Все публикацииПолитика

Презумпция виновности украинской юстиции

Киевский Институт Горшенина провел "круглый стол" на тему "Презумпция виновности украинской юстиции". Предлагаем стенограмму беседы.

Презумпция виновности украинской юстиции

Владимир Застава, эксперт Института Горшенина. Тема, которую мы выбрали - “Презумпция виновности украинской юстиции”. В теме заложен некий посыл, предположение того, что юриспруденция в Украине является предвзятой. Согласно данным социсследования Института Горшенина, подавляющее большинство украинцев не верят Фемиде. Две трети граждан Украины считают, что решение суда можно купить, больше половины уверены, что решения суда используются в тех или иных случаях, таких как давление на оппонента. Милиция как субъект этих процессов также не вызывает доверия. Присутствует некая заангажированность. Одним словом на сегодняшний день есть тотальное недоверие к судебной системе. Может быть поэтому, президент Украины Янукович одним из первых своих заданий считает проведение судебной реформы.

Сегодня мы выбрали несколько актуальных вопросов, а именно защита прав и свобод человека, практика возбуждения дел по факту, как метод политического и экономического давления, тотальное избрание метода слежения, и условия держания под стражей. Нарушения прав и свобод человека в Украине. Анализ ситуации. Насколько это имеет тотальный характер, насколько это резонансно.

Все фото: Макс Левин

На сегодняшний “круглый стол” был приглашен несколько больший круг экспертов, но почему-то представители Партии регионов в последний момент отказались от участия в нашем сегодняшнем разговоре, сославшись на то, что есть некие более важные совещания. Потому будем проводить наш “круглый стол” без представителей партии власти.

Ігор Жданов, президент Аналітичного центру "Відкрита політика". Якщо говорити про загальний стан дотримання прав і свобод людини в Україні, то можна його визнати незадовільним. Так, в Конституції України прописані гарні права, політичні, соціально-економічні, прийнято ряд законів, які спрямовані на забезпечення прав і свобод громадян, але, якщо подивитися на практику, то з цим є проблеми, і дуже великі проблеми. І справа не лише в діяльності нової владної команди, а справа в тій ситуації яка розвивалася протягом всієї незалежності України. Якщо говорити про соціально-економічні права, закріплені в Конституції України, наприклад, право на житло, право на роботу, достойну оплату, право на безоплатну охорону здоров’я, то достатньо кожному з нас піти в будь-яку лікарню, і ми побачимо, що про ніяку безплатну охорону здоров’я мова не йде.

Принаймні ми як громадяни платимо тричі: перший раз, коли платимо податки до державного бюджету які потім перерозподіляються на так звану безоплатну медицину, другий, коли йдемо до лікарні і нам кажуть, що тут є така каса, допомога лікарні, ми платимо гроші начебто добровільно, і третій раз – безпосередньо лікарю, який нас лікує. Така ж ситуація з житлом.

Зрозуміло, що можна проголосити норму в Конституції, але дотримуватись практично такої норми не можливо. Безробіття тільки за офіційними даними близько 8-10%. Тобто є проблеми з соціально-економічним провалом. Щодо політичних прав громадян. Наприклад, стала актуальною зараз проблема свободи слова. Дійсно з приходом нової влади ми відчули негативні тенденції щодо свободи слова в Україні і вони пов’язані, в тому числі, з проблемою власників ЗМІ, не хочуть вони сваритися з новою владою і дають деякі рекомендації журналістам, наприклад, висвітлювати в позитивних тонах діяльність нової команди. Особливо непокоїть, що 5 років після Помаранчевої революції в нас ніколи не було проблеми зі свободою зібрань.

Згадайте 2007 рік, коли тут Партія регіонів збиралася біля Верховної Ради і біля Конституційного суду, одночасно з «Нашою Україною» і Юлією Тимошенко. Все це проходило більш-менш мирно. Ніхто нікому нічого не забороняв. Що зараз відбувається? Я уважно проаналізував інтерв’ю нинішнього міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова і зі здивуванням дізнався, що в нас дуже велике зростання екстремістських настроїв, тому він дуже боїться отих масових акцій протесту, боїться, що вони переростуть в якийсь неконтрольований радикальний виступ.

Тому застосовуються великі сили міліції, щоб ізолювати цих демонстрантів. На питання кореспондента, чому ізолюються протестанти під опозиційними гаслами і зовсім не чіпають тих, що приходять під біло-блакитними прапорами і висловлюють підтримку президенту, було заявлено, що ті - екстремісти! Ну зрозуміло, що це абсолютне нерозуміння суспільних настроїв в країні. Це намагання таким чином придушити своїх політичних опонентів.

Є питання з виборчими правами. Закон про місцеві вибори засвідчив, що до виборчого законодавства України повертаються динозаврівські норми дев’яностих часів. Коли будь-якого кандидата можна зняти з реєстрації за нібито порушення закону. Тобто, 29 жовтня в 23.55 будуть масові рішення ДВК про зняття з реєстрації неугодних кандидатів, і попробуй потім захисти свої права у вище стоячій комісії чи у суді, коли у тебе на це просто немає часу. Використання корупції, піар-технологій, як засобу боротьби проти своїх політичних опонентів. Голосно про це заявляємо пресі, а потім розбираємось: він вкрав, в нього вкрали чи взагалі там в когось крали, але вже прокукурікали в усіх засобах масової інформації, що ця людина злодій. І потім йому дуже важко відбитися, якщо там нема складу злочину, і довести, що він чесна людина.

Зрозуміло, що якщо в Росії, практично вся олігархія поставлена під контроль Кремля і справа Ходорковського показала всім олігархам, що крок вліво крок вправо, стрибок на місці – це намагання втекти і розстріл тоді на місці за такі справи. Намагання створити таку систему в Україні, думаю, завершиться невдачею, оскільки пройшов більш довгий час, і зрозуміло, що ті олігархи, проти яких будуть застосовувати метод тиску, будуть шукати політичну нішу і будуть спонсорувати цю нішу. І якщо це накладеться на певний суспільний настрій, то призведе до появи нових опозиційних партій в Україні.

Останнє, про що я хотів би сказати, це так зване вибіркове застосування законодавства. От дивіться: порушена кримінальна справа проти колишнього міністра економіки Данилишина, проти виконувача обов’язки міністра оборони Іващенка. Нещодавно «Дзеркало тижня» опублікувало статтю, що міністр оборони начебто безоплатно передав цілий комплекс в Балаклаві, разом з землями на користь однієї комерційної фірми.

Я питаю в наших правоохоронних органів, в нашої Генеральної прокуратури, чому стосовно одного тимчасово виконувача обов’язків міністра практично за подібними звинуваченнями порушується кримінальна справа і він зараз знаходиться за гратами, а стосовно діючого міністра оборони, навіть попри заяву в пресі, така справа не порушена. Тобто говорити про системну боротьбу з корупцією, на жаль, сьогодні не можна. Напевно тут діє принцип, який заложив іспанський диктатор Франко: «друзям все, а ворогам по закону».

Представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Анатолій Палій. Питання винесені досить актуальні, які потребували би детального обговорення і осмислення, тому що проблем накопичується, і як правильно зазначив Ігор Жданов, у нас в законодавстві є чітко задекларовані і описані основні норми, які відповідають міжнародним стандартам. На жаль, не розроблені ще до цього часу і гальмуються реальні механізми запровадження цих прав. Зокрема візьмемо діяльність омбудсмена України, яка є пріоритетною в питаннях дотримання прав осіб, які попадають в місця ізоляції від суспільства. Наразі моніторинг свідчить, що з процедурою затримання у нас стикається майже один мільйон громадян, і попадаючи в контакт з правоохоронними органами більшість із них наражається на нелюдське поводження. До місць ізоляції відносяться всі місця, де людей примусово, проти їх волі утримують уповноважені на це правоохоронні органи. Наразі, якщо вести мову про факультативний протокол, який був ратифікований Україною у 2004 році, то згідно з його положеннями держава повинна була створити превентивний національний механізм запобігання катуванням.

Це питання тривалий час знаходилося в дискусії, були наполягання на тому, що цією проблемою повинна займатися виключно Уповноважений, але досвід інших країн свідчить, що до цього треба підходити з урахуванням наших особливостей. Був розроблений відповідний проект закону про національний комітет, який в останній час, буквально зачіпаючи тему мирних зібрань, тому що той проект, який був розроблений Мінюстом України і поданий до Кабінету міністрів, не враховує участь в цьому процесі як правозахисних організацій, громад, так і інших зацікавлених організацій. З цього приводу був навіть мітинг під Кабінетом міністрів, потім йшло широке обговорення, були прес-конференції, але позиція Омбудсмена залишається незмінною: це повинен бути незалежний орган зі спеціальним статусом. І вести мову про те, що перекладання повноважень на Уповноважених в цьому плані не тягне ніяких фінансових затрат, вибачайте, але це є повною профанацією.

Мене просто здивувала заява одного з державних посадовців, коли було безапеляційно зазначено питання: а хто може гарантувати, що людина, яка попадає в місце ізоляції, що з нею нічого там не трапиться? Тобто, якщо людина вже в державній структурі, займаючи таку посаду, веде мову про це, то про що можна далі говорити? Україна признала наявність у нас катувань, але останнім часом з подачі Генеральної прокуратури у відомій статті було зазначено, що катувань у нас не існує, і правозахисні, громадські організації, Уповноважений з прав людини, заявляючи про ті факти, підривають імідж держави. І знайте, що роль Омбудсмена - це роль медіатора, він повинен зробити все можливе для того, щоб люди були надійно захищені в плані дотримання норм законодавства. Уповноважений перш за все думає не про владу, а думає про людей.

Наприклад, звернення Олександра Котельникова про ганебні умови його знаходження. Зараз надійшло нове звернення від Сенченка, який перебував у Саках, потім його тримали прикутим наручниками до ліжка у лікарні, і зараз щось відбувається з ним у Сімферополі. З цього приводу Уповноваженим була елементарно відповідна реакція, внесено відповідне подання Генеральному прокурору. Такі подання стосовно умов тримання стали вже системою. Це, перш за все, стосується ізоляторів тимчасового утримання. За наполяганням Уповноваженого закрита низка слідчих ізоляторів та місць тимчасового затримання в Київській області. Одне з них було закрите в м. Борисполі, а також була закрита кімната для утримання затриманих на ремонт. І от на днях був затриманий стоматолог, це було широко оприлюднене в засобах масової інформації, на сайті Уповноваженого. У зв’язку з тим, що кімната затримання була на ремонті і не було відповідних умов для утримання затриманого, його повезли в Переяслав-Хмельницький. Там не було місць, затриманого вернули назад, і він до ранку, чекаючи суду, був прикутий наручниками до батареї без крихти хліба, без ковтка води.

В ізоляторі тимчасового затримання в м. Севастополі середньовічні умови утримання. Про це Уповноважений неодноразово заявляла, не один раз були подання і президенту, і прем’єр-міністру, нарешті повільно питання почали зрушувати з місця, але ж дивіться, з цього приводу є навіть рішення Європейського суду з прав людини, який теж на цьому серйозно акцентує увагу. “Яковенко проти України” пред’являє рішення кому? Державі Україна. А сплачувати ці позови буде хто? Теж держава, за рахунок податків законослухняних громадян, за гроші кожного із нас. Проблема залишається гострою, на цьому постійно наголошує комітет ООН із запобігання катувань.

Минулого року була проведена спеціальна доповідь Омбудсмена у Верховній раді стосовно виконання рекомендацій і зауважень конвенційних органів ООН, і в тому числі Комітету проти тортур, присвячена шістдесятиріччю Декларації з прав людини, також у цьому році буде проведено спеціальне засідання з приводу шістдесятиріччя Європейської конвенції з прав людини, де також буде представлена прес-доповідь Уповноваженого. Проблему можна обговорювати довго і предметно, але я хочу зазначити, що всі ці питання, на сайті Уповноваженого з прав людини в Україні є висвітлені. Я хотів би при всьому цьому зазначити ще одне питання. Ми не можемо в абсолюті розглядати, і це однозначно позиція Уповноваженого, що умови тримання – це камера з євроремонтом. Ні. Це перш за все, перенаповнені камери, поширення різних інфекційних хвороб, особливо болючою є проблема туберкульозу. Той же Яковенко, перебуваючи в слідчому ізоляторі Сімферополя і виправно-трудовій тюрмі Севастополя близько року, захворів і помер.

Позови, пов’язані з умовами тримання, подаються все частіше і частіше. Взагалі скажемо так, не має держава морального права поміщати людину в нелюдські умови, не створені для затриманих. Це дійсно нонсенс, коли той же Котельников, будучи в ізоляторі тимчасового утримання, не мав доступу свіжого повітря, там були запахи будівельних матеріалів, в коридорі проводився ремонт. Це теж елемент, який призвів до погіршення стану його здоров’я. Потім він попав у лікарню, де відбулися з ним ці негаразди. Європейський комітет запобігання катуванням взагалі вважає фатальним те, що поміщають людину з явними хворобами в місця позбавлення волі. Зараз це питання почало зрушуватися з місця, у минулому році Кабінетом міністрів був внесений проект закону від 6 липня 2009 року щодо обґрунтування застосування взяття під варту. Тепер цей проект у зв’язку з тим, що був обраний новий Кабінет міністрів, знову знаходиться на розгляді. Також рядом депутатів (Кожемякін, Міщенко, Зарубінський, Бобильов) поданий законопроект, де чітко прописано, що такий запобіжний захід як взяття під варту не може застосовуватися до людей, які хворі, тим самим піддати їх ризику подальшого розвитку розладів стану здоров’я. Що стосується взагалі питань застосування запобіжних заходів, зрозуміло, що це повинно бути тільки в крайньому випадку, як крайня міра. Оцей момент стосовно економічних злочинів, з погляду Європейського суду з прав людини я б хотів відзначити.

Для осіб, які вчинили економічний злочин, запобіжним заходом є не взяття під варту, а відшкодування тих збитків, які нанесені завданим злочином. І це, безумовно, має встановити суд. В минулому запобіжний захід обирав прокурор, на даний час це робить суд з подання прокурора. А суд задовольняє, тільки вдумайтесь, 80% подань прокурора. І людина, вина якої ще не доведена, знаходиться в гірших нелюдських умовах, ніж та людина, яка відбуває покарання. Це звичайно ганебне явище для держави.

В Лук’янівському СІЗО утримуються майже 4 тис. ув’язнених, при цьому планове наповнення місць 2050, понад норму. В умовах, коли люди сплять по черзі, то навіть тиснути на них не треба, в цих жахливих умовах вони згодні дати будь-які покази аби піти на зону, щоб там бути в кращих умовах. В установах відбування покарань зараз пішло розвантаження. 20 тис. практично кожен шостий сидить за незначні злочини.

В плані презумпції невинності та невідворотності покарань стосовно Дніпрогазу. Ніхто не винен, а 23 людини загинуло. Ви скажете амністія. Так, амністія не застосовувалась до тих людей, через дії яких загинуло дві і більше особи. Зараз така норма знята. І амністія застосовується до злочинів легкого і середнього ступеня тяжкості. Халатність і злочинна недбалість, що шили керівникам Дніпрогазу, є злочином середньої тяжкості, тому у зв’язку з тим, що вони мають неповнолітніх дітей, до них застосували право амністії. А отже покараних немає.

Народний депутат від БЮТ Сергій Власенко. По-перше, я б не хотів називати президента новим, бо ми тут казали новий президент Янукович. Він вже в нас 8 місяців президент і ніякий він не новий президент.

Момент другий, давайте не будемо називати те, що зараз відбувається в судочинстві, судовою реформою, бо там немає жодної реформи. Є все що завгодно, є перерозподіл впливу, є бажання зробити суд підконтрольним владі. І це владі вдається. Реформи як такої там нема. Це характеризується таким прикладом, який я часто повторюю, але дозволю собі нагадати його.

Під час слухання справи про застосування міри запобіжного засобу Діденку в апеляційному суді м. Києва, відомий журналіст та політик Ірина Ванникова, коли під’їхала в суд і підійшла до співробітника МВС, який стояв на варті, він каже, ви куди. Вона каже, я до Феміди. Він відповів, що тут така не працює (сміх). Насправді, це дуже правдиво характеризує ту ситуацію, яка є у нас, і виконати ту функцію, яка покладена на них першочергово, суди не можуть захистити основні фундаментальні права громадян, хоча це їх найперше і найголовніше завдання. Допоки суд не виконуватиме цю свою основну функцію, доти в нас нічого не зміниться у слідчих ізоляторах, нічого не зміниться під час порушення справ по факту, в умовах утримання в’язнів у тюрмах, бо це наріжне питання.

Правильно зазначали колеги, що раніше прокурор приймав рішення про обрання міри запобіжного заходу, зараз це робить суд, але 80% подань прокурора підтримується незаперечно. На жаль, я змушений констатувати, що влада поки що не робить нічого, щоб ці проблеми якось вирішувати. Я не скажу, що попередня влада щось особливо позитивне напрацювала в цьому, але принаймні не було таких ганебних судових процесів як щодо Діденка і Макаренка. Коли люди не мають обвинувального вироку суду, який вступив в силу, але вже перебувають в таких умовах, в яких вони б не перебували навіть у тюрмі. І я повністю погоджуюсь з тезою, що часто-густо перебування в слідчих ізоляторах вже використовується як тиск на людину. Я особисто був присутній під час слухання справи по Діденку. Він частину свого виступу присвятив умовам перебування в Лук’янівському СІЗО. Те, що він описував – абсолютно жахливо. Депутати зі слідчої комісії парламенту, які займаються безпосередньо справою Макаренка, не змогли добратися до слідчого ізолятора, а я, займаючись адвокатською діяльністю, мав можливість там бути і скажу: там жахливі умови. Перебування там само собою стрес. При цьому змушений з болем про це говорити, виконуючи свої адвокатські обов’язки, я перебував в аналогічних закладах за кордоном, і це абсолютно не порівнювані речі. Треба сказати, що мета перебування людей в слідчих ізоляторах і тюрмах – це не створити їм середньовічні умови, а обмежити спілкування людини, і це вже само по собі є покаранням, але, на жаль, у нас це спотворено, і мова йде не про обмеження свободи, а про створення неможливих для існування умов перебування.

Друге питання – це фактові справи. Чому порушують в Україні, здебільшого фактові справи? Свого часу в Україні була порушена справа за фактом винесення неправосудного рішення суддею, тобто повний маразм і нонсенс. Такі категорії справ можуть бути фактові, бо ж є конкретний суддя і конкретне рішення, і ця справа порушена по факту. Робиться це для того, щоб мати більше маневру під час проведення слідства, бо в справах по факту немає терміну розслідування, так як справа порушена проти конкретної особи. Це одна з причин, чому порушуються фактові справи.

Я б торкнувся ще питання, яке трохи зачепив Ігор Жданов, розголошення таємниці слідства, яка здійснюється співробітниками правоохоронних органів. Коли адвокат, не дай Боже, виходить на прес-конференцію і говорить, що в його клієнта проблеми через те то і те то, то до адвоката починають застосовувати засоби впливу і кричати, що він порушує таємницю слідства. При цьому у нас навіть по фактових справах виходять навіть співробітники Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ і починають нам розказувати: ось така то людина вчинила таке то правопорушення, ми це все доказали, задокументували і він взагалі злочинець і падлюка. При цьому називають прізвище, ім’я, по-батькові, посаду і так далі. Ще нема вироку суду! І я хотів би нагадати нашим шановним правоохоронцям, що вони нічого не встановлюють, вони лише збирають докази і передають матеріали в суд, який і встановлює: правда це чи неправда. Але, на жаль, у нас уже кожен день говорять злочинець, ідуть коментарі , висловлювання і так далі…

Тобто, з одного боку, СБУ говорить, що справа Діденка і Макаренка засекречена, але при цьому співробітники СБУ роздають інтерв’ю у цій справі, щось там розказують. Тобто це є неприпустимі речі, які, на жаль, сприймаються нами як якась данина, як якась норма. І тут, до речі, приводився приклад по корупції, що всюди дають гроші, але корупція дійшла до такої межі, що навіть даючи гроші ти не впевнений, що справа буде зроблена.

Тому я повернусь до основної тези: до тих пір, поки держава не буде зацікавленою у відбудові незалежної фахової судової системи, не буде нічого відбуватися.

Це така ситуація, як з Конституцією: всі хочуть її зробити кращою, але ніхто не хоче її виконувати. Давайте зробимо ідеальну Конституцію, але не будемо її виконувати. Така сама ситуація у нас, але тут нажаль ніхто не хоче нічого робити. Згадаємо публічну позицію головуючого Ради юстиції пана Володимира Колісниченка, який у своєму інтерв’ю зазначав, що зараз на розгляді у Вищій раді юстиції знаходиться величезна кількість заяв від суддів, які мають право на відставку, пропрацювавши більше 20 років. Тобто це найбільш досвідчені люди в судовій системі. І вони зараз після прийняття і введення в дію закону про судоустрій і статус суддів починають масово звільнятися. І оця ідея, що новим законом ми наблизимо судоустрій до людей…

Чесно кажучи, я знаю тих людей, до яких наблизиться судоустрій. Ще раз підкреслюю: величезна кількість фахових людей буде зараз просто звільнятися з судової системи і на це місце прийдуть молоді люди, які не мають ані досвіду суддівської роботи, ані нормальної освіти. Якщо я не помиляюсь, в Україні юристів випускають понад 600 вишів. Ви знаєте ситуацію, яка зараз склалася навколо осередків партії «Батьківщина» на виборах в Київській і Львівській областях. Ми зараз проходимо суди по цих питаннях, і, повірте, дивитися на це все просто не можливо. В нас в процесі приймала участь молодий спеціаліст юрист, яка розплакалась від цього, що зараз відбувається в судовій системі. Бо таких абсолютно непов’язаних із законом рішень останнім часом я вже не пам’ятаю.

Так само я просто нагадаю прізвище, яке вже вся країна знає, суддя Волков, Печерський районний суд, який вперше за 9 років виніс рішення, за яким заборонив партії «Батьківщина», Київському і Львівському осередку взагалі проводити конференції. От доки це все буде продовжуватися у нас будуть фіктивні справи, у нас буде невідома кількість людей у слідчих ізоляторах, а жодного ефекту для держави в цьому, на жаль, не буде. Дякую.Пане Сергію, у мене до вас уточнююче питання. Ви звертали увагу на справу Діденка по «РосУкрЕнерго». Чому присутня аура скритності цього діла? Я знаю, що Ви як нардеп подали запит щоб отримати інформацію. Навіть міністр палива і енергетики не знає деталі цієї справи.Ну, насправді знають.

Є такий гарний галицький вислів «грати вар’ята». Так от всі все знають, але грають вар’ята. Як на мій погляд, ситуація є очевидна. Процедуру розгляду в Стокгольмському арбітражі було використано для особистої вигоди. Це не був суд в нормальному розумінні, це була по суті мирова угода сторін, яку підтвердили рішенням Стокгольмського суду. Усі звинувачення «РосУкрЕнерго» «Нафтогаз» не заперечував і визнавав. А в Україні продовжується фарс з приводу цього питання, звинувачення на адресу Тимошенко, начебто вона щось там відкликала чи не відкликала. А те, що нове керівництво «Нафтогазу» просто погодилось з позовом, це всі забувають і відволікають від цього увагу. А ще для того, щоб справа мала вигляд справи, потрібні якісь винні, якими призначені Макаренко і Діденко. І по Макаренку, і по Діденку ситуація наступна. Рік назад були порушені кримінальні справи. Пам’ятаєте цей гострий конфлікт з захопленням «Нафтогазу» Службою безпеки України?

В цей момент СБУ порушила проти Діденка таку саму справу за такою самою статтею 191, але там йому інкримінували привласнення, а зараз розтрату по тих самих діях, тому самому Діденку. Рік назад він звернувся до Шевченківського районного суду, і суд скасував постанову про порушення проти нього кримінальної справи і фактично в мотивувальній частині Шевченківський районний суд тоді підтвердив, що ніяких правопорушень в діях Діденка нема. Це рішення було предметом перегляду в апеляційному судді, який підтвердив рішення попереднього. Зараз коли Діденку інкримінують привласнення, він написав слідчим клопотання, де сказано, що це розглядалося судом, але слідчі йому відповіли, що тепер йому інкримінують розтрату, а це відрізняється від привласнення. Тому, шановний друже, іди будь-ласка в буцегарню. І пішов Діденко в Лук’янівське СІЗО. Суддя, читаючи текст рішення по справі Діденка, робила помилки у назвах компаній, називаючи «ГазпромЕкспорт» – Газпром-Аксіором, тремтячими руками з помилками, тобто людина читала текст, який вперше бачила. Оце нажаль картинка сьогоднішнього нашого правосуддя.

Оксана Романюк, представник "Репортерiв без кордонiв". Я б хотіла поговорити про ключове питання в сфері прав і свобод людини - про свободу слова. Дотримання свободи слова є одним із пріоритетів для укладання угоди між Україною та ЄС про асоціацію. Держава повинна розуміти: доки Україна не досягне певного рівня свободи слова, ця угода не буде укладена. Міжнародні організації, в тому числі «Репортери без кордонів», проводять ретельний моніторинг цієї ситуації, і ми зафіксували погіршення свободи слова з початку цього року, тобто з приходом до влади пана Януковича і його команди. В чому це проявляється? По-перше, ми проводимо моніторинг порушень прав свободи слова на місцях. По-друге, місія «Репортерів без кордонів» відвідала Україну 19-21 липня і провела низку зустрічей з представниками місцевих, регіональних та національних ЗМІ, місцевими журналістськими організаціями.

До нашої уваги було подано багато фактів цензури, фізичних нападів на журналістів, тобто ця заява не є голослівною. В справі дотримання свободи слова є дві ключові сторони. Перша – це позиція держави. Якщо справа про перешкоджання журналістській діяльності не порушується, проте порушується справа за поданням його агресора – це є вже чітким сигналом для влади, для міжнародних організацій, для Європейського Союзу – щось не так у нашій юридичній системі. В Україні прекрасна законодавча база, яка захищає права журналістів: це і 171 стаття, це і норма закону, яка прирівнює журналістів у своїх правах до працівників внутрішніх органів. Тобто порушення прав журналістів має каратися так само строго, як і напад на працівника внутрішніх органів. Здається, до трьох років ув’язнення. За весь період незалежності України було порушено дуже мало справ по 171 статті: всього одна чи дві.

Далі – справа Гонгадзе. Для міжнародної спільноти було негативним сигналом, коли колишнього міністра внутрішніх справ було звинувачено в організації вбивства Гонгадзе, повісили на нього усіх собак. Усі ми знаємо, що це окозамилювання. У нього фактично не було для цього причин. Ми ретельно спостерігаємо за справою Гонгадзе і сподіваємося, що вона буде дорозслідувана, будуть знайдені реальні замовники цього вбивства, що судові засідання будуть відкриті. Це дуже важливим є для іміджу України у світі, щоби до нас ставилися не як до третьої країни, а як до європейської.

Щодо юридичних аспектів. Дуже важливим є також прийняття низки законів. Влада звернула увагу на прийняття закону про суспільне мовлення, справді незалежне, а не просто така красива вивіска, контрольована та фінансована державою. Така організація не може бути незалежною. Ще один момент дотримання прав журналістів – позиція самих журналістів. Після Помаранчевої революції була відлига. З’явилася свобода слова, і українські журналісти не знали, що з нею робити. Вони могли продавити прийняття певних законів, порушення прав журналістів по 171 статті, але цього, на жаль, так і не було зроблено. Зараз ситуація погіршилася, і журналісти повинні консолідувати свої зусилля, підтримати своїх колег, чиї права порушуються. Основною зброєю журналістів є гласність і солідарність.

Коли «Репортери без кордонів» приїхали в Україну, вони були дуже здивовані тим, що в Україні є дуже багато журналістських організацій на місцях, які захищають свободу слова. Це є дуже хорошим знаком. Це означає, що, на відміну від ситуації в Білорусі, де існування таких організацій просто неможливе, в Україні журналісти стараються якось боротись, захищати свої права. Але у нас виникає таке порочне замкнуте коло, коли журналіст подає свою заяву в суд, щоб захистити свої права, суд цю заяву не приймає або порушуються справи за фактом хуліганства. І журналіст далі думає: я не буду подавати цю справу, бо все одно немає жодного сенсу. Ми повинні боротися, щоб розірвати це коло, ми повинні вимагати, щоби справи порушувалися за 171 статтею – перешкоджання професійній діяльності журналіста, щоби журналісти вимагали доступу до інформації. Журналісти повинні самі за себе боротися.

Зараз «Репортери без кордонів» завершують складання індексу свободи слова в Україні, де Україна буде показана на рівні інших країн. На жаль, вже зараз можна констатувати, що індекс знизиться з огляду на існуючу ситуацію. Місія «Репортерів без кордонів» планує ще раз приїхати в Україну для зустрічі з представниками влади – з президентом Віктором Януковичем, Ганною Герман, представниками інших гілок влади, а також представниками інших міжнародних організацій, акредитованих в Україні, щоби виробити якусь спільну позицію. Як ви знаєте, ми не змогли з ними зустрітися під час нашого першого візиту. Попередньо це відбудеться в листопаді.

Павло Булгак, політичний аналітик PR-групи “Політтех”. Знову ж таки, я погоджуюсь зі своїми колегами: в першу чергу, мова йде про певну культуру в політиці. Сьогодні ми чітко бачимо, що владна команда використовує в своїй роботі подвійні стандарти. Ось декілька яскравих прикладів. Президент Янукович на днях дає доручення СБУ і керівнику МВС, що вони не повинні втручатися у виборчий процес. Буквально наступного дня СБУ починає влаштовувати маски-шоу по опозиційних політичних силах. В Донецьку поза чергою з чорного ходу представники Партії регіонів були супроводжені міліцією для того, щоб першими зареєструватися на місцеві вибори під №1. Далі подвійні стандарти. Представниками влади не виконується закон про статус народного депутата, а саме про сумісництво тих депутатів, які урядують і грубо порушують Конституцію України.

Є подвійні стандарти і при порушенні кримінальних справ. Як приклад, на днях вийшов звіт Рахункової палати про те, що 16 млн. розтрачено коштів Міністерством внутрішніх справ на задоволення особистих потреб вищого керівництва. Це я про купівлю дорогих авто, ремонти. Справ жодних не порушено. Право на інформацію. Грубим порушенням є дії керівників державного телебачення, коли його керівник заявляє про те, що державні телебачення мають показувати тільки владу і все хороше, що робить влада. Але держтелебачення працює за рахунок наших податків, чому я, наприклад, умовно кажучи симпатик опозиції, не маю права побачити в новинах інформацію про діяльність опозиції? І останнє, знову ж таки, оці порушення справ по факту, виклики опозиційних лідерів на допит в СБУ. Всім експертам зрозуміло, що це справжня політична технологія, яка запущена перед місцевими виборами, і ми побачимо, що такі випадки будуть частішати і частішати. Нажаль сьогодні і СБУ, і МВС активно втручаються в виборчий процес, порушують виборчі права суб’єктів виборчого права. Що робити з цією ситуацією – не відомо, бо в країні, на жаль, не залишилось чесного правосуддя і навіть не залишилось чесного Конституційного суду.