21 травня Геннадій Москаль, керівник Тимчасової слідчої комісії, яка займається розслідуванням злочинів пов'язаних з Майданом, в чергове прозвітував про виконану роботу. Зокрема на тему, яка цікавить “Пошукову ініціативу”.
Цитуємо прес-секретаря нардепа: “Наразі ТСК закінчила перевірку інформації щодо осіб, які зникли безвісти або були викрадені в період із 30 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. З усього масиву зниклих безвісти незнайденими залишилися дві особи. Дані про їхнє місце знаходження відсутні”.
Всього двоє... Сумнівні цифри, щонайменше. Втім, версію пошуковців-волонтерів слухати не захотіли.
І ось як це було. До пана Москаля ми звернулись ще тиждень тому. Пробували додзвонитись — марно. Тому написали лист на офіційну електронну скриньку та повідомлення в соцмережі. Суть зводилась до такого: коротка інформація про нашу роботу, контактні дані, а головне — повна база зниклих. Ніхто не відповів.
Що ж, через декілька днів зібрались на відкрите засідання слідчої комісії, аби запитати про наболіле. Туди не пустили. Секретарка сказала — реєструватись вже пізно. Просимо хвилину опісля, мовляв, для пана Геннадія почути нашу інформацію буде корисно — знову осічка. Секретарка пообіцяла зателефонувати невдовзі. Відтоді пройшло 48 годин. Жодної реакції.
Що мали сказати слідчим, тепер скажемо Вам, усім читачам.
Зниклих насправді більше, аніж двоє. У нашій базі — сотня. То звідки така різниця? Наводимо власні аргументи.
Висновок комісії повністю копію позицію ГУ МВС України. Міліція вже давно “шукає” двох — Тарасенка (на фото) і Шинкарука. Схоже для правоохоронців й цього забагато. Бо перевірити бодай одне прізвище — це купа зайвої роботи.
Але є певні обставини, про які мав би знати пан Москаль.
З 30 квітня, себто майже місяць, “Пошукова ініціатива”, “Євромайдан СОС” обмінюються інформацією та базою зниклих із відділом розшукової роботи Департаменту карного розшуку. Завдяки цьому вдалось знайти кілька людей з нашого списку. Виходить карний розшук може послуговуватись “неофіційою” базою, а верхівка вперто її не помічає?
Йдемо далі. 15 травня ООН опублікувало розлогий рапорт про порушення прав людини в України під час революційних подій. Ось посилання на оригінал (текст англійською). На сьомій сторінці звіту вказано: “За даними ГО “Євромайдан СОС” станом на 5 травня доля 83 осіб (серед них 4 жінок) залишається невідомою”. Фахівці ООН наголошують, що чіткої позиції від МВС та Генпрокуратури вони не змогли отримати.
Міліція вміло ховається за бюрократичними процедурами. Мовляв, шукають лише тих, на кого рідні заяву написали, або стовідсотково певні, що зниклий був на Майдані. Відсіяти зайві справи за таких умов легко. Пригадайте, аби вберегтися від ймовірних переслідувань, мітингарі часто відмикали телефон, приховували обличчя та імена.
Яскравий приклад з “неофіційного списку”.
Іван Таран, міцний чолов'яга, зник ще 2010 року. Але матір твердить - на Майдані він був! Бо бачила його по ТБ ще в січні, а побратими стояли разом на барикадах. Після 18 лютого - його вже не бачив ніхто. Як бути із таким випадком?
У Рівному на Івана чекають троє дітей.
Зрештою Кирилюк, Іванов, Залещик, Скрипніков - рідні цих хлопців написали заяви в міліцію. Ряд можемо продовжити... Але чому їх не шукають як зниклих майданівців? Що робити їхнім батькам, друзям?
Після наведених фактів чи можемо довіряти даним міліції, Тимчасовій слідчій комісії і віддати усе в їхні руки? Питання швидше риторичне.
П. С. Ми вкотре пробуємо достукатись до умів у високих кабінетах. Цього разу надіслали депутатське ЗВЕРНЕННЯ до головного силовика країни — Авакова.
У додатку — список зниклих, який по зернині збирали десятки активістів кілька місяців.