, їх сусіди розповідали, що ті бувають тверезими лише раз на пів року – на честь його візиту. Решту часу вони продовжували пиячити, бити дітей і лупцювати одне одного, без докорів сумління живучи на утриманні Джозефа.
«Я вже навряд зможу чимось їм допомогти. Не підкажете, як би мені зіскочити з цієї справи?» - риторично запитав віце-президент у народних депутатів України під час свого виступу у парламенті.
Звісно, тлумачення цієї алегорії буде зайвим для кожного українського політика і пересічного громадянина. В Штатах добре розуміють те, чого, здається, часто не усвідомлюємо ми самі – скільки Україні не допомагай, все буде марно, якщо українці самі не подолають свої найболючіші недуги. Крім нас, це завдання не до снаги нікому іншому.
Джозеф Байден, таким чином, поетично відповів усім, хто чекав від нього наведення порядку, «холодного душу» для влади, особливих сигналів чи неординарних дій. Його відповідь банально проста: «Just do it!» - «Просто зробіть це!». І, безумовно, цей безхитрісний рецепт до успіху – єдино можливий і правильний для кожного суспільства, в тому числі і для українського.
Однак в умовах, коли, згідно з соціологічними опитуваннями, третина українців хоче від Заходу навіть не фінансової підтримки, а тиску на владу задля здійснення реформ, урок Байдена може виявитися для нас надскладним. Та повторюся ще раз: іншого шляху просто не існує.