Все публикацииПолитика

Країна неляканих феодалів

До першого туру виборів президента залишилося зовсім небагато, а новими піар ходами кандидати не балують. Взагалі такої скупої на скандальні викриття виборчої кампанії Україна ще не бачила. Наприклад, вся критика проти Віктора Федоровича зосереджена на історії відчудження Межигір’я. Начебто у Януковича немає інших гріхів та грішків.

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua
Країна неляканих феодалів

До того ж історія Межигір’я не першої свіжості, і взагалі піар на «розкуркуленні» - безнадійно застаріла ідея. Адже в країні вже не лишилося наївних громадян, які вірять, що ворон може виклювати ворону око. Принаймні, як показує підбірка історій реприватизації маєтків, які зробив «Лівий берег», ця стародавня мудрість у нашій країні актуальна, як ніде. Отже, пропонуємо фотогалерею фазенд, над якими висіла загроза а-ля Межигіря, але власники яких все щасливо «порішали».

Ющенко проти Ахметова

Ідея відбирати у політичних опонентів нечесно нажиті маєтки була свіжою та популярною після помаранчевої революції. Найперше проголосив її Президент Віктор Ющенко. Під час свого переможного візиту в Донецьк він заявив: «Все, що було забрано у ботанічних садів, вже цього року буде повернено державі». Присутні зашепотіли про Рината Ахметова, який на той час розбудовував затишне гніздечко в Ботанічному саду Донецька. І що повернули державі? Прокуратура цим займалася. Але все даремно. Навпаки, з часу заяви Президента Ринат Леонідович розширив свої ботанічні землеволодіння.

Палац Ахметова в ботанічному саду

Нагадаємо історію маєтку Ахметова. Колись, як і в Межигір’ї, тут була урядова резиденція - у кінці 80-х років до приїзду Михайла Горбачова в Донецьк на околицях ботанічного саду була побудована державна дача. У 1996 році на цю споруду поклав око відомий донецький авторитет Алік Грек, і скоро дача Горбачова отримала назву готель «Люкс». Після вбивства Грека, готельний комплекс та 9 гектарів землі перейшло у спадок Ахметову.

У 2004 році тодішній Президент Леонід Кучма особистим указом зменшив територію ботсаду і відповідно розширив територію Рината Леонідовича ще на 22 га.

Після приходу помаранчевої влади така нахабна «прихватизація» не могла залишитися непоміченою. Нею зацікавилась прокуратура. Але на захист Ахметова стали вчені-ботаніки. Керівництво ботсаду заявило, що вони особисто просили Кучму зменшити територію саду на користь ділянки для Ахметова. Мовляв, там ростуть дерева, цитую вчених: «які могли бути джерелом розповсюдження шкідників».

І що ж Ахметов, він першокласний борець із шкідниками? Так, він впорався! Він знищів всіх шкідників до нігтя разом з деревами. Там, де колись була хвора фауна – розлилося озеро, а на його березі виросло кілька котеджів, будиночок рибака, басейни та альтанки.

Зона відпочинку в маєтку Ахметова

Прокуратура від Ахметова скоро відчепилася. Президент більше не згадував про права донецької флори. І вже у 2006 році Ринат Леонідович приєднав до своїх землеволодінь у Ботанічному саду ще одну ділянку, приблизно 5 га по сусідству із старим “люксівським” маєтком.

Короткий період загрози «розкуркулення» вилився в те, що Ахметов укріпив охорону маєтку. Такого більше не побачиш ніде – у найвпливовішої людини Донбасу периметр охороняє величезна кількість собак. Через кожні двадцять метрів периметру - собача будка і грізний кавказець.

Собачки охороняють кордони Ахмет-сарая

До речі, тоді ж, у 2005-му, у Рината Леонідовича забирали не тільки маєток у Донецьку, схожі проблеми він мав і в Криму.

Там прокуратура АРК відсуджувала у компанії «СКМ» історичну садибу Жуковського поблизу Сімеїзу. На той момент у прокуратурі вважали, що компанія Ахметова заплатила Фонду держмайна надзвичайно низьку ціну за об’єкт – лише 2.155 млн. грн. І правда, в рік купівлі ринкова вартість просто голої землі на узбережжі УБК була вищою. А крім того, на землях, що придбав Ахметов, розкинувся чудовий парк. За часів царської Росії цей маєток називався «Новий Кучук-Кой». Власник його був творчою людиною, отож в оздобленні парку взяли участь художники-символісти, що називали себе товариством «Блакитної троянди». За сто з гаком років, що минуло з тих пір, кращим став лише парк – колись тоненькі деревця-гілочки перетворились у велетнів. Все інше за часів радянської влади піддалося такому варварському впливу, що соромно й згадувати. Зокрема у 1987 році частково згорів будинок Жуковського, в якому була розташована їдальня пансіонату шахтарів Кривбасу.

Маєток «Новий Кучук-Кой»

Але навіть у 2004-му, коли Ахметов придбав садибу Жуковського, в ній ще лишалися оскілки мистецтва символістів, зокрема арка із зображення ангела, руки відомого іконописця Володимирського собору - Врубеля. Все це задешево, по ціні голої землі і скупили структури Ахметова.

Отож, не дивно, що після помаранчевої революції приватизацією садиби Жуковського зацікавилася прокуратура. Однак вже через рік, як і у випадку з маєтком у ботсаду, вона втратила всякий інтерес до надбань Рината Леонідовича.

Тимошенко проти Пінчука

Поки у 2005-му Президент «відбирав» маєток у Рината Леонідовича, прем’єр Юлія Тимошенко зосередилася на Вікторі Пінчуку. Вона виступала з викривальними заявами про те, як зять екс-президента незаконно надбав 115 га землі на Обухівській трасі.

І справді, Пінчук заплатив за всі гектари, на яких розкинулися ліси першої категорії, лише 7 млн. грн.

Оформити на себе ліс не так-то просто. Пінчуку допоміг тодішній прем’єр Віктор Янукович, він особистим розпорядженням передав ці землі компанії Пінчука ТОВ «Світ шляхів».

Тимошенко це розпорядження уряду скасувала, а разом з ним ще одне - про передачу 11 гектарів землі в Севастополі. «Обидва ці розпорядження ухвалювалися на користь структур зятя президента Віктора Пінчука. До речі, у Криму він отримав землі на березі Чорного моря, у заповідній зоні», - пристрасно обурювалась Тимошенко.

Коли після цих заяв пройшло півроку і Юлію Володимирівну запитали про успіхи в «розкуркуленні» Пінчука, вона вже без ентузіазму відповіла, що справи в суді. А під час другого прем’єрства Тимошенко вже зовсім забула про володіння Пінчука на Обухівській трасі.

Тим часом бізнесмен потроху обживав нове місце. На 115 га виросли два палаци, з’явилося поле для гольфу, озеро з ажурними містками, альпійські пагорби з печерами і водоспадами, будиночок відпочинку на березі ставка з мальовничими острівцями в стилі японського саду. А ще Пінчук закрив над маєтком повітряний простір – над ним заборонено літати. До такого не додумався навіть Ющенко у Безрадичах.

До речі, ТОВ «Світ шляхів» взяло 115 га землі у держави під зобов’язання збудувати реабілітаційно-оздоровчий комплекс, а насправді розбудувало барський маєток, де живе один VIP, до якого інколи приїжджає в гості реабілітуватися та оздоровлюватися інший VIP. І треба ж, ніхто з політиків не протестує!

Тимошенко проти Кучми

З таким самим успіхом, як і у Пінчука, Тимошенко забирала маєток і у його тестя.

У часи свого першого прем’єрства Юлія Тимошенко скасувала указ попередника Януковича про державне матеріальне утримання Леоніда Кучми. Зокрема, стосовно передачі йому в довічне користування державної дачі з обслугою і охороною, двох автомобілів та чотирьох водіїв.

Перший будинок Кучми

Однак Леоніда Даниловича ніхто так і не виселив з його хаток у Конча-Заспі. Наступний уряд Януковича повернув йому всі пільги. Коли Тимошенко стала прем’єром другий раз, маєтності Кучми її вже не цікавили.

В принципі у нашій країні це законодавча норма, коли екс-президент отримує дачу в довічне користування. Тільки не зрозуміло, чому Кучма отримав аж два будиночки.

Другий будинок Кучми

Щоправда обидві споруди мають єдиний номер – держдача 72. Згідно з розпорядженням №2158 прем’єр-міністра Пустовойтенка, на будівництво цього маєтку в 1999 році було виділено понад 10 млн грн. За цінами на будівництво в кінці дев’яностих це були дуже і дуже пристойні гроші. Левова їх частина пішла на внутрішнє оздоблення – дорогі меблі, позолоту, картини.

Депутати проти Балоги

А тепер порівняно «свіжа» історія: як депутати відбирали у Віктора Балоги Мукачівський замок «Паланок».

Коли Віктор Балога був керівником Секретаріату, найвідоміший замок Ужгорода взяли за смішні кошти в оренду дружини трьох закарпатських богатирів – самого Балоги, його родича Василя Петьовки та бізнес-партнера Іллі Токаря.

Після публікацій у ЗМІ активними противниками такої «прихватизації» виступили депутати Верховної Ради, які у своїй більшості були настроєні проти Балоги. А далі події розвивалися за вельми цікавим сценарієм. Віктор Іванович не став сперечатися, його фірма раптом відмовилась від оренди замку і запропонувала провести новий конкурс. Однак чудесним чином, скільки конкурсів не проводилося, всі провалилися – жодна фірма не ризикнула перейти дорогу найвпливовішій політично-бізнесовій групі Закарпаття.

Тоді депутати доручили Кабміну прийняти замок в управління Міністерства культури та туризму. Але за невідомими причинами це рішення парламенту не виконане до сих пір. Злі язики стверджують, що Віктор Іванович зумисне «законсервував» питання по замку. Мовляв, поки що він не має достатньо коштів та впливу для «прихватизації» об’єкту.

Отже, історії скандального «розкуркулення» у нас, зазвичай, закінчуються мировою. Бо насправді, ті представники влади, що зчиняють галас, не так вже й переймаються відновленням справедливості. Піар їх цікавить більше. Причина проста – в умовах політичної нестабільності, коли формат чергової нової коаліції може бути самим непередбачуваним, сьогоднішній оппонент цілком може завтра стати союзником. Тож навіщо аж надто псувати стосунки?

Отож справжнє «розкуркулення» траплялося лише в перший найбільш радикальний рік після помаранчевої революції, і то стосовно лише тих осіб, які випали з великої політики. Тоді втратили свої феодальні наділи впливові за часів Кучми діячі - Бакай і Щербань. У першого забрали заповідник під Каневом, у другого - у Сумській області.

У незавидній ролі тоді опинилися й есдеки. Зокрема, Нестор Шуфрич втратив 9 гектарів у Пущі-Водиці. У Медведчука-Суркіса там же ледь не забрали 23 га, надбаних за безцінь ще при Кучмі. Щоб не втратити маєток, есдеки доплатили державі 62 млн. грн.

Маєток Медведчука-Суркіса

Певно Медведчук зараз жалкує, що поспішив. Адже, як показують інші приклади, якби есдеки затягнули платіж, зберегли би маєток на шару. Чим далі від помаранчевої революції, тим дешевше вирішувалися подібні проблеми. Нині Україна перетворилася в країну неляканих феодалів. Зокрема, Янукович аніскільки не боїться за своє Межигір’я.

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua