Співпраця Гельмута Коля (Helmut Kohl) та Геріберта Швана (Heribert Schwan) розпочалася на початку 2000-х, коли екс-канцлер Німеччини Коль вирішив опублікувати мемуари. Шван виступав в ролі так званого «письменника-привіда» (англ.: ghostwriter, нім.: Auftragsschreiber). Він відвідував канцлера-пенсіонера в його будинку, де записував на диктофон спогади останнього (630 годин запису). Згодом Шван опрацьовував отриману в особистих бесідах та протягом власних досліджень інформацію з тим, щоб написати від імені свого замовника багатотомні мемуари.В результаті багаторічної співпраці побачили світ три томи мемуарів колишнього канцлера. Під час роботи над четвертим томом Коль і Шван розсварились. Після цього екс-канцлер припинив вихід четвертого і останнього тому мемуарів та розпрощався з письменником у березні 2009 року. Шван, маючи доступ до записів розмов та володіючи темою й пером, вирішив не зупинятись на досягнутому і оприлюднив 2014 року разом з Тільманом Йенсом (Tilman Jens) книгу «Заповіт. Протоколи Коля» (Vermächtnis: Die Kohl-Protokolle). Одразу після виходу в світ книга набула гучної скандальної слави. Справа в тім, що до неї автори включили найбільш «соковиті» цитати розповідей Коля під час довірчих розмов зі своїм «автором-привідом».
У цих цитатах Коль неблагозвучно відгукується про нині діючих політиків, включно з Ангелою Меркель. Адже саме Гельмут і привів Ангелу до великої політики, коли вона була не лише юною, але й необтяженою правилами дипломатичного протоколу та великої політичної гри. Дісталось на горіхи й політикам у відставці, які були та є близькими соратниками і колегами Коля (наприклад, Крістіану Вулльфу – Президенту Німеччини у 2010-2012рр.). Не обійшов увагою Гельмут Коль і своїх закордонних колег: Михайло Горбачов, наприклад, був згаданий не в найкращому світлі.
Після виходу книги стосунки колишнього канцлера з його давніми колегами-друзями істотно погіршились. Постраждала і його репутація. Все це спонукало Коля подати до суду на Швана та його видавців – видавництво Хейне (Heyne), що належить американському видавничому гіганту Рендом Хаус.
Перебіг судової справи є сам по собі цікавим. Коль програв у першій інстанції, де він боровся за заборону розповсюдження книги у першому виданні. Але виграв у другій інстанції в Верховному суді міста Кельн. Суд заборонив видавати другий наклад книги, точніше – видавати 115 цитат, які Коль не погодив до друку. Саме за цими цитатами німці були готові стояти в чергах до книжкових магазинів. Всього було продано більше 200 000 примірників книги. Подальша боротьба за компенсацію моральної шкоди в розмірі 5 000 000 євро на користь Гельмута Коля та його спокійну старість, а також за право письменника Швана на перевидання книги вестиметься у Верховному суді Німеччини.
Цікавими є аргументи адвокатів Гельмута Коля. Вони стверджують, що між екс-канцлером та його де-факто співавтором існувала «мовчазна згода» щодо нерозповсюдження будь-якої інформації, яку Шван отримав під час спілкування зі своїм клієнтом. Цей аргумент підтримав і суд.
Видається, що справа «Коль проти Швана» стосується здатності суду демократичної країни обмежити свободу слова з одного боку задля захисту приватної сфери громадянина з іншого боку. Адже громадськість короткий час вже мала змогу довідатись про внутрішньополітичну кухню Німеччини вісімдесятих-дев’яностих років двадцятого сторіччя. Книгу можна і зараз придбати в інтернеті.
Наразі німецькі суди дотримуються думки, що лише Коль має право вирішувати які з його цитат дозволено публікувати.
Остаточну крапку в спорі політика і його де-факто співавтора поставить Верховний Суд Німеччини.