Народ бився. Бився із фашизмом, бився із комунізмом, бився з будь-якою окупацією. А сьогодні нащадки великих українських бійців у своїй незалежній країні не мають можливості для того, щоб достойно відзначати одну з найбільших своїх перемог. Сучасна влада забула про свої зобов‘язання та обіцянки перед справжніми героями, яких з року в рік залишається все менше. Де їх заслужене соціальне забезпечення і комфортні умови життя, де належне вшанування відданості, героїзму та патріотизму?...
Водночас, щороку дедалі активніше влада використовує культ Перемоги лише як інструмент загравання з електоратом. Пафос та показуха затьмарюють справжній сенс пам’ятної дати, витісняють з газет і телеефіру страшну фронтову правду. Слова привітань на біг-бордах політиків ледь не менші за партійну символіку. Не розуміючи справжнього значення Перемоги для України, для її відзначення влада призначає фронтменами найбільших українофобів – «розжирілих» сучасних комуністів. Більше того, ми бачимо, як з легкої руки російської влади, несвідомі індивідууми обвішуються георгіївськими стрічками, які не мають нічого спільного із героїчним минулим України. По телебаченню транслюють військовий парад сусідньої держави, новий-старий лідер якої образив український народ, поставивши під сумнів вагомість його внеску у Перемогу, при тому, що за абсолютними цифрами, Україна займає перше місце серед країн колишнього Союзу по кількості загиблих у Великій Вітчизняній...
У нас вкрали свято нашої Перемоги. А сама українська «еліта» спромоглася лише на невеличкий «недопарад» і «недосалют», чим лише додала ганебності своєму лизоблюдству.
Очевидно, що нам потрібна нова свідомість, що об’єднувала б націю, говорила б усьому світові про наш бойовий дух і про славні сторінки наших перемог. І цю свідомість має формувати саме Держава. А влада повинна дати суверенне право українському народові, без підказок зі сторони, достойно вшанувати пам’ять усіх загиблих та щиро подякувати ще живим ветеранам!