А тепер про все по порядку. Перше. Анексія Криму є незаконною, нахабною, не правовою, військовою, загарбницькою операцією Росії. Всі чинні міжнародні правові угоди визнають існуючі території держав світу непорушними. Тому є брехнею теза про «незаконний вихід України з СРСР». Не ми розвалили Союз, а єльцинська Росія, яка ще 12 червня 1990 року заявила про свій суверенітет і незалежність(?) від СРСР. До 2002 року Росія і святкувала цей день, як День Незалежності (самих від себе). І лише отямившись через 12 років, перейменувала його у День Росії. Україна проголосила незалежність аж 24 серпня 1991 року, рятуючись від ДКНС та неадекватного Єльцина. На грудневому референдумі 1991 року народ України підтримав ці кроки Верховної Ради. Тож кого тут винити?
Передача Кримської області в склад УРСР у 1954 році була абсолютно правовим і, до речі, вимушеним актом радянської влади. Як згадує нині син Микити Хрущова – Сергій, доктор економічних наук, який мешкає в США, Крим тоді був у плачевному стані, без промислової та сільськогосподарської бази. Жевріли тільки міста біля моря і царських палаців. Зусиллями УРСР, за підтримки центру Крим став оазою. Севастополь, до речі, також відбудовувався за наш рахунок. Згадую одне із засідань секретаріату ЦК КПУ в 1987 році, на якому я був присутній. Тоді було прийнято безпрецедентне рішення - зняти капіталовкладення з інших областей України з метою своєчасної здачі житла військовим у Севастополі. Так українці не один раз на своїй шкірі відчули і індустріалізацію, і повоєнну відбудову міст, заводів, фабрик, в т. ч. Криму і Севастополя.
Друге. Чому населення Криму, а також частково Харкова, Донецька, Луганська так неадекватно реагує на заклики до вступу до Росії. Тут є багато причин. Зокрема, наявність значної частини росіян, які компактно проживають у цих регіонах, відсутність із ними цілеспрямованої роботи. В країні не було і не має розумної міжнаціональної, мовної, культурної, релігійної політики. Приклад - не секрет, що ідеологією держави, гуманітарною сферою в уряді Азарова ніхто не займався. А якщо і займався, то лише для власного збагачення (Табачник, Богатирьова і Ко).
Наступне. Кричуща бідність, здирство олігархів, велика несправедливість. Це все дозволило грати на цьому Росії, розвиваючи т. з. економіку газової і нафтової свердловини, наявно показати свої позитиви, особливо в соціальному захисті пенсіонерів, військовослужбовців, бюджетників і т.і. ВВП на душу населення у Росії виявився в двічі вищим, ніж в Україні. І тут же слід визнати, що команда Путіна зуміла вибудувати певну ідеологію держави, чого в нас, на жаль, немає.
Третє. Агресор вибрав вдалий для себе час, коли в Україні відбулася антикримінальна, національно-демократична революція, яка до сих пір не завершена. Інститути влади не діють. Безвладдя, міжусобиці, параліч силових структур, відсутність будь-якої інформаційної політики, ідеології призвели до неспроможності країни захистити себе, своїх громадян.
Четверте. Мусимо констатувати руйнацію Збройних сил, деградацію, комерціалізацію СБУ, МВС, розвідки і т. і. В Україні всі роки незалежності цілеспрямовано знищувалась армія. В країні відсутня справжня військова доктрина. Були ліквідовані військкомати, знищений загальний військовий обов’язок. Все це потрібно поновлювати. Адже нейтральна Швеція все це має.
П’яте. Повне нерозуміння багатьма урядами України геополітичного балансу сил. Переоцінена підтримка з боку США, Європи, НАТО. Не враховувалося, що Росія сильно інтегрувалася в світову економіку, має великі важелі впливу на бізнес і уряди Європи. Західний бізнес не хоче санкцій та військових дій, бо це їм не вигідно. Таким чином Україна залишається самотньою в боротьбі проти загарбників.
Замість висновків. Що робити? Необхідно глибоко проаналізувати ситуацію, зрозуміти, що відбулося, оцінити всі ризики і вживати необхідні заходи. Найперше - треба долати корупцію, розбудовувати по новому інститути держави, рішуче позбавлятися від старої корумпованої кадрової гвардії.
Користуючись фактичним військовим станом, деолігархізувати економіку, повернути у власність держави енергетику, зв’язок, сировинні галузі, транспорт, спиртову, лікеро-горілчану, тютюнову промисловість… Треба віддати владу на місця, посилити самоврядування, поставити чиновництво під тотальний народний контроль. Потрібна цілеспрямована державна кадрова політика, відбір талановитої молоді до державних інститутів. Як повітря, потрібна програма патріотичного виховання молоді. На цій основі зміцнити армію, силові відомства. Поновити загальний військовий обов’язок, військову підготовку в школах і училищах, військові кафедри в університетах.
Чи повернеться Крим в Україну? Думаю, що так. Але не військовим шляхом, а шляхом демократичних перетворень в Росії. Режим Путіна не втримає ситуацію в Росії, вона буде загострюватись внаслідок запровадження економічних санкцій міжнародною спільнотою.
Наше завдання – зміцнювати державу, нести правдиве слово до людей.