Децентралізація є дуже важливою реформою для України і сьогодні влада доволі активно намагається її реалізувати. Але чому ж територіальні громади не поспішають об’єднуватися?
На моє переконання, основною проблемою цієї реформи є відсутність стимулів до об’єднання громад. Зміни – це завжди ризик, але ризик заради чого? Чинне законодавство не дає чіткої відповіді на це питання.
Основним таким стимулом має стати право розпоряджатися землею за межами населених пунктів, якого на сьогодні громади позбавлені.
У минулу п’ятницю, 19 червня, під час «Години запитань до Уряду» у Верховній Раді віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко розповів про підготовку відповідного урядового законопроекту, який має надати таке право об’єднаним громадам. Про цей законопроект також пише і Володимир Гройсман у своїй статті.
Але навіщо розробляти новий документ, вигадувати щось, коли у Верховній Раді вже давно зареєстрований такий законопроект (№ 1159 від 02.12.2014), під ним підписався 21 депутат з усіх фракцій та груп парламенту, він підтриманий профільним комітетом ще в січні цього року?
Не секрет, що законопроект активно блокується Держгеокадастром, якому він не вигідний, та керівництвом Верховної Ради. Вже не один раз законопроект з’являвся у Порядку денному, але потім його розгляд переносився (це відбувається вже протягом останніх 6 місяців), і я на це постійно звертаю увагу колег по парламенту та громадськості.
Щоб змінити ситуацію та надати громадам стимули для об’єднання, необхідна політична воля уряду та керівництва Верховної Ради у тому, щоб, нарешті, розглянути та прийняти цей законопроект за основу. При цьому завжди є можливість його доопрацювати до другого читання – наприклад, увести в дію після виборів чи після того, як громади об’єднаються, тобто врахувати позицію уряду та інших зацікавлених сторін. Поки що цієї політичної волі немає.
Є і інші причини того, що реформа гальмується. Люди на місцях не вірять в те, що в нашій країні щось може бути дороблене до кінця. Наприклад, під час особистих зустрічей в окрузі я постійно чую від людей одну й ту саму історію: наразі фінансування дитячих садочків, будинків культури, клубів перевели з сільського на районний рівень. Ніби й 60% ПДФО лишається у районних бюджетах, але виконавча влада на місцях каже керівникам цих закладів, що фінансування є лише на зарплатню та комунальні послуги. За які кошти, приміром, можна дах укріпити чи дитячу площадку полагодити - невідомо. В результаті РДА просять проводити субвенції з бюджетів сільрад. Це свідчить про те, що реформа ще вимагає суттєвого доопрацювання.
І, головне, необхідно дати відповідь на питання: для кого робиться ця реформа, для людей чи для чиновників? Якщо реформа робиться для людей, то в результаті її реалізації вони будуть краще, простіше, зручніше жити. Мають покращитися якість послуги, збільшитися бюджети, соціальні видатки. Люди наразі цього не бачать і в це не вірять.
Вважаю, що для того, аби реформа запрацювала, окрім всього сказаного вище, необхідно впроваджувати її на прикладі пілотної області, або обрати пілотні райони в кожній області і показувати на реальних прикладах всі переваги децентралізації - відремонтувати дороги, забезпечити кращу доступність та якість адміністративних послуг. А не ламати територіальні громади через коліно – це ще ніколи не давало по-справжньому якісних результатів.