Все публикацииПолитика

​Вибори без правил. Чи є життя після виборів? Частина 5

Продовження... Читайте також "Вибори без правил. Частина перша", "Вибори без правил. Частина друга", "Вибори без правил. Частина третя. Відьма" та "Вибори без правил. Частина 4. Цій жінці не до борщів".

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua

Фото: www.facebook.com/sodel.vlad

Два тижні до виборів

Центральний штаб «Удару» відмовився вести переговори, щодо зняття свого кандидата Андрія Тиндика на мою користь. Хоча рейтинг «ударівця» був вкрай низький, йому не допоміг ні приїзд особисто Віталія Кличка в Городок, ні потужна телевізійна реклама.

Натомість «Удар» став знімати свого кандидата на одному з Горлівських округів Донецької області. Тим кандидатом був мій чоловік Микола Березовий. Микола був готовий зніматися з виборів, бо пішов по мажоритарці лише, щоб тягнути агітацію «Удару». Проблема була в тому, що від нього вимагали підтримати самовисуванця Артура Герасимова, якого Горлівка знала, як «дружбана» старшого сина… Януковича.

Тоді Горлівський кандидат від «Удару» поспішив знятися на користь кандидата від «Батьківщини».

А на моєму окрузі кандидат «Удару» Андрій Тиндик пішов на вибори і взяв аж … 5% голосів. Зате фракція «Удар» отримала з цього округу додаткового депутата – самовисуванця Ярослава Дубневича. Маю ґрунтовні підозри, що так і було задумано, що мій опонент Ярослав Дубневич мав серйозні контакти в центральному штабі Кличка.

Адже мені відомо, що Дубневич планував балотуватися від Кличка. Але в такому разі «Удар» ризикував потрапити під удар за підтримку корупціонера та потенційної «тушки», плюс втрачав головний медійний рупор на Львівщині – телеканал ЗіК. А так вдалося отримати додаткову конячку до фракційної стайні з найменшими іміджевими втратами. Тільки підозрюю, що цей троянській кінь, ще вилізе боком Кличку, як в свій час виліз Тимошенко. Адже Юлія Володимирівна сидить, не через газовий договір та Януковича, а через Яценка, Портнова, Губського, Дубневича та інших великих та малих корупціонерів, які відбили у людей охоту вставати на захист своїх політичних кумирів.

10 днів до виборів

Я отримала удар в спину і «клички» тут ні до чого. Отримала я від «свого». Партійний віп-агітатор Микола Томенко скасував заздалегідь запланований візит на мій округ. Це б нічого, якби не було роздано під церквами 15 тисяч запрошень!

Це була катастрофа, бо мені не вдавалося зростися з брендом «Батьківщина», через не сприйняття моєї особи львівською ОО. На Дубневичів відкрито працювало багато місцевих партійців, які переконували людей, що я самозванка. Не приїзд Томенка підтверджував їх слова. «Вона обіцяла вам Томенка і збрехала», – говорили вони людям.

Так Дубневич натягував на себе бренд "Батьківщини"
Фото: Надано Тетяною Чорновол
Так Дубневич натягував на себе бренд "Батьківщини"

Після цього також поповзли розмови, що центральний штаб опозиції кинув Чорновол. І це також була технологія боротьби проти мене. Адже Дубневич не шкодував гроші на підтримку міфу, що він тіньовий кандидат від «Батьківщини»(отож, хто публічно заявляв це безкоштовно може звернутися за винагородою).

Насправді, ОО «Батьківщина» зробила найбільше, що могла для мене – дала мені округ, де мешкав близький мені по духу виборець. (Дякую за це Турчинову, Пашинському, Тимошенко. І вибачте, що я програла). А щодо слабкої агітації за мене… Не могла ж приїхати на округ Юлія Володимирівна! А після неї в моєму власному списочку найкращих агітаторів стояв Томенко. Так, я вибрала його сама. І як виявилося це була помилка.

Чому саме його? Через симпатії. Він був моїм земляком і не був антигероєм моїх розслідувань. Я вважала, що маю моральне право на його підтримку, бо Томенко курував Черкащину, де опонентами кандидатів від опозиції були пани Зубик («Лівела») та Яценко (тендерна мафія), яких я викривала в своїх журналістських розслідуваннях. Отож для мене це був удар. «Шість місяців, – кажу я собі, – нелюдських зусиль летять шкереберть лише тому, що я зробила дурницю – повірила в політика». Я зробила такий висновок і розсміялася крізь сльози: «А ти сама хіба не закликаєш людей вірити тобі?».

Віце-спікера тоді навіть намагалися вмовити на Турівській, але було вже пізно, ми встигли «мило» поспілкуватися по телефону: Томенко почав мені закидати гроші Пашинського, а я йому гроші Дубневича. (До речі, Сергій Пашинський справді мені допоміг «прикрити» вересень разом з «ударівцем» Павлом Різаненком. Дякую їм). Що ж до Томенка, насправді я не знаю, якою була справжня причина його категоричної відмови та зневаги. Можливо він лише не вважав мене людиною заради якої варто витрачати дорогоцінний передвиборчий час. Можливо я стала жертвою стосунків різних груп впливу всередині «Батьківщини». А можливо мені треба було перестрахуватися і не мати справ з Томенком, коли я дізналася, що брати Дубневичі займаються сільським господарством у рідному для Томенка Чорнобаївському районі Черкаської області (ТОВ ім. Шевченка село Москаленки).

Взагалі, коли воюєш з мафією в її лігві треба завжди бути готовою, що залишишся з нею наодинці.

Хоча я була не одна, мене щиро підтримував Андрій Парубій і центральний штаб зняв його з турне Запоріжжям, щоб замінити Томенка. Дякую йому. Андрій, до речі, дуже гарно сприймається людьми на зустрічах, в його виступах відчувається щирість і впевненість, яку люди так чекають від опозиції.

Проте наші зустрічі вийшли змазаними, бо я припинила розклейку запрошень, коли відмовив Томенко. Зате як торжествували провокатори! В Мостиськах довірена особа Дубневича Орест Червоний, надзвичайно цинічний молодик, мав нахабність кричати на весь зал, що «Батьківщина» підтримує Дубневича. Аргументи в нього були «залізні» – бо він його підтримує, а він є членом «Батьківщини» і помічником народного депутата Степана Курпіля.

Парубій йому: «Молодий чоловіче є лист Тимошенко на підтримку Чорновол, чи Тимошенко для вас не авторитет». «Це фальшивка!», – розпинався Червоний. І замовк лише, коли в залі почали підніматися чоловіки агресивно налаштовані, щодо його персони. (До речі, щиро дякую Юлії Тимошенко за цього листа).

Дубневич випустив тонни друкованої продукції, щоб довести, що лист Тимошенко на мою підтримку фальшивка. Зокрема, розповсюджував фільшивий лист в якому Тимошенко підтримувала "тушку" Деньковича
Фото: Надано Тетяною Чорновол
Дубневич випустив тонни друкованої продукції, щоб довести, що лист Тимошенко на мою підтримку фальшивка. Зокрема, розповсюджував фільшивий лист в якому Тимошенко підтримувала "тушку" Деньковича

На зустрічі в Городку самозванкою від «Батьківщини» мене називав керівник райради Василь Полумацканич. Хоча вже в наступному реченні всупереч попередній думці він примусив мене відповідати за появу Тетяни Донець у списках «Батьківщини». Я відповідала: «В моїх журналістських розслідуваннях жодного разу не спливало прізвище такого корупціонера. Отже не бачу підстав її так «демонізувати».

Проте Полумацканич так захопився критикою списку опозиції, що лише реакція залу примусила його нарешті замовчати. «Це був «регіонал»? – згодом спитав Парубій. «Ні, – розвеселилася я, – член «Батьківщини».

Тиждень до виборів

Стою я в православній церкві Судової Вишні повної народу. Служба наближається до кінця і священик звично переходить до агітації за Дубневича, і раптом оголошує, що мій опонент в церкві.

