Все публикацииПолитика

Вибори без правил. Частина 4. Цій жінці не до борщів

Певно я наковталася фарби, бо сни після «міні-замаху» мені снилися видовищні. Наснилося мені, що прокинулася я від вибуху і за вікном горить мій автомобіль. Я реагую без емоцій: «Хай горить, хочу спати». В цей час у сон проривається телефонний дзвінок, я вже прокидаюся по справжньому серед глухої ночі і міркую: автомобіль таки не вибухнув, а ось телефон таки дзвонить. Думаю, що з погрозами, але мені байдуже, бо я спати хочу. А телефон грає знову і знову…

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua

Вранці мене розпалює цікавість і я дзвоню на перший ліпший нічний номер. Чую чоловічий голос, який мені пояснює, що дзвонив по оголошенню.

Я здогадуюся в чому річ – набираю в гуглі свій номер телефону і відразу вилазить ціла гірлянда сайтів, деякі навіть з пікантними картинками зробленими шляхом суміщення у фотошопі мого обличчя з різноманітними тілами і підписами типу: «Симпатичная, обаятельная смелая девушка ищет любовника-спонсора, готового к приключениям и экстремальному сексу». В розділі «послуги» було зазначено, що пані готова до рольових ігор в якості: госпожи.

Я сміялася до упаду: Дубневичі записали мене у садистки. А потім кажу собі: «Стоп, чого ти зразу думаєш на Дубневича? Може не він. Сайти, то київські».

Тим паче «технологія» не нова. Раніше в дещо подібний спосіб невідомі уже «мстилися» (якщо подібну «творчість» взагалі можна кваліфікувати як помсту) журналістам Соні Кошкіній та Констянтину Усову. Костя якраз балотувався від «Батьківщини» по округу в Одесі. Соня – намагалася відновити повноцінну роботу LB.ua після низки замовних наїздів на сайт і відверто сфальшованої кримінальної справи. Цікаво, що «пригоди» у нашого видання почалися потому, як на LB.ua з’явилася моя публікація «Три страшні історії на ніч для іноземного інвестора», в якій йшлося, зокрема, про історію рейдерського захоплення підприємства «Житомирські ласощі»...

«Авторство» захоплення багато хто приписував особам, що мали ознаки безпосереднього зв’язку з одним із керівників АП Андрієм Портновим. За «дивним» збігом обставин, прізвище високопосадовця, також – наближених до нього людей, ще не раз з’являлося в контексті численних проблем, що спіткали LВ.ua та увесь наш колектив. Використання посадових можливостей, зловживання адміністративними важелями з метою помсти вільному ЗМІ – найбільш очевидне пояснення.

Щоправда, були інші варіанти. Наприклад, один із моїх улюблених «персонажів» Антон Яценко. Який буквально «нещодавно» - через посередників, зрозуміло – «натякнув» як йому «сподобалися» мої блоги щодо його маєтності...

Тому, коли мені порадили дати телефон Ярослава Дубневича на сайти «голубих» я відмовилася. Та й не буду я уподібнюватися малолітнім збоченцям, що малюють на парканах різні непристойності.

А от об’яви з моїм телефоном постійно поновлювалися очевидно за чималі гроші. Мені безперервно дзвонили. Ніколи не думала, що секс-послуги настільки популярні.

З «клієнтами» я розбиралася без жодних нервів. Я зразу питала кожного чи відомо їм моє прізвище.

- Ні.

- Тоді забудьте цей номер.

Інколи, для різноманіття, повідомляла любителям «полунички», що вони потрапити в морг.

Не розумію який сенс мала ця провокація? Рознервувати? Моя нервова система на такі дрібниці вже не реагувала.

Мене більше хвилювало, що читають мої виборці про мене. І ось в цьому Дубневич щодня влаштовував мені чергове випробовування.

При чому спочатку цей бруд проходив «обкатку» інтернетом, де до нього на жаль мали доступ мої домашні. Мама на все це реагувала, як мама. Я їй казала: «Навіщо тобі все це читати?». Вона: «Тому, що ти цього не читаєш, а тобі корисно знати чим тебе будуть бити далі». І справді, якщо щось паскудне з’являлося в Інтернеті - скоро опинялося на окрузі.

Наприклад, якось виборці мого округу з газет запханих в паркани в кожній господі у 250 селах дізналися, що їх кандидат від опозиції в юності лікувалася в «дурці» та кусала медперсонал. Ця «дурня» під назвою з «Палати в депутати» була проілюстрована ще й фальшивою довідкою з психлікарні.

Ця творчість хворої моралі з’явилася в он-лайні після мого проникнення в маєток Януковича і мені здається була помстою за «Міжгір’я» з Адміністрації Президента. Запустив її відомий покидьок «журналіст» Анатолій Шарій. Причому Шарій згодом вибачався – фальшива довідка, яку йому буцімто злили з міліції була зроблена досить грубо. Вона була датована 2001 роком, але в ній зазначалася моя сучасна прописка в Київській області, хоча тоді, я та моя родина мешкала в Києві. Але попри те, що Шарій визнав своє дітище фальшивкою, офіційна газета «Наша Батьківщина» з задоволенням її надрукувала.

Ця газета присвячувала мені по три сторінки майже в кожному номері. Дубневич цинічно заперечував причетність до цього видання, хоча це було очевидно. Не тільки тому, що інших зацікавлених в знищені репутації Чорновол на Львівщині просто не існувало. А тому, що ця сама газета, але вже на окрузі його брата Богдана Дубневича друкувала «чорнуху» на свободівця Юрія Михальчишина.

І цей бруд робив свою чорну справу. Хоча старший з братів Дубневичів Богдан прорахувався: окрім Михальчишина він ревно розпинав ВО «Свободу», а виборців партії Тягнибока виявилося так багато, що він без них не обійшовся. Ярослав все обставляв таким чином, що Львівщина під загрозою. І виявляється загрожує Галичині не ворожий до всього українського «донецький» клан, який монополізував всі щаблі влади в Україні, а якась (цитую газету «Наша Батьківщина») «перша рейдерська група, яка пхає поперед собою кандидата з харизматичним прізвищем Чорновіл».

«Задум зрозумілий – зіграти на пам’яті символу української незалежності. Бо головне не методи, а результат», – писала газета, начебто це був мій особливо цинічний та негідний задум народитися з таким прізвищем. Далі по-тексту була несусвітня дурня, де мене записували ледь не у масони. В кінці звичайно висновок – голосуйте за свого.

Тому щиро дякую виборцям, які попри весь цей бруд повірили мені. Отримати майже 42 тисячі голосів на маленькому окрузі – це зобов’язує. Тепер я постійно сушу собі голову, як виправдати довіру цих людей.

І ця довіра є доказом, що репутація таки багатство. Її не просто знищити піар-технологіями, бо люди таки відчувають щирість. А позаяк в українській політиці стільки штучного, брехливого, цинічного, що щирість тягне людей, як магніт. Тому це міф, що виборі хочуть від кандидатів лише грошей, величезна кількість вимагає справжнього – щирості.

Але важко бути обранцем останніх. Після сотень зустрічей, коли стала відчуватися емоційна підтримка людей, я чесно кажучи злякалася. Адже можливості депутата зовсім не такі великі, як уявляють собі виборці. І є важкі питання, які одначе потребують вирішення, як то низькі закупівельні ціни на молоко у селян. Інколи мені ставало просто страшно: «Як мені це розгрібати?» «Я мушу виграти вибори, але не хочу, не хочу…», - повторював мені мій внутрішній голос.

Але згодом я в собі розібралася. Зрештою, я не Дід Мороз, щоб виконувати всі бажання. Тому я обіцяла виборцям найважливіше з моєї точки зору. Так, боротися з корупцією, все-таки маю в цьому якийсь досвід. Але навіть не це головне. Я розповідала, що ця Рада чим ближче до 2015 року чим більше буде перетворюватися в поле бою, а і тут головне рішучість і готовність пожертвувати всім.

Скажу чесно спочатку мені важко було так говорити, бо звучить пафосно. Але якщо це щира правда? Тому я так і говорила, а зараз пишу.

Бо по великому рахунку мені не цікаве депутатство, я не ідеалізую жодних політичних лідерів, і особливо нинішню опозицію, я знаю, що влада апріорі не може бути хорошою. Я знаю, що всі політичні пристрасті відносні і минущі. Але все-таки є різниця між поганою владою і ворожою, між корупцією та державною мафією, між недосконалою демократією та повним «безпределом» і навіть між нинішньою опозицією і нинішньою владою – прірва. Це брехня, що все і всі однакові – між малим і великим злом різниця настільки істотна, що навіть необхідно закривати очі на мале зло. Тому що насправді важливе лише одне – щоб Україна існувала. Я не хочу жити в умовах приниження моєї національної гідності, я не хочу щоб у моїх дітей розвивали комплекс неповноцінності – малоросійства.

А нині Україна дуже вразлива. Бо заради збереження влади і своїх багатств «януковичі» готові на будь-які ігри з державністю. Це дуже великий ризик. Особливо тому, що українці зараз не готові стати на перепоні – масово вийти на Майдани. Ні загроза демократії, ні державності, ні соціальні виклики зараз не можуть сколихнути людей і це страшно. Це розв’язує руки владі…

А люди масово так і говорили мені на зустрічах: «Ми вже були на Майдані, більше не підемо».

Справді, мій округ надзвичайно масово їздив на Майдан в 2004-му, отож образа там особливо велика. Я тоді питала людей: «Чи не тому ви зневірені та байдужі, бо ображені на опозицію? Чи не тому, що ви вважаєте, що це опозиція привела до влади «януковичів»?

«Так», – говорили люди.

«Саме тому я для себе прийняла рішення йти у Верховну Раду – пояснювала я. – Бо кров змиває будь-які гріхи. А я готова додати свою, коли Банкова буде ламати ВР через коліно. Тому що впевнена, якщо опозиція продемонструє жертовність і силу в опорі, люди повірять в свої сили, люди пробачать все і вийдуть на Майдан».

Ніхто з цим не сперечався.

І хоча не треба ідеалізувати мешканців Львівщини в сенсі патріотизму, але все-таки Галичина є Галичина. Виборча кампанія, це звісно цинічна штука. Проте на Західній Україні я могла собі дозволити не бути цинічною, щиро розповідати про свою мотивацію і розраховувати на розуміння.

Ляпас комуністу

В кінці вересня центральний штаб «Батьківщини» зробив мені подарунок, по квоті опозиції дали можливість виступити в програмі Шустера. Але мій коротенький хвилинний виступ був заглушений в прямому ефірі. Досі дивуюся, як технічно це можна було зробити. Але факт лишається фактом. Залежно від виду прийому сигналу: з антени, тарілки чи кабельного телебачення одні глядачі мене чули інші ні. Більшість не почуло і не побачило.

Мою маленьку команду це вразило: «Це все твоє «Міжгір’я»! Ми таки боремося не з одним Дубневичем».

Отож на ефірі у Шустера мені буквально заткнули рота, а ось комуністу Царькову було дозволено 10 хвилин плювати в могили українців закатованих НКВД. «Мало розстрілювали бандерівців…мало вас вішали», – ніс комуніст в прямому ефірі, який дивилися мільйони українців. Національну гідність хтось мусив захищати, і хоча перед ефіром всі радили мені бути стриманішою, бо зі скандалами у мене перебір, в перерві я вийшла в коридор, знайшла там Царькова і перший раз в житті дала ляпас… ( А другий ляпас Царьков, до речі, отримав від виборців – пролетів на мажоритарці).

Після ефіру на мене всі налетіли, як шуліки. Одні критикували, що я створюю собі імідж скандалістки. Інші говорили, якщо вже бити Царькова, то в прямому ефірі.

Але я тоді багато не думала, я настільки глибоко перейнялася роллю людини, яка мусить виражати інтереси населення мого округу, що спробувала відчути людей і відповідно відреагувати. Отож картинка намалювалася сама собою. Мені лишалося лише реалізувати задум. Ляпас в прямому ефірі я відкинула, як занадто театральне видовище і терпляче дочекалася перерви, щоб зловити Царькова десь в коридорі…

Хоча не скажу, що я не піарилась на цій історії у своїй виборчій кампанії. Найчастіше цим прикладом, я переконувала виборців партії Ляшка змінити вибір на користь «Батьківщини» чи «Свободи». Ляшка я недолюблювала за тендерну палату, та підміну здорового радикалізму клоунадою, тому питала людей: «Ви чули, як Ляшко обіцяв «поговорити по-чоловічому» з Царьковим в перерві?» «Чули», - підтверджували люди. «А чому тоді це довелося робити мені, жінці?» - знову питала я, і фанатам Ляшка не було чого відповісти.

Проте був у мене випадок в селі Дроздовичі, коли я свідомо відмовилась від піару на цьому вчинку.

Я приїхала в село, щоб виступити перед людьми, коли закінчиться служба. Навшпиньках зайшла в церкву і стала в попід стіночкою за спинами вірян. Був день великомучениці Софії та її маленьких доньок Віри, Надії, Любові, які не зреклися своєї віри і були закатовані прямо на очах матері. Священик, якраз про це говорив. Його проповідь була сильна та емоційна, так що забриніли струнки і в моєму серці. Від біблійних подій він перейшов до сучасності. Розповідав, що українцям дуже не вистачає звичайної мужності, вони легко зрікаються Батьківщини і дозволяють себе принижувати. «Я пишаюсь, що на програмі Шустера раптом знайшлася хоч одна мужня жінка, яка дала ляпас Царькову», – раптом заявив священик.

В мене аж перехопило подих: якщо так говорить священик, це означає, що «київська парашутистка» таки стала ретранслятором волі жителів Західної України.

Це було до того ж несподіване визнання. Я звикла, що священики на окрузі підтримують Дубневича. І навіть тут священик не назвав мого прізвища, а через кілька хвилин на всю церкву з його вуст лунало звичне: «Ярослав Дубневич! Ярослав Дубневич!».

На цей раз він пожертвував церкві 5 тисяч грн. Що ж, ці гроші були тут звичайно доречні –шляхетний в сірих тонах розпис церкви подекуди почав лущитися від вологи. Зокрема ерозія торкнулася і біблійної цитати в арці вікна, який викликає найбільше нерозуміння навіть серед фанатичних християн: «Полюби ворога свого…». І поки я разом з іншими співала «Многая літа» Ярославу Дубневичу мені прийшла думка, що з точки зору державного діяча ця теза має глибокий сенс: «Полюби ворога свого особистого, бо він робить тебе сильнішим в боротьбі проти ворогів твоєї країни».

Ха, коли тебе ставлять в приклад на проповіді починаєш ось так міркувати цитатами. Якщо серйозно якось особливо приємно було усвідомлювати, що ти героїня для цієї маленької спільноти людей, яких ти не знаєш, і які тебе не знають. Я навіть була вдячна священику, який не назвав мого прізвища.

Тому, коли моя команда спробувала оголосити селянам, що наявна в їх селі у плоті і крові кандидатка Чорновол і є та сама мужня жінка, я поспішила закрити їм рота. Щоб піаритися на тому, що священик щиро поставив тебе в приклад своїм вірянам? Ніколи!

Але вибори цинічна штука, в них не має місця скромності: в селі Дроздовичі виграв Дубневич.

Сутичка під Мшаною

В останній місяць виборчої кампанії штаб Дубневича став методично накривати округ «чорнухою» від мого імені. Соціологія показала, що йому для перемоги треба відбивати від мене моїх прихильників моїм же фейсом.

Тому «фальшива» Чорновол демонструвала шалену активність, то знімала свою кандидатуру на користь кандидата від Кличка, то запрошувала людей в ресторан на сто грам, то закликала до насилля, то хвалилася тим, що працює помічницею Шкіля (люди, як відомо, не голосують за водіїв, масажистів, кухарок і помічників депутатів).

«Фальшива» Чорновол також вимагала грошей у виборців на свою виборчу кампанію. Такі листівки з моїм портретом розкидалися людям просто під паркани, що вже викликало обурення. А потім газета «Наша Батьківщина», ще й накручувала пристрасті - писала паскудство: «Чорновол бере участь в телепрограмах, де треба заплатити не менше 50 тисяч доларів. Мало того вона дозволила собі оголосити акцію збирання коштів на її підтримку від простих виборців, яким вона намагається навішати локшину на вуха».

Фото: Надано Тетяною Чорновол

Звісно це працювало проти мене. Як довести, що це не моє? Коли мої агітатори вислідкували провокаторів під Мшаною, у мене народилася думка, я мушу затримати зловмисників до приїзду міліції. Я зі своїм помічником Петром Ярошем викликала правоохоронців та сама рушила в село.

Ми наскочили на «чорних агітаторів» на повороті з траси на Мшану. Їх виявилася велика бригада на трьох авто, і побачивши нашу одненьку Шевроле хлопці самі повилазили на «розборки». Вони і уявити не могли, що кандидат з помічником, двоє проти 12-15 наважаться чинити опір. А ми чинили, ми блокували їх авто, як могли, сподіваючись, що міліція проявить хоч трохи оперативності. В якийсь момент ми навіть кинулися прямо на капот їх «вісімки», щоб вони не втекли з місця злочину. Водія це не зупинило, він рушив, ще й почав виляти, щоб ми позлітали на землю. Ми трималися, у Петра навіть проявився талант каскадера, їдучи на капоті він примудрився повторно дзвонити в міліцію.

З авто чулися суперечливі крики. Хтось наказував водію: «Їдь швидше». Інші: «Зупиняйся».

Нам на щастя здоровий глузд переміг. Авто зупинилося, «бандючки» кинулися відтягувати нас від автомобіля голіруч, правда з такою ярістю, що полилася кров. Петру розбили обличчя об капот, мене відривали за волосся, двірники за які я трималася розрізали мені долоні і зрештою просто зламалися…

«Цій жінці не до борщів», – так підписали це фото мої прихильники на фейсбуці. Збираюся роздрукувати та повісити у себе на кухні
Фото: Надано Тетяною Чорновол
«Цій жінці не до борщів», – так підписали це фото мої прихильники на фейсбуці. Збираюся роздрукувати та повісити у себе на кухні

Ми змогли затримати «чорних агітаторів» вдвох аж на 15 хв., але міліція приїхати не встигла.

Швидше приїхав керівник нашого Городоцького штабу Микола Сипливий. Проте теж не встиг і жалкував. Невдовзі подзвонив мій чоловік, він в цей час їхав з Горлівки потягом на Львів, якраз мене охороняти. На «ситуацію» він зреагував, як завжди спокійно без істерик. Чоловік мій в цьому плані чудо: він може півгодини мені читати лекцію, що треба бути обережною за кермом, але якщо йому сказати: «Я буду завтра стрілятися», поставиться з розумінням і лише побажає успіху.

Отож він лише жалкував, що не встиг приїхати. А я тішилася, що його не було, бо розуміла, що все закінчилося добре, бо психологічно 12-тьом важко бити двох. А був би чоловік (він на агітки з Кличком фотографувався без табуретки) – січа була би страшна.

Фото: Надано Тетяною Чорновол

А так все склалося якнайкраще. Я знала, що фальшиві листівочки тепер покажуть в новинах, і «дубневичі» перестануть їх розповсюджувати. «А ще мене потренували до боїв у Верховній Раду, - похвалилася я своїй команді, - Хіба в Раді буде не так?». Мої хлопці правда не погодились: «Ми сподіваємося, що опозиції там буде більше ніж один до шести».

Я намагалася посміятися над жартом, але не могла – заходилася від кашлю. Звідки він взявся. «Я бачив, як тебе душили», – пояснює мені Петро. Хоч вбий не пам’ятаю, я взагалі мало що пам’ятаю з тих 15 хвилин, як там в «Бородіно»: «змішались коні, люди»…

Центральний штаб «Батьківщини» не залишив цей випадок без уваги – Арсеній Яценюк виступив ввечері з заявою. Дуже йому дякую. А ось з львівського штабу ніхто не поцікавився моїм здоров’ям, певно не знайшлося під рукою шматочка лимону…

Після виборів пішла з дітьми в аквапарк і зі здивуванням для себе з’ясувала, що такі забави мене не захоплюють. Зрештою, хіба можуть вразити аквагірки того, хто їздив на капоті автомобіля!

А ось Верховної Ради мені не вистачає…

Далі буде...

Татьяна ЧорноволТатьяна Чорновол, специальный корреспондент LB.ua