Отже, нагадую, що прокурорами усіх рівнів, і Львівщина не стала винятком, головною «болячкою» в часи Майдану, окрім самих громадських активістів, яких переслідували як могли, оскаржувались рішення місцевих рад, котрі приймалися на підтримку Революції Гідності. У Львівській області кількість оскаржених рішень за період грудня 2013-лютого 2014 року сягнула 289.
Сьогодні місцеві прокурори у цьому питанні сором’язливо ховаються за доручення Генеральної прокуратури України № 07/1/1-583вих – 935 окв-13 від 16.12.2013, яким Пшонка доручив усім вивчити законність прийнятих органами місцевого самоврядування неконституційних та незаконних рішень, які підривали засади в організації влади в Україні.
Будучи одним з «підривників» мене зацікавило, яка ж доля цих 289 подань, про які ще в лютому браво рапортували львівські прокурори, і хто ті сміливці, котрі пред’являли позови.
Спочатку районні і міські прокурори посилаючись на те, що мовляв у області тривають службові розслідування, інформації надати не можемо. Чудодійним для них і їх обласного начальства стало цитування статті 16 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», яка наголошує, що «…забороняється відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом; надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону».
Як би там не було, проте прізвища прокурорських «стахановців» – це два заступника обласного прокурора В. Вольський і О. Годуєв. Судячи з офіційних відповідей, саме вони найбільше долучилися до показника оскаржуваних рішень.
«Не пана» Вольського з прокуратури Львівської області звільнено. А от «не пан» Годуєв і далі перебуває у статусі заступника прокурора області, ховаючись на лікарняному. Або шукаючи теплу місцинку в іншій установі. Будемо все робити, щоб цього не трапилося. Добре було б, щоб Єгор Соболєв та інші прослідкували це питання на рівні Генеральної прокуратури України.
З тими, хто на обласному рівні займався непокірним місцевим самоврядуванням, ясно. Проте, залишилося питання, що робити з доблесними міськими, районними та міжрайонними прокурорами Львівщини, за підписом яких і оскаржували 289 судових рішень. Котрі, я так розумію наприкінці лютого, посипавши голову попелом, раптом скерували до судів клопотання про залишення без розгляду власних пред’явлених позовів.
Айяйяй як негарно вийшло. От тільки-но писали про порушення Конституції, неприпустимість там давати оцінки через місцеві ради владним установам, а тут…. Довелося визнати що, мовляв, «дурнісмо були, недогледіли».
Ну це все лірика. А насправді, як можна говорити про довіру у цій ситуації до органу, котрий діє як дишло? Замовчати випадки масового «чегоізволите?» буде найгіршим варіантом з можливих.
У цій ситуації, вважаю, мало службового розслідування і доган найбільш прудким (хто бажає – таблиця тут). Тому й надіслав пропозицію прокурору області наступного змісту:
«Вважаю, що з даного приводу має бути проведена окрема колегія прокуратури Львівської області, на участь у якій мають бути запрошені представники органів громадського самоврядування, члени громадської ради, представники адмінсудів. На даній колегії мають бути оголошені не тільки рішення дисциплінарного впливу, а й відкрито визнано, що службові особи прокуратури Львівської області у період грудня 2013 – лютого 2014 року на догоду представникам чинного режиму масово і відкрито діяли з порушенням службових обов’язків. Саме такі дії будуть невеликим і дієвим кроком до відновлення довіри до органів прокуратури, а найголовніше, поставлять запобіжники на те, щоб схожа ситуація не повторилася у майбутньому».
Закликаю колег депутатів не бути байдужими у цьому питанню. Усіма матеріалами готовий ділитися.