Очевидно, що кожен має право пікетувати МЗС з вимогами і гаслами, які йому до вподоби. Однак у даному випадку захід має намір провести Українська Патріотична Альтернатива, яка позиціонує себе як націонал-патріотична і навіть націоналістична структура. А тому вважаю за необхідне висловитися з приводу акції.
Вважаю, що українські націоналісти не можуть брати участі у подібних заходах, а точніше виступати із подібними вимогами. Якби організатори заходу не полінувалися й прочитали саму Декларацію, а також дізналися про історію її створення і підписання, то мали б змінити свій намір, або ж перестати називати себе націоналістами.
Згадана Декларація задумувалася як міжнародний документ покликаний захищати так звані «корінні народи». До таких віднесено тубільців, аборигенів, автохтонів, тобто корінних жителів певної території, які не спромоглися на власну державу, але, без сумніву, мають право на людські умови існування й не можуть зазнавати культурного чи політичного приниження.
Будущее Украины, ее единство и процветание возможно только при восстановлении прав коренных народов, создания национально культурных автономий в местах их компактного проживания.
— Юрий Збитнев, председатель исполкома Конституционного конгресса
Очевидно, що українська нація до таких не належить. Лише у ХХ сторіччі українці, як мінімум, тричі проголошували свою державність. У 1918 році постала Українська Народна Республіка; 1939р. - Карпато-Українська держава; 1991р – сучасна Україна.
При цьому я розумію благі наміри прихильників Декларації про права корінних народів. На їх думку, якщо українські закони не дозволяють українцям стати повноцінними господарями своєї землі і долі, то, можливо, Декларація цьому посприяє.
Свята наївність.
Своє право на державу і гідне життя у ній можна лише вибороти, а не випросити у якійсь міжнародній організації. І вже зовсім не гоже подібними акціями ставити українську націю з її багатовіковою історією в один ряд із так званими «корінними народами».
З усією повагою до останніх.