ГлавнаяЭкономикаГосударство

Епоха застою

Реформу системи пільг знов відкладено на невизначений термін.

Ликвидаторы аварии на Чернобыльской АЭС ощутили реформу системы льгот на собственном кармане
Фото: Макс Левин
Ликвидаторы аварии на Чернобыльской АЭС ощутили реформу системы льгот на собственном кармане

"- Пора начать борьбу за подметание улиц.

Борьба ведется, но улицы не подметаются".

И. Ильф, Е. Петров "Дневная гостиница"

Про українську систему пільг, компенсацій, допомог написано вже багато. Останній масований "викид" інформації щодо недосконалості такої системи був зініційований Міністерством фінансів. Суха констатація фактів про значну кількість пільговиків та пільг в Україні, і як висновок – неможливість їх повного фінансування, ось основний "меседж", який регулярно доносить влада своїм співгромадянам. Але, напевно, всі ми чекаємо від урядової команди "міцних професіоналів" не лише констатації добре відомих всім нам фактів та варіацій на тему "так жить нельзя". Нам потрібні конкретні дії, реальні зміни, а головне - прогнозований результат реформування, як країни в цілому, так і соціальної сфери зокрема.

Як це було…

На жаль, два роки суцільних реформаторських заклинань так і не дають нам чіткої відповіді на питання: а що власне Уряд хоче зробити із системою пільг в Україні? Яка модель та напрямки таких перетворень? А саме головне - коли все суспільство побачить результат від цих трансформацій? Переконаний, сьогодні вже немає жодного експерта та політика який би не визнавав недолугості та неефективності нинішньої системи пільг в Україні – спадку від радянської системи. Та й за роки незалежності замість побудови нової системи соціального захисту європейського типу, Україна пішла шляхом "вдосконалення" того, що апріорі неможна вдосконалити. Саме в період від 1990 по 2005 роки і складалась законодавча база сучасної системи пільг, яка на сьогодні вже налічує понад 150 нормативно-правових актів.

Запровадження пільг, компенсацій, відшкодувань передбачалось спочатку для осіб, які мають визначні заслуги перед державою та особливий статус. Мета – забезпечити належний рівень соціальних гарантій людям, які ризикуючи своїм життям та втрачаючи здоров’я забезпечували мир, спокій та безпеку в наших домівках: повністю або частково звільнити такі категорії громадян від сплати житлово-комунальних, транспортних, санаторно-лікувальних послуг.

Напевно такий підхід є логічним і виправданим: певні категорії громадян (інваліди війни, учасники бойових дій, "чорнобильці" та ін.) втрачали своє здоров’я, а отже і частину працездатності. Відповідно, частково втрачали і заробіток і як наслідок – майбутні пенсійні виплати. Саме такі втрати працездатності і доходів громадян компенсувала держава.

До ветеранских льгот рука чиновника еще не дотянулась
Фото: www.city.kharkov.ua
До ветеранских льгот рука чиновника еще не дотянулась

Проте, паралельно із цим проводилось і різке "пільгове ощасливлення" інших категорій населення. Зокрема, суттєво розширився контингент пільговиків за професійною (службовою) ознакою. Встановлення пільг для цих категорій було зумовлено намаганням заощадити бюджетні кошти та політикою "дешевої робочої сили". Професійні пільги також стали засобом надання додаткових гарантій соціального захисту з урахуванням "престижності" і суспільної значущості (члени Уряду, народні депутати, працівники суду, прокуратури, військовослужбовці, працівники міліції, пожежної охорони, служби безпеки, митної служби, шахтарі, деякі працівники бюджетної сфери у сільській місцевості та ін.).

Пільги фактично стали частиною доходу для цих категорій працівників і перетворилися на певний вид соціальної допомоги.

На даний час право на пільги має більше 18 млн українців. В державі налічується понад 350 категорій пільговиків та існує біля 700 видів пільг, компенсацій, виплат, привілеїв, відшкодувань, допомог тощо.

Принагідно, хочу відзначити що останній закон, який одночасно на 6,5 млн. осіб збільшив кількість пільговиків в Україні було ухвалено Верховною Радою і підписано Президентом України Л.Кучмою наприкінці 2004 року. Мова йде про сумнозвісний закон "Про соціальний захист дітей війни". Протягом 2005-2010 років не було ухвалено жодного закону, що призводив би до суттєвого збільшення числа пільг чи розширення кількості пільговиків.

Ця ремарка спеціально виписана для деяких "фахівців" із нинішньої урядової команди, які на третьому році свого владарювання продовжують і надалі перекладати всі проблеми, що існують у системі пільг, та й в цілому в соціальній сфері на "папєрєдніків".

