Представляється, що на цьому тлі масштабному залученню іноземних інвестицій в Україну не допоможе створення розрекламованих в медіа та не передбачених законом квазі-органів – президентських інвестиційних рад, урядових офісів, комісій та інших утворень, які імітуватимуть бурхливу діяльність.
Як відомо, «сінгапурське диво» з’явилося, серед іншого, завдяки дуже поважному та, можна сказати, пестивому, тендітному ставленню з боку держави до іноземного інвестора та іноземних інвестицій. Діючий в Сінгапурі у середині минулого століття політичний режим усвідомлював, що іноземні інвестиції – це один з основних двигунів економічних перетворень у країні. Економічна ситуація в Україні, що склалася, показує, що прямі іноземні інвестиції в економіку країни стають, без перебільшення, необхідною «живою кров’ю» для багатьох економічних зрушень та реформ.
Світова доктрина та практика іноземного інвестування показують: різноманітні пільги, наприклад, податкові канікули, митні (тарифні) преференції тощо ніколи не були факторами, які би головним чином впливали на рішення іноземного інвестора інвестувати в певну країну. Основні чинники тут для іноземного інвестора – це політична та правова стабільність в країні, а також захист права власності і свободи підприємницької діяльності.
У свою чергу, на практиці захист права власності та забезпечення свободи підприємницької діяльності іноземного інвестора досягається, серед іншого, ефективними і справедливими державними судами, а також державними органами примусу (органами правопорядку і виконання законів).
Причому, провідне місце в ієрархії вказаних вище органів посідає саме національний суд – державний орган, який ухваленням обов’язкових до виконання рішень захищає власність іноземного інвестора, та забезпечує йому вільне, без перешкод, здійснення інвестиційної діяльності на території держави-реципієнта.
Реформування судової системи в Україні – це далеко не створення за допомогою Заходу та грузинського досвіду патрульної поліції, яка становить лише невелику частину в новій українській поліції-міліції. Процеси модернізації у сфері правосуддя виглядають більш складнішими. Особливо враховуючи здатність всього старого, зашкарублого мімікрувати та приховано чинити опір реформам.
Природно виникає риторичне запитання: чи має Україна борсатися у цій штучно створеній нею самою, її політиками та юристами, «багнюці» наступні 25 років своєї незалежності?
Створенням Національного антикорупційного бюро, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Україна виконала вимоги західних країн-кредиторів, які, як уявляється, керувалися позитивним світовим досвідом роботи спеціальних державних утворень по боротьбі з такими негативними соціальними явищами як корупція та мафія. Згадаймо хоча б спеціальну групу «недоторканних» в США у 20-30-х роках минулого століття на чолі з Еліотом Нессом (Eliot Ness) та запроторення ним за грати на 11 років гангстера Альфонсо Капоне. Вбачається позитивним і створення в Україні відповідно до нового закону Вищого антикорупційного суду, який в якості суду першої інстанції буде розглядати окрему категорію корупційних кримінальних справ.
Зрозуміло, що корумповані суди, корумпована судова система не можуть запропонувати суспільству надійний захист іноземних інвесторів в межах національної юрисдикції. У ситуації, коли держава Україна не в змозі існуючими засобами, існуючими судами, забезпечити надійний захист прав іноземних інвесторів (як втім, і національних), коли відсутність такого захисту стає головною завадою у залученні прямих іноземних інвестицій в Україну, коли відсутність таких інвестицій викидає країну на узбіччя прогресу та цивілізації, а її доросле населення потерпає від безробіття, зубожіє та скочується на маргінес, одним з інструментів подолання вказаних негативних явищ міг би, на нашу думку, слугувати окремий державний судовий орган, покликаний на здійснення ефективного правосуддя у захисті прав іноземного інвестора.
Тому, як би це не здавалося на перший погляд нісенітним, уявляється, що на цьому етапі існує потреба у створенні окремого державного судового органу, який би опікувався саме питаннями захисту прав власності іноземних інвесторів та забезпечення безперешкодного здійснення ними інвестиційної діяльності в Україні. Це все ж таки не Міністерство інформаційної політики, не «інвестиційні ради», «офіси» …. Ні. Це буде реальний орган судового захисту з реальною владою.
Приміром, поряд з такими вищими спеціалізованими судами як Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд, створення яких передбачено нещодавно прийнятим Законом про судоустрій і статус суддів, було б доцільно, на нашу думку, створити Вищий суд з питань іноземних інвестицій, який би не симулював у медіа-просторі натужну діяльність, а практично, фактично захищав би на національному рівні права іноземних інвесторів в Україні.
Серед основних завдань такого суду мали би бути розгляд по першій інстанції справ, пов’язаних із захистом права власності (майнових прав) іноземних інвесторів в Україні, а також спори іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями з органами державної влади України (на превеликий жаль, держава, її бюрократичний апарат залишається головним «рейдером» в країні).
Створення такого спеціалізованого суду, об’єктивного, неупередженого, справедливого, який в розумні строки та ефективно забезпечував би захист прав іноземних інвесторів в Україні, сприяло би, за нашим переконанням, на теперішньому етапі українського буття значному підвищенню довіри до України, як до країни-реципієнта прямих іноземних інвестицій.
Здається, що витрати на утримання такого суду будуть мізерними у порівнянні з тими зисками, які одержить Україна: це серйозне покращення інвестиційного клімату та, як результат, збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну, що означатиме надходження вкрай необхідних приватних фінансових ресурсів, створення таких необхідних робочих місць, передання новітніх технологій тощо. А загалом – Україна зробить ще один крок до вкрай вистражданого нею цивілізаційного шляху розвитку.
P. S.: Після того, як ця стаття була вже готова для опублікування, з’явилася публічна заява відомого політика щодо необхідності створення «спеціальної палати з питань конфліктів інвесторів усередині господарського суду» «для захисту прав зовнішнього та внутрішнього інвестора». Незважаючи на наявність у нас низки «технічних» зауважень до цієї політичної заяви, слід, все ж таки, відзначити і наявний позитив, а саме: зріст усвідомлення важливості реального забезпечення захисту інвестицій в Україні.