Країна кожного року витрачає велику кількість коштів на лікування хвороби, однак ніхто не замислюється над тим, щоб спрямувати кошти на профілактику захворюваності. Розвинені Європейські країни, на відміну від України, такі кошти в бюджеті передбачають. Тому ризик захворіти в соціально відповідальних країнах в рази менший, а ніж в Україні.
Щодо українських реалій, хочу зазначити, що на сьогодні діє Національна програма боротьби з туберкульозом. Якщо ви запитаєте, скільки коштів виділяється з Держбюджету на лікування туберкульозу сьогодні, то можу сказати, що ця сума дорівнює 175 млн гривень.
На даний момент в Україні зафіксовано 30 000 хворих на туберкульоз в активній стадії. У залежності від того чи чуттєва форма захворювання чи ні залежить сума, яку витрачають на лікування пацієнта. Для чуттєвої стадії один курс лікування коштує 800-1000 гривень, для не чуттєвої – сума дорівнює 50 000 гривень за один курс. Кількість таких курсів визначається для кожного індивідуально в залежності від стадії захворювання.
Для мене показовим є те, що з 2010 року по сьогодні в країні зросло фінансування витрат на лікування захворювань з 2 до 8 млрд у доларовому еквіваленті, однак жодних коштів не виділено на профілактику захворювань.
Наприклад, в минулому році постановою Кабміну «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 442 від 10 вересня 2014 року була ліквідована Державна служба з питань протидії ВІЛ, СНІД та інших соціально небезпечних хвороб. На сьогодні функції цієї служби формально передані до МОЗ, але нова структура, яка би здійснювала контроль захворюваності хоч і створена, однак не виконує функції. Тому на жаль, ситуація не контрольована.
Хочу також зазначити, що на сьогодні Україна отримує цільові кошти на профілактику туберкульозу тільки від Міжнародних організацій USAID та Глобального фонду. Якщо міжнародним організаціям не байдуже, що буде з нами, невже нам самим все одно який рівень захворюваності буде скажімо через 5 років?
Виходом із ситуації може стати тільки створення нового якісного законодавства та нових національних програм, які би не тільки відображали механізми їх реалізації, а й чіткий покроковий алгоритм дій, направлених на боротьбу із захворюванням. До того ж на реалізацію даних програм має бути закладено суму коштів у Державному бюджеті України.