«Пішли звідси», – радить мій помічник Петро Ярош. Мені зрозуміло чого він боїться. Священики київського патріархату часто агітували за Дубневича фанатично, тому віряни не шкодували для мене прикрих слова. Отож зустрічі з людьми біля православних церков були для нас справжнім випробуванням. Особливо важко було, коли народ просто проходив повз, і люди відвертали очі. А, коли думка не зачіпляється за очі слухачів доводиться прикладати максимум зусиль, щоб не збитися, щоб щоб голос не затремтів…

Проте я вперто йшла і під греко-католицькі церкви, де мені часто аплодували і під православні – де від мене тікали, як від чумної.

Не збиралася я відступати і тут, хоча вже уявляла, як газета «Наша Батьківщина» стотисячним тиражем опише мій провал. Вийшла з церкви, бачу, і люди вийшли. Ще лунає «многая літа» Дубневичу, а церква вже напівпуста. Зате народ зупиняється біля мене, навколо приязні обличчя, це надихає і моя промова далі летить, як на крилах.

Дубневичу лишилася лише купка прихильників. Але треба сказати, я чула, що мій опонент тримався «молодцем», навіть жартував...

«Чому ви зірвали виступ Дубневича під церквою?», – опісля спитала мене львівська журналістка з каналу Дубневича. «Хіба на Львівщині людям заборонено слухати того, кого вони хочуть?», – здивувалася я.

Ввечері я також «зірвала» спілкування мера з громадою Судової Вишні, яке було заплановано виключно, щоб відмовити мені та журналістам, які приїхали на мою підтримку в актовій залі Народного дому. В результаті мер залишився на самоті під дахом, а журналісти спілкувалися з людьми на свіжому повітрі. Так само на травичці ми зустрілися з мешканцями Комарного та на сходах з мешканцями Городка, бо кандидату від опозиції скрізь відмовили в залах, на тій підставі, що «Дубневич викупив оренду з ранку до ночі».

Дякую Соні Кошкіній, Наталці Соколенко, Вахтангу Кіпіані, Олексію Шалайському, Мирославу Отковичу та Дмитру Романюку ( герою, що кинув яйцем в Януковича в 2004-тому році), які тоді приїхали підтримати мене.

Бігборд, який мені подарували друзі-журналісти
Фото: Надано Тетяною Чорновол
Бігборд, який мені подарували друзі-журналісти

Після важкого дня, я якраз вечеряла з друзями-журналістами, коли подзвонила мама. «Тобі погрожують, тебе хочуть покалічити», – кричала вона мені в трубку.

Виявляється мама знову щось вичитала в інтернеті. Беру у Соні планшет і знаходжу, що її так рознервувало- фальшиву переписку між мною і бютівцем Сергієм Пашинським. Я дізнаюся, що обливала себе фарбою та сама себе била під Мшаною, і що найголовніше – готую собі серйозні травми і прошу Пашинського, щоб він забезпечив візит в лікарню Арсенія Яценюка, який у вівторок буде на Львівщині.

Я дзвоню мамі намагаюся її заспокоїти, розповідаю, що Яценюк не планує приїздити в наші краї, а також хвалюся, що вчора зустріла в Мостиському районі Ореста Червоного, довірену особу Дубневича, який питав чи не боюсь я ходити сама.

- А ви що, готуєте замах?

- Ні, ми більше тебе піарити не будемо.

Це прозвучало так щиро, що я розсміялася. «Так, що, – кажу я мамі, – штаб Дубневича став мудріший». Але прошу її кудись подалі поїхати з дітьми, так, на всяк випадок. Бо маму я заспокоюю, але ситуація насправді загострюється.

Листівки з «відьмою» були показником, що дах у опонента почало зривати. Його посіпаки почали погрожувати членам моєї команди, в якийсь день у нас стали зразу два агітаційних автомобіля ( в мене їх взагалі було лише чотири) – щось підсипали в бензобаки.

