Керуючись цією думкою, я вирішив провести Великдень у східному обряді в Івано-Франківську. З Варшави це 600 км, поруч – Карпати, купа знайомих, а також місто, яке набагато менш «туристичне», аніж Львів. Приятелі попереджали, що дорога між Львовом та Івано-Франківськом погана, навіть жахлива, але я думав, що вони перебільшують, щоб налякати мене. Зрештою, я їхав нею торік, чому б мені не проїхати зараз? Я сів у машину і за чотири години уже був на польсько-українському кордоні. Перетин – одне задоволення. У Велику Суботу, хто планував повернутися, уже поїхав і кордон був практично порожній. Переїзд обох пунктів контролю – польського та українського – зайняв у мене рекордні 15 хвилин. Гадаю, треба записати цей результат до книги рекордів Гіннеса.
Дорога до Львова була прекрасною, але далі почалися проблеми. На дорозі Львів-Золочів ями були такими, що я відчув себе у Сибіру чи на Далекому Сході Росії. Там асфальт зникає у найменш очікуваний момент, і доводиться їхати далі по камінню, або просто по ґрунтовій дорозі. Через кілька кілометрів шина не витримала. У перші хвилини я почувався вкрай неприємно: ніч, порожня дорога, про зміну колеса не може бути навіть мови. На щастя, поруч виявилася АЗС. Я замкнув машину і попрямував до неї. Оператор станції привітав мене посмішкою: «Тут постійно хтось проколює собі шини. Така дорога, що по-іншому не виходить. Зараз зателефоную у мобільний шино монтаж».
Кілька днів тому знайомі білоруси приїхали до Львова. Увімкнули у готелі телевізор, а ввечері поділилися зі мною своїми враженнями. «Ось це дійсно демократія, – сказали вони. – Так багато різних каналів і стільки політиків з різних партій, які сперечаються один з одним. Не те, що у нас, де в основному показують селекторні наради і засідання».
— Марцін Войцеховський
Попри свято, допомога мала прибути впродовж години, і я сів побалакати з оператором. Він пригостив мене чаєм, паскою, шинкою і ковбасою. Мій співрозмовник понарікав на дороги, корупцію, владу, начальство. Згадав про Майдан, на який він їздив, будучи ще учнем середньої школи.
За годину приїхав шино монтаж, і ще за півгодини я їхав далі, на цей раз більш обережно. Дорога була така, яку ще ніколи не бачив. Це була найгірша поїздка в житті, а польські дороги – на які ми, поляки, постійно скаржимося, здалися мені тепер ідеальними. Найголовніше, однак, я досяг благополучно місця призначення.
Повертаючись, я мав би бути обережнішим. Але в 10 кілометрах за Франківськом чергова шина не витримала. Я зупинився і вже спокійно з допомогою моїх друзів викликав місцевий мобільний шиномонтаж. Цього разу приїхало двоє панів, один з яких відразу повідомив мене, що обидва мають вищу освіту. Вони зробили все професійно. До речі, розмова з ними була про те саме, що й на АЗС: про жахливі дороги, владу, корупцію, брак віри у те, що щось може змінитися, але в той же час сподівання, що колись-таки стане краще. Коли надійшов час оплати, виявилося, що у мене є тільки долари. У них були проблеми з пошуком решти. І тоді заплатив інший водій, який просто зупинився, щоб морально мене підтримати. Тому що – як сказав він – треба робити людям добро і не чекати за це подяки.
На кордоні я теж вирішив зробити добро, і я підвіз пана з українським паспортом, який їхав до Польщі. Він не віз горілки та сигарет, зате розповів про трьох доньок, їхнє майбутнє, їх заняття танцями, грі на фортепіано, вивчення англійської мови, і т.д. Впродовж півгодини ми стали друзями.
Чому я це пишу? У даний час йде дискусія про те, чи повинна Україна підписати угоду про Асоціацію з Європейським Союзом чи ні, а також чи Брюссель та держави-члени ЄС повинні погодитися на це. Лише за два дні я зустрів в українській провінції випадкових людей, які добре орієнтуються у ситуації в Україні, які знають, що є неправильним, що потрібно змінити і що поліпшити. І при цьому людей відкритих, готових допомогти ближньому в біді. Люди, які знають, що відбувається в сусідніх країнах і які бажають, щоб у їх країні було краще. Немає кращої перепустки до Європи, ніж таке ставлення. Тому що влада тільки підпише– або не підпише – угоду про Асоціацію. А користати з неї і реалізовувати її будуть звичайні люди. Наступного разу я хочу поїхати на машині на Схід України. Це може стати ще більш повчальною мандрівкою.