Днями верховна представниця ЄС з питань закордонних справ Федеріка Могеріні зібрала у Брюсселі прем’єрів Боснії, Сербії, Косова, Чорногорії, Албанії та майбутнього голову уряду Македонії, аби помирити їх. Неформальну зустріч Могеріні організувала після свого березневого туру Балканами, з якого очільниця європейської дипломатії повернулася, за словами її колег, надзвичайно стурбованою.
І справді, ситуація в регіоні напружена, а самі лідери країн Західних Балкан констатують, що їхні відносини за роки мирного співіснування ніколи не були гіршими.
Традиційно непрості відносини Сербії з Косовом, що відокремилося від неї в односторонньому порядку, ускладнилися вимогою Белграда видати йому лідера Альянсу за майбутнє Косова Рамуша Харадіная, якого Белград звинувачує у воєнних злочинах. У Косові арешт політика спричинив хвилю протестів, а в Белграді на рішення суду міста Кольмар звільнити Харадіная відреагували демаршем і на деякий час відкликали свого посла у Франції. Колишній командир «Визвольної Армії Косова» Рамуш Харадінай - найімовірніший претендент на посаду прем’єр-міністра Косова, і це додатково поглиблює прірву між Белградом і Приштиною, для яких успіх у переговорах про нормалізацію відносин, що відбуваються за посередництва Брюсселю, є однією з умов вступу до Євросоюзу.
Уже після зустрічі з Могеріні, де всі сторони засвідчили відданість євроінтеграції та ідеї налагодження добросусідських відносин, прем’єр Сербії Александар Вучич заявив, що Харадінай у кріслі голови уряду Косова буде для Белграда величезною проблемою, на що косівський політик відповів: “Коли я прийду до влади, Сербії в Косові не існуватиме. Держава Сербія не відіграватиме в Косові ніякої ролі”.
Не минуло і двох днів після зустрічі у Брюсселі, як президент Сербії Томіслав Ніколич на відкритті мосту, що з’єднує Сербію та Боснію і Герцеговину, заявив: “Сподіваюся, що колись Сербія і Республіка Сербська будуть єдиним цілим».
Власне Республіка Сербська – автономна частина Боснії і Герцеговини – це ще одна точка кипіння на Балканах. Президент Сербської Мілорад Додік усе частіше й сміливіше говорить про референдум щодо виходу Сербської зі складу БіГ. Євроінтеграція Додіка мало цікавить, за порадами і підтримкою він звик їздити до Москви, в той час як стратегічна мета Сараєва - це вступ до ЄС.
Найменше Брюссель має проблем із Чорногорією, тому їй і пророкують найшвидшу інтеграцію до Європейського Союзу. Після невдалої спроби перевороту під керівництвом російських грушників та вступу Чорногорії до НАТО Сербія залишається останнім оплотом Росії на Балканах. Уже зараз починають справджуватися побоювання аналітиків, що після поразки в православній Чорногорії, яку Росія вважала своєю територією впливу, Москва візьметься за Сербію.
До прикладу, росіяни вже озвучили вимогу надати особливі повноваження російсько-сербській гуманітарній базі у місті Ніш. Її було засновано 5 років тому для оперативного реагування на природні та гуманітарні катастрофи. Гуманітарний центр вимагає для себе набагато більше повноважень, аніж потрібно будь-якій гуманітарній місії. Якнайшвидше вирішити питання статусу обіцяє міністр закордонних справ Івіца Дачич, який за час свого перебування на посаді прем’єра і підписав з Росією угоду про створення центру. Дачич заявив: “Західні партнери мають претензії, хоча самі отримали такий самий статус. В чому тоді проблема із центром, який навіть не є військовим?”
Однак в тому і є проблема, що цивільний центр вимагає для себе привілеїв, які мають у Сербії військові – представники НАТО, які співпрацюють із сербами в рамках кампанії Партнерство за мир. Тож це й викликає питання про справжню місію російської бази. У Белградському центрі євроатлантичних студій вважають, що мета так званого гуманітарного центру, який у потрібний момент може перетворитися на військову базу, – обструкція та підрив євроінтеграції Сербії та регіональної співпраці на Балканах.
Дачич, який взявся вирішити питання статусу, є одним із претендентів на посаду прем’єр-міністра Сербії, однак наряду з ним фігурує і прізвище проєвропейського кандидата, яка не приховує своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації.
З усіх колишніх югославських республік чи не найбезболіснішим було розставання з Македонією, відтак і відносини Скоп’я і Белграда завжди були рівними, до останніх бурхливих події в Македонії, піч час яких у прем’єра Сербії, котрий полюбляє вживати словосполучення «македонський сценарій» у негативному контексті, виникла перепалка із Зораном Заєвим, що отримав мандат на посаду глави уряду Македонії. Обмін образами відбувався дистанційно, а месиджі передавалися за допомогою таблоїдів, однак під час зустрічі у Брюсселі наживо лідери начебто помирилися. Втім наступного ж дня МЗС Македонії викликало на килим посла Сербії і попросило пояснити, що робив співробітник посольства серед демонстрантів, які взяли штурмом македонське Собраніє 27 квітня.
Щодо Албанії, то неприязнь між нею і Сербією базується на взаємних звинуваченнях і підозрах у провадженні «великосербської» політики, з одного боку, та побудові «Великої Албанії», до якої би увійшли Косово, частина Македонії, Чорногорії та інші території, де проживають албанці – з іншого.
Вирішити усі чвари на Балканах ЄС могла б, просто прийнявши ці країни до свого союзу – так вважають у сербській партії "Ліга соціал-демократів Войводини". Її лідер Ненад Чанак пояснює: "Єдині ліки від великодержавних проектів Балкан - ЄС, оскільки він стирає кордони, а не міняє їх".
Втім така ідея сприймається не інакше як утопія, Брюссель не бажає імпортувати конфлікти,тому і вимога номер один для запального регіону – добросусідські відносини, без яких і мови не може бути про прийняття до Європейського Союзу.
Хорватії, яка є повноцінним членом ЄС, на вечері примирення у Брюсселі не було, хоча її відносини із Сербією залишають бажати кращого, а вибори і в одній, і в іншій країні, які тут неодмінно супроводжуються націоналістичною риторикою, додатково підвищили градус напруги. Духа минулої війни викликАла гонка озброєнь, що розгорнулася між Белградом і Загребом. Серби інтенсивно почали поповнювати бойовий склад російськими МіГ-29, гелікоптерами, танками і БТР, і навіть поговорювали про придбання системи С-300. Хорватія ж хвалилася придбанням німецьких гвинтокрилів, гаубиць, бронетранспортерів, а ЗМІ постійно робили порівняння. Військові експерти заспокоюють – небезпеки збройного конфлікту немає, йдеться про звичайне оновлення вкрай застарілого обладнання, а політтехнологи пояснюють, мовляв, це такий давній трюк - спочатку штучно розбурхати пристрасті, а потім за винагороду вгамувати їх. Річ у тім що після кривавих війн на Балканах статус «фактора стабільності» для тутешніх лідерів чи не найпочесніший, це справжній козир у вступних переговорах з ЄС.
Втім у Євросоюзі тактику цих ігор, здається, розкусили, тому й зібрали учасників, аби оголосити тайм-аут і нагадати про джокера, якому чвари, що гальмують інтеграцію Балкан, лише на користь.
В ЄС усвідомлюють, що до погіршення стосунків на Балканах частково дійшло через те, що регіон був обділений увагою Брюсселю, поки той вирішував свої внутрішні проблеми. Однак Європейський Союз вже розробляє новий план для Західних Балкан, який буде запропоновано якщо не на засіданні Ради міністрів ЄС наприкінці червня, то на саміті ЄС-Західні Балкани, що відбудеться 12 липня у Трієсті.