Дії Уряду Гройсмана, котрий обіцяв нам усім показати, як треба управляти державою, нагадують сумнозвісний роман О. Генрі «Королі та капуста». Його міністри та близьке оточення перетворюють Україна на бананову республіку, а українськи народ хочуть зробити безправними, малограмотними рабами. Балачки про європейський досвід та європейську практику виглядають цинічною насмішкою, адже урядовці ведуть однобоку політику. Усе, що стосується підвищення цін, урізання пільг, стипендій, пенсій – це «європейська практика». А ось гідна зарплатня, захист прав та інтересів працюючого населення, розвиток внутрішнього виробництва, залучення інвестицій та мінімальне оподаткування – справа виключно особисто кожного. Так звані «реформи» ведуться за рахунок населення, а не олігархів, які обікрали і державу, і населення. Більш того, уся політика влади нагадує відчайдушну боротьбу політиків проти власного народу. Так, вже третій рік поспіль ми чуємо гучні заяви про зміни, про європейський досвід, але ось жодного результату не бачимо. Хоча, результат є. Його основна суть полягає у безпрецедентному зубожінні українського народу, занепаді цілих галузей економіки, а тепер і спробі знищити вітчизняну освіту та медицину.
Розповіді про європейську практику та необхідність бюджетної економії – банальна технологія задурювання. Україна – багата країна і при нагальній необхідності можна знайти кошти. Наприклад, легалізувавши видобуток бурштину. А це сотні мільйонів доларів. Для цього просто необхідно прийняти відповідний закон та створити внутрішню біржу. Проте, можновладці нічого не роблять в даному напрямку. Звісно ж, легше забрати стипендії у студентів та скоротити лікарів. Воювати за бурштин значно складніше, аніж воювати проти освіти та медицини.
Своїми діями Уряд запустив механізм уповільненої дії. У разі офіційного затвердження пропозицій Міністерства фінансів щодо ліквідації стипендій, виникає ризик всеукраїнського студентського протесту. Варто нагадати нашим можновладцям, що саме студенти розпочали Революцію Гідності. Саме вони стали рушійною силою української демократії та євроінтеграції, які сьогодні знищуються діями влади. І основне, студенти – це майбутнє України, проти якого влада так завзято веде боротьбу.
За оцінками експертів, сьогоднішні можновладці – найбільш антисоціальні правителі за усі роки незалежності України. Такого рівню зубожіння Україна не знала ніколи. Навіть на початку 90-х років. Тому виникає цілком логічне питання: скільки ще українськи народ має терпіти знущання політиків? Чому, коли щодня на фронті гинуть люди, влада не робить нічого, аби забезпечити право громадян на гідне життя?
Можливо, уся справа тому, що наша влада – такий самий олігархічний клан, як і усі попередні. Даний клан не може жити інакше, як за рахунок держави. Для того, аби жити саме так, потрібно витягувати останні копійки з кишень простих українців. При цьому, дивує не нахабність та цинізм політиків, а відсутність стратегічного мислення. Адже приклад політичного режиму Віктора Януковича наглядно продемонстрував хибність такого підходу. Чи, може, влада вважає, що війна усе спише? Ні, війна нічого не спише, адже окрім ворога зовнішнього, маємо в Україні ще й ворога внутрішнього – не менш небезпечного та жадібного, котрому не місце в державі, що веде відчайдушну боротьбу за незалежність і право на гідне життя.