Baby to go
Альона Пашко працює викладачкою польської мови, історії і культури. Коли настав час народжувати, вона не захотіла брати традиційну відпустку для догляду за дитиною і повернулася після пологів до роботи. Директорка Альони тільки зрідка дивувалася, що на занятті, незважаючи на присутність немовляти, завжди панувала тиша. “Я носила дитину в слінгу, – розповідає Альона. – У перервах годувала груддю, міняла підгузки і далі в слінг”.
Ходити на уроки з малюком Альона продовжувала навіть під час індивідуальних занять із учнями. Одного разу клієнтка відмовилася продовжувати заняття, бо не розуміла, чому Альона не хоче піти у звичайний декрет. “Певно, подумала, що якщо вона відмовиться займатись, я не знайду більше клієнтів і візьму собі відпустку, як усі нормальні люди”, – каже Альона.
Так тривало два місяці. Коли малюк став активніший, Альона переконала свого чоловіка розділити обов’язки з догляду за дитиною та зменшити кількість робочих годин.
“Спочатку мій чоловік працював чотири години на добу, тому ми могли чергуватися, – продовжує свою історію жінка. – Пізніше він змінив місце праці і довелося шукати няню для екстрених випадків, коли ми обидва були на роботі. Ми мали фінансові труднощі, однак за два з половиною роки це окупилося – я змогла професійно зростати, а чоловік має теплі стосунки з сином”.
Українське законодавство пропонує українським батькам три роки відпустки для догляду за дитиною, з них - тільки 126 оплачуваних роботодавцем днів. Решту часу держава має виплачувати грошову допомогу при народженні дитини, яка зараз становить 41280 гривень. Однак фактично ця допомога розбивається на менші виплати - 10320 одразу після народження і по 860 гривень щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку. Окрім цього, відпустку для догляду за дитиною може взяти лише один член родини, тобто або лише мати, або лише батько. Розділення цього терміну між двома батьками, як у випадку Альони, не передбачається.
Від трьох місяців до трьох років
Трирічна декретна відпустка в Україні з’явилася наприкінці 80-х років. Погляд радянської влади на роль жінки у розбудові майбутнього тоді зазнав різких змін відносно ранньої радянської ідеології. Так, наприклад, з 1917 року жінкам давали лише три місяці для догляду за дитиною після пологів. В 70-х роках цей термін подовжили на один рік. Соціологиня Ольга Стрельник у книзі “Турбота як робота: материнство у фокусі соціології" каже, що коротка тривалість декретної відпустки була пов’язана, перш за все, з очікуваннями тогочасного суспільства, відповідно до яких жінка мала одночасно і працювати, і доглядати за дитиною. Це явище отримало назву “ґендерний контракт матері”.
В часи так званої перебудови погляд на роль жінки змінився, і тепер матері повинні були б більше часу приділяти дітям. Державна політика була спрямована на “повернення” жінки у родину. Саме в цей час унормовують трирічний декрет. Однак при цьому гендерний контракт матері нікуди не зник.
Є й інша причина саме такого терміну для декретної відпустки: психологи вважають, що в перші роки життя в дитини формуються прив’язаність, довіра та емпатія. Ключова роль у вихованні цих якостей віддається батькам, оскільки в цей період дитина найбільше залежна від їхніх оцінок.
Однак навіть в цей вік у дитини починає формуватися власна ідентичність та прагнення бути самостійною - дитина вчиться ходити, бігати, тримати ложку, навіть впізнавати себе в дзеркалі. Коли дитина досягла певних успіхів у формуванні необхідних функціональних навичок і починає більше досліджувати навколишнє середовище, цей період поступово переходить у кризу трьох років. Психологи переконані - протягом кризи варто дати дитині більше простору для прийняття рішень, тому і радять саме з трирічного віку почати відвідувати дитсадок.
Між роботою та домом
860 гривень на місяць - не найкраща фінансова підтримка, аби повною мірою користуватися правом на трирічну відпустку для догляду за дитиною. Відповідно, і цінність такої “відпустки” сумнівна без додаткових заощаджень та доходів.
За даними Дослідницького центру Міжнародного кадрового порталу Head Hunter, що було проведене у листопаді 2016 року, двоє з п'яти опитаних жінок виходять з декрету раніше, бо хочуть поліпшити матеріальне становище сім'ї. Кожна четверта жінка повертається до праці, бо боїться втратити кваліфікацію і стати непотрібною на ринку праці, кожна шоста хоче професійно розвиватись і самореалізовуватися. Кожна п'ята жінка виходить на роботу, бо втомлюється від домашніх турбот, а кожна восьма прагне бути фінансово незалежною від чоловіка або батьків. Третина опитаних перебувала у відпустці для догляду за дитиною менше року. Дослідження порталу Head Hunter показує, що навіть маючи право на трирічний декрет, жінки не можуть користуватися ним у повній мірі через економічні, психологічні та соціальні проблеми.
За відсутності стратегій адаптації жінок після відпустки для догляду за дитиною, три роки вдома можуть викинути жінку з професії. Так, наприклад, у 1990 році австрійська влада вирішила збільшити період декретної відпустки з одного року до двох, однак за шість років цей період знову зменшили. У 2009 році австрійські вчені вирішили дослідити це явище й виявили, що жінки, які народжували після першої реформи, частіше залишалися вдома, аби відразу народити другу дитину. Це сприяло зниженню кваліфікації жінок. Окрім того, жінкам, які хотіли повернутися до роботи, було важче знову влитися в професійний та соціальний ритм життя.
Ще одна проблема - це дисбаланс між роботою та сім’єю. Для України важливим фактором є розподіл оплачуваної та неоплачуваної праці між жінками та чоловіками, оскільки більшість неоплачуваної праці, тобто народження і виховання дітей, піклування про членів родини, ведення домашнього господарства тощо лягає на плечі жінки. Трирічна декретна відпустка без можливості її поділу між дружиною та чоловіком не сприяє поліпшенню цих показників.
Водночас, поки держава несе матеріальне навантаження, роботодавці можуть втрачати цінні кадри. Генеральна директорка мережі приватних клінік Галина Усенко каже, що її компанія поважає право працівниць на реалізацію себе у ролі мами, однак знаходити короткострокову заміну працівниці складно. Особливо це стосується жінок, що обіймають посади ключових менеджерок. “Я, наприклад, була у відпустці лише 3 місяці. Однак я вважаю, що жінка мусить мати вибір - залишитися з дитиною на довший час, чи вийти на роботу”, – каже пані Галина.
Працівницям, які повертаються на роботу після довгого декрету, компанія пані Галини надає можливість адаптуватися і надолужити втрачене, оскільки за час декрету в професійному середовищі можуть трапитися значні зміни, особливо в медичній царині. Однак не всі роботодавці готові до додаткових витрат, пов‘язаних з адаптацією на робочому місці.
Ба більше, не всі роботодавці поважають право жінок на декретну відпустку. Деякі надають перевагу кандидатові-чоловіку, бо вважають, що він не піде в декрет. Така ситуація сприяє стереотипам та дискримінації на робочому місці. Однак і з цим можна впоратися - можливість розділити декрет між жінкою та чоловіком може вплинути на ставлення роботодавців до жінок під час працевлаштування. Таким чином збільшаться шанси для чоловічого декрету та зменшиться тривалість перебування жінки вдома.
Mutterschutzgeld, тато в декреті та українські ясла
То що робити, якщо три роки сидіти в декреті вже несила? Найпопулярніший український варіант - звернутися до бабусі. Саме вони стають безкоштовними доглядальницями для тих, хто не може дозволити собі професійну няню.
Українське законодавство у сфері дошкільної освіти передбачає наявність ясел для дітей раннього віку. Та на практиці так не є - ясел поки що надто мало, аби розв’язати проблему. Наприклад, у Києві, за даними сайту Департаменту освіти і науки, молоді та спорту КМДА, з 566 дошкільних закладів немає жодного із групою для дітей від двох місяців, і лише 72 садочки беруть у ясла дітей від першого року життя.
Із проблемою влаштування дитини до українських ясел зіткнулася мама двох дітей та юристка за освітою Наталя. Коли вона завагітніла вдруге, вирішила підшукати для старшої дитини ясла – чоловік працював повний день, родичі мали власне життя, а сама Наталя через вагітність втрачала свідомість і мусила часто відвідувати лікаря. Перша дитина почала ходити до ясел у півторарічному віці. “Дитину залишала поступово: спочатку на 15 хвилин, потім на півгодини, а далі надовше, – пригадує Наталя. – Виховательки хотіли лише, щоб малюк вмів тримати ложку, а як не вмів, то щоб я приходила на обід і допомагала годувати. Решту навичок діти швидко засвоюють і в яслах – дивляться одне на одного і повторюють”.
Для українських батьків образ ясел не викликає приємних спогадів, оскільки радянська система догляду за малюками не була орієнтованою на індивідуальний догляд. Проте цю ситуацію також можна виправити за допомогою приватних ясел або змішаних груп дітей раннього віку. Окрім того, наприклад, досліджуючи розвиток дітей віком від 8 до 24 місяців, які відвідували ясла, вчені Папського Католицького університету Чилі з’ясували, що такий досвід сприяє кращому розвитку інтелектуальних здібностей дитини. Натомість, емоційний інтелект у дітей розвивається краще, якщо за ними доглядають батьки.
Зараз Наталя намагається прилаштувати до ясел другу дитину, та електронна черга поки не рухається. Наталі пояснюють: на жаль, для дітей раннього віку груп немає. “У такому разі вони мусять створювати змішані групи для різних дітей, – обурюється Наталя. – За кордоном навіть у мультиках показують, що півторарічні і трирічні діти в одній групі – це нормально. І не зарано для них. Я всіх, хто давав мені “цінні” поради щодо ясел, питала, чи не хочуть вони побути безкоштовною нянею для моєї дитини?”
Проблему догляду за дітьми раннього віку, наприклад, у США вирішують так звані day care центри, куди приймають на догляд дітей вже від тримісячного віку і до чотирьох років. У таких центрах дітей годують, перевдягають, вони мають денний сон та можуть гратися. В одній групі зазвичай не більше 15 дітей. Навчання починається з чотирьох років, коли дитина може відвідувати pre-school центри – аналоги українських старших груп дитячих садочків. Окрім цього, у багатьох компаніях передбачені спеціальні дитячі садочки та ясла для дітей працівників.
Схожа практика і у Франції: французькі батьки мають змогу віддати дитину до ясел вже у три місяці, але найчастіше роблять це, коли дитині виповнюється півроку. Перевагу у влаштуванні дитини до державних ясел у Франції надають неповним сім’ям та сім’ям, де батьки працюють повний день.
Декретна відпустка для жінок у Німеччині починається з 34-го тижня вагітності та завершується через 8 тижнів після народження дитини. Разом цей період становить 14 тижнів – тоді жінка отримує декретні гроші, Mutterschutzgeld, у розмірі 100% від своєї зарплати. Окрім того, існує соціальна виплата під назвою "батьківські гроші", Elterngeld. Виплачуються вони упродовж перших 14 місяців життя дитини тому з батьків, який сидить удома з дитиною, або обом батькам по черзі, якщо мама й тато вирішать розділити між собою цей батьківський обов'язок. Після цього дитину також можна віддавати у ясла, або ж найняти няню.
Та найбільш досконалою системою догляду за малюками вважається шведська. Тривалість відпустки для догляду за дитиною у Швеції становить 480 днів – рік і три місяці. Шістдесят днів відпустки обов'язково відводиться батькові. Решту часу батьки можуть поділити між собою, як їм заманеться. Потім є різні варіанти – від ясел до няні.
Якою має бути декретна відпустка для українських батьків – питання складне, оскільки її тривалість залежить також від розміру заробітної плати обох батьків і від можливості обирати ті чи інші варіанти догляду. Потрібно також зважати на різницю рівня зарплатні, яку платять чоловікам і жінкам. Відповідно до національної доповіді “Цілі розвитку тисячоліття”, жінки в середньому отримують на 23% менше за чоловіків. Дослідження WEF Gender Gap Report наводить ще більшу цифру – 34%. Тому, доки існуватиме подібний розрив, перебування чоловіка у декреті означатиме більше навантаження на сімейний бюджет.
Поки що в Україні декрет складно назвати відпусткою. Зміна її моделі означає не зменшення тривалості перебування вдома з дитиною, а переосмислення підходу до визначення самого поняття декрету. Варто лише зрозуміти, що підхід, спрямований на поділ або делегування обов’язків - нормальна практика.