Дякую мамі куми пані Марії у якої я жила у Львові, хоча їй було тривожно мати таку гостю, зате я ніколи не приходила на ніч в пусту хату. Хлопці з моєї команди завжди проводжали мене до самих дверей і ліфтом ми вже не ризикували їздити на шостий поверх, або на 5-тий, або на 7-мий. Хоча керівник мого штабу Петро Ярош якось вдало сказав і я всім цитую: «Охорона потрібна лише для того, щоб занести тіло в судмедекспертизу».

Мені ж особисто було байдуже до загроз. Бо найбільше лякає несподіванка. А коли наперед уявити найгірше, що може трапитися, змиритися з цим - перестаєш боятися. Отож стрибаєш на колії перед потягом – уяви, як жити без ніг, лізеш до «Межигір’я» – уяви собаку, що розриває горло. Коли мене облили фарбою у ліфті, перша думка була, що так само мене могли облити кислотою і мене аж пересмикнуло. «Ти готова до такого?», – питаю себе.

Уявила всі подробиці, мене ще раз пересмикнуло. І я уявляла знову і знову… Щоб себе утішити, придумала лише, що хай фарба стане мені уроком – треба мати в сумочці нейтралізатор кислоти.

У мого помічника Петра Яроша дружина хімік. Вона розповіла, що найліпше проста вода з содою. Але я її так з собою і не носила. Хоча б тому, що сумку мені безнадійно зіпсувала зелена фарба, а мені було не до шопінгу…

Тиждень перед виборами

Однак зерно правди у фальшивих листах Пашинському таки було. Арсеній Яценюк у вівторок справді приїхав на Львівщину. Щоправда не для того, щоб навідати мене у лікарні, а щоб підтримати партнерів – брата лідера «Свободи» Андрія Тягнибока, що був кандидатом від опозиції по місту Самбір. А ось самбірський район був мій. Тому я напросилася в компанію до Тягнибока. Звернулася до львівського штабу поставити до відома і Яценюка, уточнити йому, що по Самбору кандидат від опозиції – Тягнибок, а по Самбірському району – Чорновол…

Народний дім міста Самбора. Яценюк завершує виступ, підходить черга до представлення кандидатів. «Самбірщина мусить підтримати нашого кандидата Андрія Тягнибока!», – закликає Яценюк. І все… Я розумію, що Яценюку ніхто нічого не сказав. Як я тепер виглядаю?!!! І тоді мені на допомогу приходить зал: «А Чорновол?!!» – кричать люди. Самбір не мій, але мене образити не дає.

Добре, що у Яценюка хороша реакція він швидко зорієнтувався: «А про Чорновол я хотів сказати окремо…». Одним словом якось проїхало.

Наче у відповідь до мене на округ їде лідер «Свободи» Олег Тягнибок. Це дало мені можливість так би мовити попіаритися за рахунок його авторитету. Тягнибок не агітував за мене окремо. Але навіть те, що я клеїла листівки з нашими фейсами і стояла з ним поряд на сцені звичайно додавало мені підтримки.

Тому дякую йому, а ще «свободівці» Ірині Сех, яка єдина підтримала мене на дебатах з Дубневичем в прямому ефірі.

Зате Дубневичу вдалося купити підтримку Мостиської «Свободи» на чолі з Ігорем Стециною, головою Мостиської райради. В принципі, це було не дивно, бо Стецина не був особою незалежною, лише додатком до місцевого «грошового мішка» Турчина на прізвисько «Чао-чао», депутата облради від «Єдиного центру». А Турчин з Дубневичем то дружньо «дерибанили» мостиські ліси, то ставали заклятими ворогами, а за моєї появи на окрузі знов зійшлися до купи.

Проте все одно було образливо, що Стецина, який ще вчора пригощав мене тістечками і солодко співав про співпрацю, став організовувати для Дубневича зустрічі з виборцями під прапорами «Свободи». Цей негідник ще й сплітав чутки, що мене фінансує інший місцевий «грошовий мішок» Євген Буба, якого я навіть в очі ніколи не бачила, і якби не вибори не дізналася, що такий існує. Дійшло навіть до того, що перед самими виборами в Мостиськах поповзли чутки, що Буба заарештований. Мене навіть питали: «Це його Дубневичі замовили, щоб перекрити тобі фінансування?».

Мій офіційний "Антиянукович", та три анонімні підробки братів "Дубневичів"
Фото: Надано Тетяною Чорновол
Мій офіційний "Антиянукович", та три анонімні підробки братів "Дубневичів"

Останній день агітації

Він пролетів під перестук коліс. Я захожу у вагон електрички, з мегафоном (подарунком Василя Пазиняка, кандидата від опозиції, що відчайдушно переміг Тараса Козака) і кажу людям, що я Тетяна Чорновол. Люди посміхаються. Питаю: «Що перший раз бачите кандидата в депутати у електричці? Але я не пихата..». Агітую за «Батьківщину», за «Свободу», за Михальчишина, за Андрія Тягнибока, і за себе, бо електричка везе виборців трьох округів. Люди аплодують.

Станція Новий Калинів – мегафон відмовляється працювати. Не дивно – сьогодні це 22 зустріч. Техніка не витримала, тому завершую виступ перекрикуючи стук коліс. А попереду ще один вагон і кінцева – Самбір. А потім треба встигнути на ще одну електричку в Мостиська. «Таню, ти що залізна?», – питають мої хлопці, що розносять вагонами газети, і мій чоловік, що виконує роль охоронця. «Ні, тут інше, – кажу я їм, – це ж останні години агітації, це як перед смертю - не надихаєшся».

Але на останню електричку ми запізнюємось. Отже, мій рекорд 23 зустрічі за один день.

До речі, дякую Львівській профспілці залізничників, яка раптом зголосилася мене підтримати. Мені це було особливо приємно, бо кілька своїх розслідувань я присвятила залізниці. Я знаю, що губернатор Львівщини Михайло Костюк, бізнес-партнер Дубневичів, і колишній залізничник особисто тиснув на діячів профспілки, але вони все-одно роздавали в електричках мої газети.

Останній день перед виборами

Ефект електричок був колосальний. Завдяки їм ми взяли молодь, яка масово їздила цим транспортом. Ось маленька замальовка в тему: в кафе міста Городка сиджу з командою, обговорюємо функціонування мобільних груп. За спиною, весела та велика компанія хлопчаків п’ють пиво та визначаються за кого завтра будуть голосувати. Ми мимоволі прислухаємось. «За «Свободу» і за ту «телку»…Як там її? Чорновол!», – долинає до нас фрагмент їх розмов. Мої хлопці пирскають од сміху…

День виборів

Всю виборчу кампанію, всі шість місяців мені неймовірно щастило. Чорна смуга настала 28 жовтня. Нажаль це був день виборів.

Погода була не на мою користь. Я сподівалася, що після церкви люди почнуть обговорювати мою з Дубневичем кандидатуру. Сподівалася, що мої ідейні виборці переконають меркантильних. Але людям було не до розмов, сніг і холод гнав їх по хатах.

В середині дня екзіт-пол Дубневича свідчив про мою перемогу. Тому я не здивувалася, коли був зламаний мій блог на «Українській правді» і від мого імені були написані заклики до порушення законодавства. Ми вважали, що штаб опонента готує ануляцію результатів виборів. Отож розслаблятися було рано. Тим паче, коли я об’їжджала виборчі комісії, село за селом, то відчувала неймовірну ворожість до своєї персони. Я звичайно була обізнана, що на 90% комісії складаються з людей Дубневича, але не уявляла, що вони настільки фанатичні. Мій чоловік також був здивований: «Таке враження, що я повернувся у Горлівку».

Під вечір аномально поповзла явка (в полудень активність нашого округу була найнижча на Львівщині 15%, а на час закриття дільниць найвища – 70%), і ми розуміли, що не можемо нічого протиставити фальсифікаціям, і єдиний наш порятунок великий відрив.

Мої листівки так драли, що ми почали вішати просто заклики не продавати голосї, але ці листівки знищували також
Фото: Надано Тетяною Чорновол
Мої листівки так драли, що ми почали вішати просто заклики не продавати голосї, але ці листівки знищували також

Під час підрахунку голосів зупинилася на великій дільниці у Бісковичах. Це важке село під Самбором, де на зустріч зі мною вперто не приходили люди. Тому місцевий результат для мене був показником. Щоправда мазохізм спостерігати, як рахують твої голоси. Нарахували: 584 мені і стільки ж 584 Дубневичу.

Я зробила висновок, що перемога таки наша, але великого відриву у мене не буде. Отож мене могли порятувати спостерігачі або чудо. Нажаль знайти відданих спостерігачів на майже 250 дільниць я не змогла. А чудес не буває. Посеред ночі, коли села, в яких я розраховувала на підтримку почали привозити велику явку і великий результат Дубневичів, я зрозуміла, що це кінець.

Я пригадала 2002 рік таку ж картину і свій розпач, а затим щастя, коли приїхав Самбір з мішками повними бюлетенів за Шкіля і врятував ситуацію. Тепер Самбіру у мене не має…

Почали дзвонити опозиційні кандидати по Львівщині, ті з небагатьох, хто тримав за мене кулаки – Андрій Тягнибок, Василь Пазиняк вони хвалилися, що відриваються вперед, я визнала, що програла.

Подзвонив «ударівец» Дмитро Добродомов: «Вітаю, знаю ти виграєш, а я програв». «Ні, – кажу, – ми обидва програли».

Мій штаб ще метушиться, а я вже знаю , що це кінець, відвоювали. Кажу: «Всім спати».

Приїхала додому, в ліфті з прикрою усмішкою натиснула на кнопку 6 поверху (чого мені тепер боятися), як нежива впала на ліжко і заснула. Всю ніч мені снилася виборча кампанія, а вранці розбудила думка: «Ти ж програла». І це був не сон.

Життя після виборів

«Що роблять кандидати, які програють вибори?», – питала я себе. Які працювали лише на перемогу і втратили все? У когось «все» це гроші, а в мене репутація. Я зганьбила своє ім’я, бо програла округ для опозиції на Західній Україні. Якби мені хтось сказав – стріляються, я би повірила. Але мені кажуть – напиваються. Однак це не моє. На мить мені стає цікаво, а що робила Тимошенко? А потім я знову думаю про свою ганьбу. Хтось мене втішає, що майже 42 тисячі голосів це не лише рекордний результат для другого місця, а навіть для першого (бо дві третини депутатів, які пройшли у Верховну Раду отримали меншу народну підтримку). Мені показують докази фальсифікацій перемоги мого опонента… Але я все-одно здійснила злочин – програла корупціонеру, потенційній «тушці»!!!

З такими думками я перебирала протоколи про підсумки підрахунку голосів з різних сіл, коли черга дійшла до Соколі. Це село, де живе голова Мостиської райради, керівник місцевої «Свободи» Ігор Стецина. Я аж підскочила від обурення, бо цей протокол доводив, що Стецина не просто працював на Дубневича, а вислужився перед ним, як ніхто. В селі, де без дозволу Стецини ніхто чхнути не сміє, найкращий результат за Дубневича на окрузі – майже 90% .

Я хапаю цей протокол та їду в Мостиська. В своєму кабінеті Стецина виявився не сам, а в компанії місцевого князька Турчина на прізвисько «Чао-чао», але мене це не обходить. Я протягую Стецині протокол з Соколі і питаю: «Що це?». Він щось белькоче, а я кажу: «Це зрада!» і б’ю Стецину в обличчя...

Як «справжній» джентльмен Стецина у відповідь кидається на мене, клубком ми вилітаємо в приймальню, де Стецина з розмаху вдаряє мене головою об підлогу. Злякані «видовищем» секретарки випурхують в коридор, до них приєднується і ошелешений Турчин, якому я повідомляю, що його «я займати не буду, бо я завжди знала, що він мені ворог, а Стецина – зрадник, продажний негідник, від яких треба чистити «Свободу» і моя рука не зригнеться». (Гарне гасло «Свободи», прекрасно підходить до подібних випадків). Хоча чесно кажучи моя рука виявилась недостатньо тверда. Незручно мені було бити вихованця інституту фізкультури через стіл…

А далі я йду геть і міркую, що Стецина зараз побіжить скаржитися міліції, бо боїться, що я зніму побої. Але я не збираюся цього робити, бо кинулась на Стецину, не для того, щоб спровокувати і здати міліції, а тому, що він заслужив на ганьбу. Він і справді не зрозумів моєї мотивацію, отож зробив ще ганебніший, як для чоловіка крок: розповсюдив у ЗМІ Дубневича інформацію, що я його побила.

«Ти тепер всіх партійців-зрадників з нашого кілометрового чорного списочку будеш бити по пиці?», – опісля питає мене керівник мого штабу Петро Ярош. Звучить привабливо. Але, ні. Головне ніколи не забути коротенький білий список. А щодо чорного списку… Хіба вони зрадники? Хіба вони зрадили своїй суті?

Шкода, що в Адміністрації Президента усвідомлювали, що моя присутність у ВР вкрай небажана, а ось львівська команда об’єднаної опозиції своєї вигоди в моїй перемозі так і не побачила. Я була би їх власною «Свободою», особливо ефективною, тому що жіночої статі. А як тепер їм виділитися на фоні бойової львівської команди Тягнибока?

Але, моя львівська команда опозиції, хоча ви святкували мою поразку, я залишаюся з вами в одному човні.

Адже очевидно, що віддавати владу у 2015 році Янукович не збирається. Він згоден жертвувати навіть державністю країни, аби лише залишитися нагорі. А це означає, що при владі ворог. Якщо є ворог, то мусить бути війна. Я не кажу про збройну боротьбу. Війна може бути в різній формі, але війна означає окопи з різних боків фронту. І в тих окопах з тобою поряд можуть бути і покидьки і слабаки, але вони свої. Так само в протилежних окопах може опинитися хороша людина, але вона – ворог.

Це стосується і Дубневича. Даремно він сподівається, що йому вдасться тихо відсидітися під крилом «Удару», як політику, і паралельно загрібати гроші з тендерів залізниці під крилом Сім’ї, як корупціонеру. «Януковичі» теж бажають ясності – в якийсь момент Дубневичу доведеться чіткіше визначитися з окопами. Якщо Дубневич вибере втрату «бізнесу» і опозицію, я готова бути поряд з ним. Бо війна потребує «м’яса». І краще щоб тим «м’ясом» став Дубневич, а не триста хлопців та дівчат, які під Українським домом готові були пожертвувати собою.

Що стосується мого вкладу в цю війну – поки що це будуть журналістські розслідування, а далі час покаже.

Але загалом хочу подякувати опозиції за перші дні роботи Верховної Ради. Ви робите, те що я як член команди обіцяла людям – демонструвати силу навіть в меншості. Тому, що за «котятами», яких «розводять» люди не вийдуть на Майдани.

Дякую всім, хто підтримував мою боротьбу матеріально. Хто перераховував на мій виборчий рахунок (туди лягло майже 100 тисяч), хто заправляв автомобілі моїх агітаторів.

Дякую газеті «Експрес», яка друкувала статті про корупційні діяння братів Дубневичів і про судимість старшого Дубневича. До речі, мій Дубневич настільки боявся цієї газети, що системно викупляв весь наклад з кіосків та поштампів округу.

Дякую, Василю Шкляру, який підписав 250 примірників книги «Залишенець», які я роздала школам та сільським бібліотекам.

Дякую, друзям, колегам-журналістам особливо Ганні Гопко, які приїхали в день виборів.

Дякую Андрію, Мирославу, Сергію, Миколі, Любомиру, які від хати до хати пройшли кожен сотню сіл! з агітацією за мене. Дякую всім іншим, хто працював на мою перемогу, тим, кого згадувала в статтях і тим, кого не згадувала, тим кого знала, як друзів, і тим, з якими навіть не була знайома, тим кому вже дякувала, і тим кому ні.

Дякую всім, хто просто тримав за мене кулаки.

І звичайно дякую тим людям – 42 тисячам виборців – які хотіли, щоб я була їх обранцем у Верховній Раді. Я буду старатися, щоб ви ніколи не пошкодували про свій вибір.

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua