Все публикацииПолитика

«Він Миколай, вона Марина. Над ними “Беркут” пролетів…»

«Не дорога нужна нам, а путь»

Творчість другого після Бориса Білаша віршомаза Партії регіонів Анатолія Володимировича Толстоухова завжди цікавила як уважних працівників відомства Раїси Богатирьової, так і широкий загал снобістськи налаштованих любителів хардкорного напівримованого трешу. Поетичний енурез у поважного академіка, доктора філософських наук, досвідченого бюрократа й партійного діяча прорізався ще тоді, як Анатолій Володимирович із волі Віктора Федоровича вчетверте в своїй біографії вліз у крісло міністра Кабінету міністрів. Саме з 2010 року харцизький самородок регулярно притягує увагу до власної персони скандалами, пов’язаними з невмирущим потягом людини до вищих сфер буття.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua

Фото: tolstouhov.com.ua

Спочатку публіку шокував сам факт того, що поважний політичний діяч і, знову ж таки, доктор-академік, який раніше із усіх доступних фрік-розваг відзначився лише створенням «дрес-коду Кабміну», може писати неймовірно безграмотну маячню й анітрохи не соромитися ділитися нею з електоратом. Наступним вибухом став легендарний гімн держслужбовців «Ми Державіни службовці країни», який попри десятки помилок та загальну, як міг би сказати Допа, дебільність тексту Толстоухов примудрився всучити до виконання Президентському оркестру. Інтерес публіки до вмісту творчості Анатолія Володимировича ще й неслабенько підігріли й спритні соратники Толстоухова, які вирішили, що для видання книжок міністра Кабінету міністрів платникам податків буде не в лом поділитися з бюджетом і 350 тисячами гривень. Коли ж конфлікт поетичних та бюрократичних інтересів таки підкрався до Майстра під виглядом адмінреформи і викинув його на маргінеси в прості радники Азарова, «вірші» на кшталт «Каждый в жизни чуточку, да вор» та «пісні» штибу «По дорогам нашим, как и всюду, Груз теперь везут не на верблюдах» стали для Анатолія Володимировича єдиним приводом нагадати про себе суспільству.

Утім, затишне домашнє графоманство про Клаву і Балаклаву для вух невибагливих друзів та запопадливих підлеглих може собі дозволити кожен, і перший заступник голови Київської міської організації Партії регіонів – не виняток. Але суворого минулого листопада в країні зненацька стався Майдан, а в поетах масштабу Анатолія Володимировича такі оказії не можуть не відгукнутися тяжким загостренням. За останні три місяці Толстоухов не просто занурився в бурхливі вуличні події, а став справжнім бюрократичним дзеркалом української революції – із настрою рядків Анатолія Володимировича, опублікованих на його сайті, завжди можна безпомилково вгадати, на чиєму боці в конкретний день перебувала ініціатива в суспільно-політичному протистоянні. Тому обійти таку шикарну скарбницю увагою було би, звісно, царським подарунком поезії як такій, але прямим злочином проти Майдану, революції та веселого здорового глузду.

Іще на початку листопада, коли країну охопила позитивна євроінтеграційна лихоманка, а Партія регіонів іще дражнила Європу теоретичним звільненням Тимошенко, Толстоухов жартував про футбольні клуби, річницю жовтневого більшовистського путчу та стихійне лихо на Філіппінах. Марші, оди й гімни він цим болючим для суспільства темам не присвячував, але, якщо людина вже відчула, що давно переросла Губермана, то класичні формати можуть і зачекати – бо з 12 червня 2012 року на сайті Толстоухова регулярно викладаються дози переважно дворядкових висловів під скромною назвою «Толики». Ці геніальні афоризми, позбавлені будь-яких обтяжливих умовностей віршування, завжди потішать любителів влучного дотепного слова та вишуканих рим (тут і надалі всі цитати з творчості Метра наводяться винятково в правописі оригіналу):

И сказал судья Мбокани:

«Ты, ...., на меня не гони».

А судья действительно погнал,

так что и Блохин О. не догнал.

Донецкий облом.

«Металлист» превратили в металлолом.

Новый век, 7 ноября,

но я слышу эхо Октября.

В каждом слове, каждом шаге даже тех,

у кого он вызывает злость и смех...

Особливості запозичення російською мовою латинських назв місяців завжди вирішували проблеми з римуванням у багатьох поколінь графоманів. Заримувати «ноябрь» и «октябрь» – настільки ж природна для Поета Толстоухова річ, як і, скажімо, нав’язлива рима «море» – «горе», яка зустрічається чи не в кожному п’ятому його вірші. Тайфун «Хайян», що забрав життя близько 6 тисяч філіппінців та змусив полишити свої домівки близько мільйона людей, просто не міг не зачепити обвислі струнки витонченої душі Анатолія Володимировича й не народити черговий глибокодумний «толік»:

Глубже и больше любого моря

Филиппин человеческое горе…

Важко посперечатися. Коли людина мусить уголос сказати світові щось важливе, свіже, неординарне та ще й у риму – рота цій людині не стулиш і степлером. Утім, ганятися з канцелярським приладдям за Толстоуховим ніхто й не збирався, принаймні на початку листопада. В політику муза Анатолія Володимировича тоді лізла дуже обережно, вочевидь, відчуваючи, що незламний курс Віктора Федоровича на євроінтеграцію штука сама по собі дуже нестандартна й непрогнозована. З одного боку, Толстоухов іще знаходив у собі сміливість затаврувати промосковського Медведчука:

«Украинский выбор» против выбора Украины...

Такие вот случаются при выборе картины.

Але одразу ж із переконливою римою «Балтика – Прибалтика» нагадував, що й він сам не те щоб надто «за вибір України»:

Волнуется Балтика,

готовится Прибалтика.

Отрывают осколки Союза,

хоть они Европе, как обуза.

Сумувати за розшматуванням Союзу Толстоухову довелося недовго – адже дєдушка Азаров якраз постановив, що поки діє вибір Медведчука, вибір України мало кого хвилює. І тут Анатолій Володимирович зрозумів, що настала його черга рубати правду-матку і Януковича-батька. Екс-міністр уряду Віктора Федоровича заговорив голосом народного гніву:

Власть снова собрала Майдан…

Из людей, регионов, из стран.

Референдум на земле под небесами:

Под какими дальше жить часами?

Фото: tolstouhov.com.ua

Важко повірити, що цю пафосну поему Толстоухов написав іще за два тижні до знаменитих слів Чечетова «с разных регионов, с разных областей». Але Майдан «из людей и стран» дарує й не такі прозріння. В іще одих «толік» кінця листопада Анатолій Володимирович спромігся закласти такий глибинний пророчий зміст, що без його особистої допомоги навіть тлумачі Нострадамуса не змогли би здогадатися, що автор мав на увазі. Наводимо уривок з інтерв’ю Толстоухова власному сайту:

«– Скажите, как рождаются ваши Толики?

– Быстро, кратко, образно, злободневно...

Их нельзя вымучивать, иначе они замучают тебя... Они должны выстреливать.

– Какой самый злободневный?

– Трудно перейти в будущее мост, если в коридорах власти крысы в человеческий рост. Пожалуй. На Совете регионов объявили коррупции войну. Я это написал недели на три раньше».

Справді, сильно. Всі ми ще пішки під стелу на Майдані ходили, коли Анатолій Володимирович уже (за три тижні до самої Ради регіонів!) здогадався, що в органах влади, щільно окупованих його партією, звідкись раптом узялась корупція! Відкриття ранньомайданного Толстоухова взагалі здатні перевернути будь-яке уявлення про звичні речі:

Если власть не возьмётся за ум,

мы продолжим свой путь наобум…

Мы продолжим поход, в никуда,

а дорога такая – беда…

Не дорога нужна нам, а путь,

чтоб со временем гордо вздохнуть:

мы свой с честью исполнили долг, У

краине не жить больше в борг…

Чим «путь» так категорично відрізняється від «дороги», може зрозуміти лише людина, яка – єдина в світі – вміє «гордо вздохнуть». А також щиро вважає, що «борг» для слова «долг» – не переклад, а рима. Знаючи нездоланне прагнення митця Толстоухова до самовдосконалення, не сумніваємося, що в початковому варіанті «толіка» «долг» просто римувався сам із собою, і лише кропітка робота над пошуком замінника допомогла поетові уникнути прикрої тавтології. Деяким творам автора тих же часів пощастило менше:

От действий правительства вся вне себя,

в жертву ОНА предложила себя.

Сидеть готова, не лечиться:

после Кремля Брюссель ей снится.

Але серед ідеально точних рим на кшталт «себя» – «себя», в яких можна вгадати вплив поетичної школи Стаса Михайлова, трапляються й геть екзотичні:

Якщо зараз не змінити політичний курс,

влада сама запустить в себе ПТУРС.

Оскільки ПТУРС – це абревіатура від російського «противотанковый управляемый реактивный снаряд», то Толстоухов, виходить, чекав танків на Майдані ще з перших днів масових акцій. А от від спікера Рибака, як людини, що не сприяє розвитку художньої уяви, нічого конкретного не чекав, але теж не зміг обійти увагою вкрай важливе екзистенційне питання:

О визите В.Рыбака в Канаду.

Які цікаво для українців слова

знайде в Канаді ВР Голова.

Авжеж, чогось цікавішого годі й шукати.

Перша майданна ейфорія Толстоухова зійшла нанівець одразу, щойно Янукович офіційно підтвердив, що вже ніхто до Європи не йде. За кілька днів Анатолій Володимирович уже по-дитячому тішився з дуль, яких його однопартійці насували Євросоюзу:

Когда под носом дули

не хочет видеть Фюле.

Он хочет заглянуть вперед,

Стоит, в дверях открытых ждет,

Когда Украина в ЕС придет.

Цього «толіка» його батечко виклав на сайт 28 листопада. А за два дні о 4.00 єврореволюція знову наполегливо постукалася в його затишну свідомість.

«Шел снег и не было дождя…»

Щойно хвацькі хлопці Кусюка власними кийками запустили довгоочікуваний ПТУРС на Межигір’я, Анатолій Володимирович почав кудись так завзято й суворо збиратися, що було зрозуміло й без слів: на війну. Лишилося хіба що визначити, проти кого саме. Питання виявилося настільки серйозним, що митцеві спочатку навіть відібрало поетичний дар, тож головний маніфест довелося формулювати в прозі:

«Этот «Беркут» не прилетел с неба, он выполз из ноябрьской ночи, чтобы, зачищая Майдан, обесчестить себя, власть, страну. «Беркут» не налетает сам – он выполняет чьи-то приказы. Значит приказ был, хотя уверять будут в обратном.

К его исполнению готовились девять лет. В 2004 году, во время выборов, в Киеве начинался антиконституционный переворот, ставший «помаранчевой революцией» (Октябрьский переворот 1917 года – «Великая Октябрьская социалистическая революция»). Тогда власть не стала на защиту Конституции…».

Фото: Андрей Хартанович/endryx.livejournal.com

Розібравшися, що «Беркут» на студентів натравив Кучма своїм небажанням повідбивати Майдану нирки ще в 2004 році, а Віктор Федорович хіба що ПТУРСи в себе може запускати, Анатолій Володимирович надійно забезпечив собі алібі перед «крысами в человеческий рост» і занурився в сувору революційну поезію:

Не стоит Майдан доводить до крови́,

собравшись он скажет: «Бей их, громи, лови!»

Важко не вловити в цих словах неприховану погрозу войовничого трибуна всім, хто наважився пустити кров Майдану, – «Беркуту», Кучмі, єврокомісару Фюле та хижому нічному листопаду. Але читаємо наступний «толік» – і попередній уже більше нагадує дружню пересторогу, мовляв, тікаймо, хлопці, поки ці ще зібратися не встигли:

Если власть разгоняет майданы,

время в дорогу собрать чемоданы…

Так ось куди так завзято й суворо збирався Толстоухов! Дорога (навіть не «путь», а затаврована Майстром «дорога» – до чого довели людину своїми революціями!) багато часу на відняла, і вже з нового, безпечного місця Анатолій Володимирович нарешті зміг випростатися та на повен голос сказати:

На цивилизационную орбиту страну не запускают с Майдана,

где люди, каркас елки и два крана…

І багатозначно додати для тих, хто не зрозумів:

Христа распяли, могут и народ,

когда в ладу с собой он не живет.

Справді, якщо народ не хоче миритися зі своїми ж представниками, чом би й не розіп’яти паскуду? Хоча словами про «лад із собою» Анатолієві Володимировичу особливо розкидатися не варто. Бо 11 грудня, в день другої спроби розгону Майдану, Толстоухов знову поринув у взаємовиключні асоціації.

Весь мир узнал, что Украина – не Россия…

Теперь их перепутать не дано…

Слово Майдан везде звучит красиво…

В России неприемлемо ОНО.

У них своя Болотная,

для власти кость икотная.

Не будемо зараз намагатися зрозуміти, що таке «кость икотная», просто усвідомимо, що поруч із цим «толіком» автор без жодного когнітивного дисонансу встромляє отакий:

Майдан в кольце, Майдан в осаде,

он должен будет скоро пасть.

Но дух его – борьбы свободы –

пусть отрезвит народ и власть…

Чтоб всем нам вместе не упасть.

А потім іще й отакий:

Одно дело, когда зачищают…,

другое, когда очищают…

Лише в одній порції нестримних думок Толстоухов примудряється запишатись Майданом, схвалити його зачистку та ще й порадити владі прислухатися до голосу народу після неодмінної кривавої розправи над ним. Що це – справжнє роздвоєння особистості генія? Чи Анатолій Володимирович уже досяг того поетичного рівня, на якому ідеологічне забарвлення твору залежить лише від того, яке слово митцеві вдалося підшукати для оформлення фірмової дієслівної рими? В будь-якому разі після подібного веселим креативом про смерть реальної людини вже мало кого здивуєш:

Труп на майдане оказался настолько не креативным,

что никого не побудил к действиям активным.

Ех, був би поруч із трупом Толстоухов, він би всіх невдах повчив справжнього креативу… А так довелося знову наполегливо шукати риму до слова «октябрь». І російськомовний календар знову не підвів Анатолія Володимировича!

Шел снег и не было дождя,

но коммунисты проворонили вождя…

Упал он по велению «Свободы»,

ЮНЕСКО осквернившей своды…

Они еще в плену у Октября,

хоть век и год другой, начало декабря…

Фото: Макс Левин

Працівникам ЮНЕСКО було би дуже цікаво взнати, що в організації є якісь «своди» на Бесарабці, які сплюндрували хлопці Тягнибока. Але вміння Толстоухова з честю виходити з непростих літературних ситуацій вражає: можна не сумніватися, що Анатолій Володимирович за потреби з легкістю заримує з «октябрем» і «сентябрь», і «январь», і навіть «февраль», а якщо дуже-дуже припече – то й «июль» з «августом». Корифея несподіваних рим видно здалеку:

Собравшись в Манчестер,

«Шахтер» забыл «винчестер».

Этот поступок гуманистический

сразил команду психологически...

0:1 «беспамятства» итог,

нас вынесло из Лиги чемпионов за порог...

Невимушеність екс-міністра не залишає жодних сумнівів: якби побиття Тані Чорновол сталося двома тижнями раніше, то її прізвище стало би чудовою римою для слова «футбол». Бо й напад на журналістку митець сприйняв настільки близько до серця, що одразу присвятив їй «толік» про те, що в Віктора Федоровича морда красивіша:

Давно не видел фотографии ужасней…

И всё-таки не делайте из лица Т.Чорновол морду власти.

Странный какой-то у СМИ закон:

хоть и не доказано, но виновен Он…

Звичка старого бюрократа будь-що вписувати ініціал перед прізвищем виглядає в «поетичних» рядках доволі пікантно – особливо з обов’язковою великою літерою в усім зрозумілому слові «Он». Із таким оформленням навіть найзатятіший революціонер зрозуміє, що заради якогось пересічного прізвища з протоколу гріх навіть всує ім’я Віктора Федоровича згадувати, не те що підозрами ображати.

«А ще він – новорічний кінь…»

І все-таки Майдан не був би Майданом, якби не змусив навіть затятого петросяна хоч на хвильку відкинути блаженний сарказм та поринути з головою в полум’яний шал пафосної лірики – хоч громадянської, хоч інтимної, хоч обох одразу. Крім уже знайомих нам «толіків» Анатолій Володимирович знайшов-таки час і для пісень із поемами – у грудні їх народилося одразу кілька штук.

Країна котиться в провалля

І водночас іде вперед,

Всім від старих часів нам шабля,

А для нових років намет.

Так і хочеться до цих рядків із поеми «На Майдані» додати майже класичну фразу «Толстоухов, вот вам шабля!» й відправити новобранця до намету якогось із загонів самооборони. Невже ж такий полум’яний козарлюга та й може бути не з народом?

Вірю, день гряде по-справжньому соборний,

Не розділить — об’єднає нас Майдан.

Правда й Совість — сила невідпорна,

Бог — наш невмирущий Отаман.

Якби про такий «день соборний» Толстоухов масштабний шедевр Толстоухова, певно, вартий того, аби навести його повністю – бо важко вибрати найсмачніші цитати з такого розплідника. Насолоджуйтесь:

Майдан кохання

Вони зустрілись на Майдані,

І проковтнули ніч, як день,

Країна вся у євростані,

А в почуттів своя мігрень.

Дві правди не дають свободи,

Весь гнів, як в море, на екран,

В нас зупиняються заводи…

А світ виходить на Майдан…

Де в революції початок,

І як знайти її кінець?

Щоб наступив наш спільний ранок,

Благословив нас всіх Отець,

Щоб українцями ми стали,

Щоб був один на всіх Майдан.

Свої водити карнавали

Без ляльководів і оман…

Вони обидва з України,

В очах кохання і без слів,

Він Миколай, вона Марина

Над ними «Беркут» пролетів…

Вони були його сильніше,

І ще сильніше буде син,

Ми, як ота в городі вишня,

Що ве́сни дочекалась змін…

Вона прийде, і все в нас буде,

Хоч і не рік чекать, не два…

Та пам'ять серця не забуде

Одвічні і прості слова…

І глузд здоровий переможе,

Бо як дивитись в очі тим,

Хто народитися не зможе,

Хто нас залишив молодим…

Своя історія у міста,

І у колишнього села,

Для багатьох Майдан – намисто,

Що його доля принесла.

Для багатьох – ковток свободи,

Для когось – жага поколінь,

Він від політики, від моди,

А ще він – новорічний кінь,

Нехай несе нас в ту країну,

Яка здивує білий світ,

Де скажуть люди: «Україно!

Благословенних тобі літ!»

Поему варто розтягти на цитати чи не по рядках. Які заводи? Яке намисто?! Який «новорічний кінь»?!! Чому Миколай і Марина – «обидва», якщо цей числівник стосується винятково чоловічого або середнього роду? Партію регіонів знову накрила облуда одностатевих шлюбів? І як, урешті, справді «дивитися в очі» тим, хто «народитися не зможе»?

Якщо після прочитання попередніх рядків вам здалося, що в ліриці симпатії Толстоухова чомусь більше схиляються на бік Майдану, то вам не здалося. Бо писати про кохання, скажімо, Януковича й «Беркута» Анатолій Володимирович уже не зможе, бо ж точно знає, що «Беркут» – то летюче зло і від Кучми, а якщо відкинути «Беркут» та оспівувати просто кохання до Януковича, то й вірш зовсім не про Майдан виходить. Тож і доводиться,наступивши на горло власній чіткій громадянській позиції, оспівувати плотські розваги майданних провокаторів. Утім, свою випадкову нелояльність пан Толстоухов швидко виправляє:

Все це разом – «народовибухівка»,

Їй не потрібні шнур, бомба, гвинтівка, …

Достатньо кинути Майдану «Геть», «Ганьба»,

І, як колись, почнеться боротьба…

Так бились в давнину князі,

Хоч все було в них «на мазі».

Тому, коли прийшла навала,

Країни на віки не стало…

Мабуть, хтось прагне повторити?

Щоб знов в країнах різних жити?

На «так бились в давнину князі» знавці історії могли би заперечити, що стосунки українських князів із майданами досі вичерпувалися одним прикрим випадком в Іскоростені, коли місцевий Майдан прив’язав тодішнього Віктора Федоровича до двох нагнутих дерев та так необачно й залишив – хоча в того Віктора Федоровича теж наче все було «на мазі». Але якщо будемо сперечатися, то так і житимемо в різних країнах із Анатолієм Володимировичем, а такої гіркої долі й «Беркуту» не побажаєш.

«Смотрите и слушайте Сочи...»

Як би не хотілося нам і надалі насолоджуватися революційною творчістю поета-правдоруба, але все коли-небудь закінчується, навіть творча енергія, подарована митцю Майданом. Почалися новорічні свята – й мінлива муза Анатолія Толстоухова спокійно захропла на дивані перед телевізором. І навіть після відновлення революції вибухами на Грушевського повернути віршовий бронепоїзд Анатолія Володимировича на рейки так і не вдалося. Ні, звісно, перший заступник голови Київської міської організації Партії регіонів продовжує строчити свої «толіки», але нема в них уже ні колишньої шизофренічності (пізньомайданний Толстоухов надійно окопався на боці реакції), ні парадоксальних думок – просто набір скалічених рим, зґвалтованих наголосів та пропагандистських штампів Партії регіонів. А, ну й Сочі, звісно.

Фото: EPA/UPG

Утім, навіть серед графоманії 2014 року штибу «Нам бы проснуться, а не майдануться…» чи «Им бы работать начать, а не бабки качать…» подеколи ще трапляються істинні перли, що нагадують нам про велич революційного генія трешу.

Национализм уже на марше:

он моложе стал и старше.

Из душ он лезет и из пор,

вместо книги в руке ствол…

Якщо ця революція переможе,

нам сам Господь не допоможе…

Народные рады –

беззакония склады,

пустые кучи болтовни,

под ногами ямы, пни...

А якщо ви досі не уявляли, що шахрайське «ухвалення» купкою кнопкодавів законів Олійника-Колісніченка можна вважати подвигом і навіть писати про це «вірші», то старому Маестро ще таки є чим вас здивувати:

Чтобы спасти страну от муки,

у них вверх взлетали руки…

Пятно крови на лбу генерала.

Снова у кого-то планка упала.

Другий «толік», якщо хтось забув, – це про охоронця Ахметова нардепа Володимира Малишева, якому 16 січня при все тому ж «голосуванні» свої ж однопартійці випадково розбили голову.

Сколько денег съел Майдан –

самолет, автобус, чемодан?

Он их жрал, простите, а не ел

и поэтому так резко похудел.

Не шукайте фізіологічної логіки в цьому твердженні – бо це хоч і дещо знесилений, але все ще Толстоухов. Його сил іще вистачає на те, щоби після знайдення скаліченого Булатова видати таке:

На Дмитрия Булатова напустили сглаз

и ему привиделся российский спецназ...

Або додуматися дорікнути священикам знанням Шевченка:

Раніше священики казали: віруйте і спасетеся.

А тепер: боритеся і поборете…

Не на тому полі орете.

Хоча цьому «повчанню Володимировича монахам» не відмовиш у залізній логіці: он сам Толстоухов у Януковича увірував – і ось воно спасіння: сидиш у теплі, при баблі, на Грушевського мерзнути не треба. Та й зайнятися є чим:

У революции нет больше сил,

у Майдана нет больше мочи...

Включайте телевизор, друзья,

смотрите и слушайте Сочи...

Сам Толстоухов своєю порадою користається на всі сто, примудряючись побачити в тому телевізорі навіть те, чого нема:

Россия удивила мир.

Сочи для всех – олимпийский кумир!

Що здивувала, то здивувала, заперечити важко, але все-таки «звізда Ютюба й Інстаграма» та «олімпійський кумир» – це трохи різні речі, п’яте олімпійське кільце підтвердить.

Российское фигурное катание –

это спорт, искусство и дерзание.

Это чудо из чудес

Золото по сути и на вес.

Після таких присвят уже не дивуєшся, що навіть перемога українських клубів в «Об’єднаному Кубку» з росіянами викликає в Толстоухова не радість, а тужливе занепокоєння:

«Шахтёр» первый, «Металлист» второй…

Футбольная Россия, что с тобой?

Може, ми з нимі справді вже живемо в різних країнах? І саме туди, до кумирів, чудес та золота, Анатолій Володимирович так хвацько збирав валізи на початку революції?

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua