Все публикацииПолитика

Обережно, Митний союз! Модернізація Росії за рахунок України?

Питання про те, навіщо Росії потрібен Митний союз, з його поступовим переростанням у Євразійський, ставить у глухий кут багатьох фахівців, що займаються проблемами пострадянського простору.

Обережно, Митний союз! Модернізація Росії за рахунок України?
Фото: Макс Левин

Адже і без Митного союзу Росія могла робити у більшості колишніх радянських республік, що хотіла. У відповідях експертів превалюють пояснення у геополітичних термінах. З цим важко не погодитись. Та й самі росіяни особливою скромністю не страждають, заявляючи у програмних документах, що їх метою є «закріплення геополітичної ролі країни, як одного з глобальних лідерів, що визначають світовий політичний порядок денний».

Тим не менше, геополітичний аспект прояснює ситуацію тільки до певної міри. І це бентежить. Тим більше, що за розрахунками фахівців, економічний ефект від створення Митного союзу буде вкрай негативним. Наприклад, зразу після запуску цього проекту його вплив на економіки країн-членів змоделювали фахівці Світового банку.

Результати показали, що наслідком об’єднання економік цих країн буде падіння ВВП усіх учасників: Росії на 0,66%, Білорусі на 2,77%, Казахстану на 0,54%. Майже два роки існування Митного союзу показали, що так і сталося. У вересні цього року Світовий банк понизив прогноз зростання реального ВВП РФ з 4,4% до 4% в 2011 році, а на 2012 рік з 4% до 3,8%. За оцінками експертів МВФ ріст ВВП Білорусі в поточному році буде 5,5%, а в 2012 -1,4%. Якщо пронози МВФ передбачають, що ріст економіки Казахстану у 2011 складе 6,5%, то в 2012 році — 5,6%.

Навряд чи хто буде сперечатися з тим, що саме Митний союз, попри всі інші фактори, зруйнував економіку Білорусі та призвів до негативних наслідків в економіці Казахстану. Саме через Митний союз в самій Росії руйнуються цілі сектори економіки, а росіяни купляють китайські телевізори, зроблені в Казахстані. У заявах російських статистичних служб наголошується на значному збільшенні товарообігу між країнами-членами, але не уточнюється, що цей товарообіг зріс за рахунок виключно сировинних товарів, що тільки закріплює їх колоніально-периферійний статус.

Фото: www.tamognia.ru

Таким чином, якщо все так погано, то навіщо? Можливо є довгострокові цілі? Це питання спонукало мене звернутися до оцінки проектів Митного та Євразійського союзів російським інтелектуальним товариством. Маю констатувати там бум досліджень, які намагаються дати відповідь на одвічне для росіян запитання «що робити?» з країною. Ідея оголошеної тандемом модернізації заполонила уми росіян.

І не дивно, бо ж не всі збираються, можуть і хочуть тікати з батьківщини. У них величезні проблеми з владою та політичним режимом, але усвідомлення того, що тікати нікуди, є дуже сильним стимулом до пошуків власного місця та місця держави у світі. Ідеї щодо цього викладені у великій кількості статей, книжок та доповідей, що пишуться як науково-дослідними інститутами, так і безліччю різного роду think-tankами.

Мої спроби знайти відповідь увінчалися деякими результатами. Не можу з упевненістю стверджувати, але складається враження, що проекти Митного та Євразійського союзів безпосередньо пов'язані з стратегією модернізації, яка була розроблена російськими науковцями, та наразі реалізується російською владою. Її мета – вирвати країну з провалля занепаду, злиднів та ресурсної залежності, в якій вона знаходиться.

В самій стратегії чітко прослідковуються дві складові: інноваційна та інтеграційна. Про це, наприклад, пишуть автори доповіді «Модернізація Росії як побудова нової держави».

Інноваційна складова досить відома широкому загалу. Ми її знаємо завдяки проекту створення інноваційного центру в підмосковному Сколково. Крім нього існують проекти поменше, хоча і не менш амбітні. За словами одного з ідеологів стратегії модернізації Росії академіка Сергія Глазьєва, «секрет сучасного економічного росту – це нові знання. Чим більше їх у країни, тим більше вона їх використовує». Саме на це вона націлена.

Інноваційна складова передбачає, враховуючи реалії країни, формування постіндустріальних секторів економіки без реконструкції її індустріального каркасу. Керує напрямом Д. Медвєдєв, при якому створена «Комісія з модернізації і технологічного розвитку економіки Росії».

Фото: kremlin.ru

Залишимо оцінки щодо ефективності її роботи на майбутнє та звернімося до інтеграційної складової. От тут то і починається саме цікаве.

Досвід здійснення модернізації в країнах, де вона відбулась більш-менш успішно, свідчить про те, що її модель може бути експортноорієнованою або імпортоорієнтованою. Стосовно експортноорієнтованої моделі російські експерти дійшли висновку, що внутрішній російський ринок є недостатнім для того, щоб забезпечити кількісні та якісні параметри промислового росту, аналогічного корейському, японському та, тим більше, китайському економічному диву.

Як пояснюється, це пов’язано з тим, що сьогодні зовнішні ринки промислової продукції світу є зайнятими, «затовареними», і одним з головних факторів конкурентоздатності на них є дешева робоча сила. Таким чином вибір експортноорієнтованої моделі для означав би підтримку (а той організацію,) «режиму штучної бідності населення».

Це було визнано проблематичним, як з політичної та етичної точки зору, так і з точки зору ефективності. Зрозуміло, що в сучасних умовах високу ефективність може дати ставка не на дешеву та некваліфіковану робочу силу, а на кваліфікацію, інновативність та високу виробничу ефективність.

Як наслідок, було зроблено висновок, що пріоритетною має стати орієнтація на масштабне імпортозаміщення. Найважливішим для нас є те, що за висновками російських науковців внутрішній ринок країни також є недостатнім для реалізації цієї моделі. Думали вони, що робити, і вирішили, що російський ринок має бути розширеним за рахунок, звичайно, регіональної економічної інтеграції країн СНД.

З тим, що інтеграційний напрям очолив прем’єр В. Путін, думаю, погодяться всі. До речі, саме при ньому була створена «Урядова комісія з економічного розвитку та інтеграції». До розвитку інтеграційної складової, очевидно, доклався перший заступник голови уряду РФ І. Шувалов, який завжди був апологетом реінтеграції пострадянського простору. В одному зі своїх інтерв’ю він заявив: «… ситуація змінилась. Ми не сировинна країна, і такий стан своєї економіки розглядаємо як тимчасовий». До слова, саме він є головою згаданої вище урядової комісії та головою Комісії Митного союзу. Нагадаю, що вона є єдиним регулюючим органом МС, що за ідеєю має бути побудованим за образом та подобою Єврокомісії. Планується, до речі, що він отримає назву Євразійська комісія.

Саме стратегія масштабного імпортозаміщення була закладена в основу Митного союзу. Приводом (не причиною) стала світова економічна криза 2008 року. Це дає відповідь одну з відповідей на запитання, чому проект Митного союзу стартував саме зараз. Тоді Росія ввела на своїх кордонах чи не найбільші в світі протекціоністські тарифи. В цьому можна пересвідчитись з розрахунків, зроблених фахівцями ЄС.

Мал.: SEVENTH REPORT ON POTENTIALLY TRADE RESTRICTIVE MEASURES. May 2010 – September 2010

Саме вони були взяті за основу при створенні Митного союзу Білорусі, Казахстану та Росії, оскільки 92% митних тарифів у об’єднанні російські. (Нагадаю, що витіснення імпорту, або імпортозаміщення, має стимулювати ріст власного виробництва та зменшити залежність країни від продажу ресурсів).

Чому не можна взяти тільки інноваційну складову без інтеграційної? Відповідь на це запитання можна знайти у фахівців одного з найавторитетніших вишів РФ Державного університету «Вища школа економіки». На їх думку, інноваційний шлях розвитку занадто ризикований, і робити на нього ставку не можна. Займаючись вивченням інноваційного розвитку інших країн, вони дійшли висновку, що навіть, якщо створити цілеспрямовану програму інновацій, все одно дуже складно отримати економічний ріст.

Вірогідність отримання результату від реалізації цього напрямку 50 на 50. Світовий досвід показав, що було багато провалів. Тому Росія від інновацій може виграти, а може і програти.

З цієї причини було вирішено паралельно реалізовувати ще одну стратегію – інтеграційну. Створення Митного союзу – це лише початковий етап інтеграції. Наступними мають стати формування економічного і валютного союзів. Вершина - Євразійський союз. Але і тут, за висновками фахівців, оптимізму не більше. За їх розрахунками росту ВВП, притоку інвестицій з збільшення бюджетних доходів країнам-учасницям в найближчому майбутньому ні Митний союз і Єдиний економічний простір не забезпечить.

Крім того, через суперечності між членами об’єднання він на постійно на межі розпаду. Завершується це дослідження взагалі за упокій. Позитивні стратегічні ефекти інтеграції взагалі можна буде побачити тільки через 10-15 років. Короткостроковій перспективі говорити про якість реальні економічні вигоди не приходиться.

Отже, підсумовую: гіпотеза про те, що Митний союз був створений з метою реалізації стратегії модернізації Росії має право на існування. Чи не дозволяє цей висновок можливість допустити, що причиною шаленого тиску російської влади на Україну є страх втратити шанси на відродження РФ через її відхід до Європейського Союзу? Якщо це справді так, то чому українській владі ця ідея не озвучена і не надані розрахунки? Що приховується за цією стратегією?

До сказаного вище варто додати наступне. Цілі, які поставлені ідеологами Євразійського союзу, передбачають утворення єдиного центру управління об’єднанням у Євразійській комісії, яка, звичайно, буде знаходитися в Москві та існувати на російські гроші. У випадку введення єдиної валюти, думаю, що функції центробанку будуть передані одному з найбільших банків Російської Федерації, бо за потенціалом серед членів об’єднання, звично, більше нікому буде цим зайнятися.

Договори про спільні макроекономічну, валютну, транспортну, енергетичну та інші політики уже не тільки підписані сторонами, а і ратифіковані. Маєте сумніви щодо того, хто здійснюватиме керування усім цим? Цікаво, що при цьому буде з суверенітетом країн-членів? Да і чи можлива реалізація заявлених планів без політизації об’єднання? Порівняйте з ЄС, який теж починався як виключно економічний блок. До речі, схема побудови саме ЄС закладена в основу Євразійського союзу.

Україні в цій ситуації не позаздриш. Трохи більше двадцяти років пройшло, як від одного союзу позбавились, а тепер опинились зразу між двох. Різниця між ними полягає в тому, що Європейський союз об’єднує демократичні країни, де в центрі – людина та цінності пов’язані з її правами і свободами. Митний же зібрав докупи найжорсткіші авторитарні режими Євразії, в яких до людини немає ніякої справи. При всій повазі до росіян, невже вони, справді, думають, що у України є вибір? Причому для реалізації згаданої стратегії Росії необхідна буде саме підтримка (а, може й організація) авторитарних та залежних від неї режимів, як у Білорусі та Казахстані. Бо демократичні уряди навряд чи підуть на об’єднання, яке гарантує втрату суверенітету.

Тут не можна не згадати, що модернізація Росії за рахунок України уже здійснювалася неодноразово, починаючи з царських часів. Голодмор 1933-1937 років, який приніс пекельні страждання на українську землю та забрав мільйони життів був організований також саме з метою модернізації. Тоді відібране в українських селян збіжжя тисячами потягів вивозилося за кордон на продаж, прирікаючи їх на мученицьку смерть. Отримані кошти витрачалися на закупівлю обладнання та нових технологій. Тоді, саме за рахунок України, постало диво радянської модернізації, темпи та масштаби якої викликали подив не у одного закордонного аналітика. Те саме відбувалося після Другої світової війни, коли голод був вдруге створений штучно. В колосальному проекті побудови Радянської імперії, реінкарнацією якої є Євразійський союз, Україні було відведене місце напівколоніальної периферії, про яку центр згадував тоді, коли від України було щось треба. І все одного що: робоча сила, еліта, мозок якої був потрібен для розбудови імперії, співаки, композитори, поети або письменними, які розкривали свої таланти в тенетах метрополії.

Митний союз з поступовим переростанням у Євразійський, який стане одним з найвпливовіших глобальних гравців? Бентежить? Навіщо змученій від економічних негараздів та потерпаючій від бідності країні, що ледве животіє на кошти, виручені від продажу власних ресурсів, претензії на глобальне лідерство? А чому б і ні?

Євразійський союз - ідея, яка, потрібно визнати, за масштабом варта захоплення, попри великі сумніви щодо можливості її реалізації. Знаєте, історія ніколи не творилась холодним розумом. Історія – це завжди до неможливості заплутаний клубок з пристрастей, бажань, зіткнення світоглядів, переоцінених можливостей та шалених амбіцій. Маю великі підозри, що саме націоналізм рухає амбіціями росіян, як уже декілька століть він рухає історією світу. Незалежно від того, вкладається це твердження, чи ні, у наш спотворюючий логіку світового розвитку радянський бекграунд. До речі у світовому суспільствознавстві він не має того негативного значення, якого йому надавала радянська ідеологічна машина, і з яким він використовується у нас. Сьогоднішня Росія – це національна держава, яка продовжує будувати себе як таку, користуючись досвідом інших національних держав, що уже відбулися.

Коли говорять про модернізацію в Україні, забувають один критично важливий момент. Модернізація, в той період коли вона здійснювалась в Європі та Америці у XVIII-XIX ст., мала два аспекти: політичний та економічний. Політичний полягав у тому, що саме тоді будувались нації, які сьогодні складають основу сучасного світового політичного порядку. Наголошую, не держави, а нації. Бо держава є не більш ніж механізмом забезпечення життєдіяльності нації. Один процес неможливий без іншого. Саме з цієї причини маємо «національний уряд», «національні політики», «національну безпеку» і т.д. Порівняйте з «державною безпекою» і побачите різницю. США – це нація. ЄС – це союз суверенних націй. ООН – це Організація Об’єднаних Націй. Неможливо проводити модернізацію і не створювати політичну націю і національну державу. Очевидно, це зрозуміли в Росії.

Чи розуміємо це ми в Україні?

Хто б осмислив можливості української модернізації? Осмислив, крім економічного і технологічного аспектів, ще й необхідність побудови української національної держави? Без якої кожен з нас – це просто глобальне перекотиполе, дешева робоча сила, яка може претендувати тільки на те, щоб мити підлогу в якості прислуги, або за безцінь, при повному безправ’ї, продавати свою фізичну силу на чергових будівництвах століття.

Звичайно, Митний та Євразійський союзи як стратегія модернізації Росії - це тільки гіпотеза. Але надто реалістично виглядає. Модернізація за рахунок України? Історія повторюється? Можливо, вона має бути переосмислена?