"Быть или не быть - вот в чем вопрос…"

Безумовно, що надалі така розбалансована і неефективна система пільг існувати не може. За різними оцінками нинішня пільгова система (за умови повного фінансування всіх норм, передбачених чинним законодавством) потребує щорічного свого утримання на рівні 170-180 млрд гривень. Цифра співставна із бюджетом Пенсійного фонду України. Реформувати систему пільг потрібно зараз і негайно. Чим далі Уряд буде тягнути із такими рішеннями тим далі буде затягуватись петля невиконаних обіцянок, розчарувань, зневірення. Судові позови від громадян на десятки мільярдів гривень чи не є сигналом для Уряду сісти, розібратися у власному господарстві та швидко провести необхідні реформи?

На жаль, Уряд нічого нового вирішив не вигадувати і пішов шляхом, який успішно випробував ще за часів пенсійної реформи: за аналогією з нею, реформа системи пільг мала відбутися виключно за рахунок звичайних громадян.

За два роки балаканини щодо необхідності докорінного реформування системи пільг, до Верховної Ради від імені Уряду було внесено лише два законопроекти. Перший (№9127) передбачав переведення у "ручне керування" пільг: "чорнобильців", "афганців", "дітей війни", інвалідів та ветеранів війни та інших категорій громадян. Така ініціатива надавала повне право Уряду самостійно визначати коли пільги можна притримати, а коли їх потрібно різко збільшити і показати суспільству (перед виборами приміром) ефективність діяльності влади та реформ, що нею проводяться.

Украинские льготники пока бастуют тише греческих
Фото: Макс Левин
Украинские льготники пока бастуют тише греческих

Другий урядовий законопроект (№9516) пропонував обмежити право на надання відповідної державної соціальної допомоги одиноким матерям.

Таким чином, суспільство отримало від Уряду досить чіткий сигнал: в усіх бідах в соціальній політиці України винні: "чорнобильці", "афганці", інваліди війни ну і одинокі матері, звичайно.

Ще однією новелою урядових реформ мала стати ідея віце-прем’єр-міністра Сергія Тигіпка щодо запровадження в Україні "непрямої оцінки доходів" громадян. Програма "стеження" за реальними доходами і розходами українців мала бути поширена на 2,5-3 мільйони сімей, отримувачів субсидій, соціальної допомоги малозабезпеченим сім”ям, одиноким матерям, отримувачів допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.

Реакцію суспільства, експертів та засобів масової інформації на такі "реформаторські ініціативи" не важко було передбачити. Наслідок недолугих і непрофесійних дій чиновників очевидний – така потрібна для держави реформа системи пільг зупинена і знов відкладається на невизначений термін.

Все або нічого

У своїй псевдореформаторській риториці наші урядовці згадують де треба і не треба одного з ідеологів реформ у Польщі Лешека Бальцеровича. Апеляція до суспільства виглядає приблизно наступним чином: "ось бачите, в Польщі провели непопулярні шокові радикальні реформи, і зараз всі поляки трохи не на руках за це Бальцеровича носять. Так їм живеться зараз добре". Проте, чомусь наші доморощені реформатори забувають головний принцип реформ, на якому постійно наголошує той же самий Бальцерович: "Проводити радикальні реформи — значить "бити по всім фронтам".

Ідеологія ж українських реформ, як пенсійної так і пільгової, зовсім інша: "бити по всіх фронтах, проте, "елітних" пенсіонерів та пільговиків – не чіпати". Відчуваєте різницю?

Молодые леваки готовы постоять за своих отцов
Фото: Андрей Яницкий
Молодые леваки готовы постоять за своих отцов

Тому, якщо наша влада справді має намір провести реформу системи пільг, то повинна справді "вдарити по всіх фронтах" і виходити із наступних принципів.

Перший принцип - соціальна справедливість. Влада має розпочати реформи системи пільг з себе. Використання різноманітних пільг урядовцями, народними депутатами України чиновниками високого рівня в тому числі прокурорами, суддями, працівниками силових структур в непростий для економіки України час дуже схоже на мародерство. Всі пільги для таких категорій мають бути відмінені раз і назавжди. Безумовно, великої економії з цього не буде, але буде закладено фундамент довіри до дій влади. Суспільству буде реально продемонстровано, що у важкий для економіки і соціальної сфери час "паски затягують" усі, а не лише прості люди.

Другий принцип – гідна зарплата, а не пільги. Україні варто прийняти досить важке рішення і протягом короткого часу забезпечити поступову відмову від пільг "за професійною ознакою". Логіка таких має бути наступною: працююча людина повинна отримувати достойну заробітну плату, а не подачку від держави у вигляді пільги.

Мізерні зарплати українців – основна проблема всієї системи соціального захисту населення, і не лише системи пільг але й пенсійного страхування. Нинішній Уряд просто не розуміє, що можна хоч до 100 років піднімати пенсійний вік та страховий стаж, брати за основу будь-яку прогресивну систему пенсійного страхування, проте при середній зарплаті в Україні в 2700 гривень пенсії так і залишаться мізерними і не перевищуватимуть у середньому 1400 гривень!

Третій принцип - адресність надання пільг. Пільгу, соціальну допомогу та виплату мають отримувати найменш захищені громадяни та особи, які мають заслуги перед державою. Встановити залежність отримання пільг від доходів конкретної людини. Рівень доходу від якого людина втрачає право на отримання пільг має бути досить високим, приміром 6-8 прожиткових мінімумів, а не так як зараз запропонував Уряд для одиноких матерів (у розмірі середньої зарплати в Україні)

Четвертий принцип – мораторій на встановлення нових видів пільг, компенсацій, виплат та розширення контингенту їх отримувачів. Це своєрідна форма негласної (чи публічної) угоди між владою (хто б нею не був) і опозицією (хто б нею не став). Всім політичним гравцям варто визнати факт - у держави не вистачає коштів навіть для покриття всіх існуючих соціальних видатків, і тому фінансування нових пільгових ідей може відбуватися лише за рахунок суттєвого скорочення вже діючих.

Ще одна ідея, яка постійно дискутується у ЗМІ – можлива монетизація пільг. Тема, на перший погляд виглядає досить привабливо – людина замість віртуальної пільги отримує її реальний еквівалент у грошовій формі. Плюсом такого механізму також є те, що держава назавжди відійде до непрозорої, а іноді і відверто корупційної, системи розрахунків держави із надавачами пільгових послуг (транспортними підприємствами, установами ЖКП тощо). Проте, при нинішній захмарній кількості пільг та їх отримувачів монетизацію провести просто нереально.

Як приклад можна навести ситуацію із пільговим проїздом на громадському транспорті. Саме ця пільга є найпривабливішою в частині можливостей її монетизації. Але давайте подивимось на реальні цифри: на компенсацію перевезення пільгових категорій із державного бюджету України виділяється щороку суму на рівні приблизно 1,2 млрд. гривень. Шляхом нескладних арифметичних дій можна вирахувати, що на кожного пільговика у місяць припадає сума у розмірі аж … 9 (!!!) гривень. Тому без наведення порядку із кількістю пільговиків та запровадження адресності у наданні пільги, говорити про їх монетизацію передчасно. Монетизація пільг може мати місце, але лише як один із завершальних акордів системної реформи пільг в Україні.

"В чем краткий смысл сей длинной речи?"

Теоретично все наче зрозуміло і ясно, але чи здатна нинішня влада на проведення комплексної реформи системи пільг? Очевидно, що ні. Як я вже зазначав раніше основою такої реформи має стати поступова відмова від "елітних" та професійних пільг. Для цього потрібна політична воля і чіткі переконання в необхідності здійснення такого кроку. Але нещодавно на ефірі одного з телеканалів Сергій Тигіпко заявив, що сьогодні від професійних пільг відмовитись неможливо.

Для мене абсолютно не є дивиною така позиція "соціального" міністра, адже вся вертикаль нинішньої влади тримається не на діалозі та підтримці суспільства, а на репресивно-каральному апараті (силових структурах, прокурорах, суддях, органах безпеки, внутрішніх справ тощо). А саме ці структури і є основними "споживачами" професійних пільг в Україні. Зачепити цих «елітних» пільговиків нинішня влада не наважиться в жодному випадку. Ось тому, всі реформаторські зусилля Уряду і надалі спрямовані на обмеження прав: "чорнобильців", афганців, одиноких матерів, інвалідів та учасників війни, інших категорій "простих" пільговиків.

Власть вынужденна защищаться от собственного народа
Фото: Макс Левин
Власть вынужденна защищаться от собственного народа

Саме тому, замість проведення справжніх реформ у соціальній сфері, влада використовує повну підконтрольність та безхребетність Конституційного Суду. А ним в свою чергу приймаються абсолютно неадекватні та абсурдні рішення, що мають на меті унеможливити бажання громадян відстоювати свої права на належні їм пільги в судовому порядку. Проте, це все ілюзії вирішення пільгової проблеми, а не радикальні реформи. Ілюзії, які наче і призводять до економії бюджетних коштів, але дуже дорого будуть коштувати і нинішній владі та й державі в цілому.

Україна вступила у рік виборчої компанії і вже стало цілком очевидно, що влада поміняла свою риторику і пріоритети у своїй публічній діяльності. Замість гучних переспівів на тему "реформування країни" суспільству пропонується більш популярні теми: щодо оподаткування багатих, обмеження офшорних операцій, повернення вкладів "Ощадбанку" колишнього СРСР. Уряд очолив парад популістських обіцянок і гасел. Реформи в Україні закінчились так і не почавшись!

La comedia è finita!

Павло РозенкоПавло Розенко, провідний експерт Центру Разумкова, у 2005 -2010 роках - перший заступник міністра праці та соціальної політики
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter