Нема чоловіка в кепці, то залишився Костянтин Затулін і до нього може приєднатися ще хтось. Слава Богу, бажаючих подіставати Україну серед представників нашого братнього народу знайдеться чимало - святе місце пустим не буває. А ось замислитися нам є над чим.
Спершу дати відповідь на запитання: для чого Президент Росії так ризикнув, відправивши Юрія Лужкова у відставку? Адже, хоч якою б корумпованою не була Москва, але там працювала певна добре відлагоджена система. Іще в січні минулого року, тобто до інформаційної кампанії проти Лужкова, йому довіряла, згідно з данними Левада-центру, більшість москвичів – 52 відсотки. Після фільмів з викриттям діяльності мера відосток довіри став значно меншим. Тим не менше, якщо після відставки Лужкова столичне господарство розладнається, якщо почнуться конфлікти, то провина ляже на Дмітрія Медведєва, який ініціював відставку.
Ймовірно, відповідь знаходиться в площині президентських амбіцій Медведєва, які раптово проклюнулися. Звісно, він і так є главою держави. Але ж всі знають, що його в це крісло посадив попередник Владімір Путін, який на той час вже відсидів два президентські терміни. А згідно з Конституцією Росії президентом можна бути не більше двох строків підряд.
Отож, він призначив технічного президента, який після закінчення повноважень би мав поступитися йому місцем, аби Путін міг керувати ще два терміни. Протягом усього часу перебування при владі Медведєва спостерігачі відводили йому другорядну роль і гадали, чи він таки наважиться спробувати кинути виклик самому Путіну і таки стати повнокровним Президентом. Він нарешті наважився – ухвалив рішення, яке фактично є першим кроком до встановлення контролю над Москвою, перемога в якій на майбутніх виборах рівнозначна перемозі взагалі. Звісно, до повного закрпілення свого успіху Медведєву ще дуже далеко. Але принаймні виникає інтрига, яка не виключає зміну володаря в Москві.
Отож друге питання: що очікувати Україні від ймовірного суперництва на виборах в Росії? Коли Медведєв з нашим Януковичем підписали дуже важливу для росіян угоду з продовження перебування флоту РФ в Криму, то це викликало ревнощі Путіна і він через кілька днів явно на камери прокатався по Криму на байку. Чимало спостерігачів відзначили, що таким чином російський прем`єр розпочав неофіційну передвиборчу кампанію, демонструючи електоратові, що він в Криму поводиться, як у себе вдома.
Обом ймовірним суперникам під час виборів потрібна Україна бодай для того, щоб демонструвати свої успіхи у справі повернення Києва під свій вплив. Якщо українське керівництво виявить достатню гнучкість, то в цей час принаймні тактичні вигоди для себе зуміє здобути – вибити нижчі ціни на газ, можливо, отримати кредит під нижчий процент, просунутися в питанні демаркації кордону тощо.
І третє питання: що очікує Україні від Росії, якщо до Кремля прийде новий володар? Путін і Медведєв схожі між собою не ще й тим, що жодного разу по-справжньому не обиралися. Феномен передачі влади започаткував Борис Єльцин, який висунув нікому невідомого чиновника в свої наступники. За час свого правління колишній працівник КГБ сформував жорстку вертикаль влади і встановив авторитарний режим, який назвали суверенною демократією. Саме цей режим дозволив Путіну продовжити славну традицію і фактично без виборів віддати посаду наступникові.
Отож, обоє чільних російських політики є прихильниками владної вертикалі і руйнувати її не збираються. Але їхні суб`єктивні підходи можуть розбитися об об`єктивну реальність. Адже сам факт суперництва між двома найвищими посадовцями Росії може розхитати вертикаль і, якщо не знищити її, то принаймні лібералізувати. Для порівняння можна навести Радянськй Союз, який здавався вічним. Але досить було хоч трохи демократизувати його систему - як це призвело до мало ким очікуваних наслідків.
Звісно, ослаблення вертикалі не змінить настроїв у російській еліті, значна частина якої досі вважає незалежність України непорозумінням. Хочеться нагадати, що навіть демократ нині покійний Анатолій Собчак після 24 серпня 1991 року приїздив до Києва переконувати українців відмовитися від незалежності і був засвистаний публікою.
Навіть ліберал Анатолій Чубайс проповідує ідеї ліберальної імперії, яка контролюватиме Україну. Але ймовірне послаблення вертикалі вже не дозволить Росії нахабно диктувати свої умови країнам-сусідкам і не можна виключати повернення відносно рівноправних стосунків часів Бориса Єльцина. Але для цього всього необхідно, щоб Дмітрій Медведєв продовжив рішучий похід за збереження президентського крісла, спричинив реальні передвиборчі змагання і виграв би їх. Зовсім небагато чи не так?