Ця проблема мені знайома, Аркадій Олексійович говорить про неї чи не на кожному засіданні Аграрного комітету ВР. Якщо коротко, то вона полягає в такому.
Абзацом другим розділу VІ Декларації про державний суверенітет України було встановлено, що (цитую): «земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян».
Потім у 1996 році ця норма перекочувала до статті 13 Конституції України.
Але поряд з цим цивільне законодавство передбачає 3 основні форми власності - державну, приватну, комунальну (зверніть увагу, «права власності українського народу» у цьому переліку немає).
З цього часу не вщухають спори стосовно того, що собою представляє «право власності українського народу». Цього на сьогодні не знає ніхто. Хтось ототожнює це право з правом державної і комунальної власності, хтось визначає це поняття як щось на кшталт «суспільного надбання», хтось виділяє його в окрему форму власності.
Тепер, що стосується саме права власності на землю. Як відомо, у 2013 році в Україні набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Вказаний закон розмежував публічні землі на землі державної та комунальної власності.
Проте депутати, які подали конституційне подання, вважають, що ніякої державної чи комунальної власності на землю не було і бути не може взагалі, вся земля належить українському народу.
Дійсно, тлумачення даного терміну Конституційним судом є доцільним. Проте у конституційному поданні йдеться не про тлумачення норм закону, а про визнання неконституційними (фактично – скасування) норм закону, які визначають, яка земля в Україні є державною, а яка комунальною. А це вже інша справа, і наслідки тут можуть бути дуже серйозні.
Тому хотів би звернути увагу тих, хто підписав подання, на те, що ми отримаємо у разі, якщо суд погодиться з ними та визнає відповідні положення неконституційними.
По-перше, буде неможливим приватизувати, взяти в оренду у органів влади будь-яку земельну ділянку. Справа в тому, що повноваження органів влади з передачі земель у власність та користування Земельним кодексом прив'язані до однієї з двох форм власності на відповідної землі, а саме - державної та комунальної. Права власності українського народу в кодексі немає.
По-друге, неможливо буде зареєструвати жоден договір оренди державної чи комунальної землі. Оскільки перед реєстрацією оренди, спочатку реєструється право власності, а механізму реєстрації права власності за українським народом наразі не існує.
По-третє, місцеві і державний бюджети не зможуть отримувати орендну плату за існуючими договорами оренди, а також ціну ділянок, проданих органами влади, оскільки надходження від такої плати Податковим кодексом України розмежовані саме відповідно до того, є земля державною чи комунальною.
Цей перелік не є вичерпним. Тому ті, хто підписував конституційне подання, мали б вже зараз, завчасно готувати ґрунтовні зміни до законодавчих актів на випадок, якщо Конституційний суд погодиться з їх аргументами.
Щодо мого особистого ставлення до подання, то я не думаю, що воно має перспективи. Не можна позбавляти і державу і територіальні громади права мати землю у власності. За тією ж Конституцією (стаття 142) земля є основою місцевого самоврядування і може перебувати у комунальній власності.
Крім того, давайте пригадаємо, що на час ухвалення Конституції, в Україні вже була приватна власність на землю. Якщо вся земля з прийняттям Конституції стала власністю українського народу, то виходить, що Конституція земельні ділянки приватної власності націоналізувала? Абсурд. І таких питань багато.
На мій особистий погляд, згаданий вислів у Декларації та Конституції, говорить лише про поширення юрисдикції української держави на землю та інші природні ресурси в межах держави.
Але, почекаємо на рішення Конституційного суду з цього питання. В будь-якому разі, позитивом є те, що це рішення, нарешті, поставить крапку у проблемі. Головне, щоб воно, разом з цим, не створило нових проблем.