Специфічний розвиток української медичної сфери призвів до того, що лікарі у стосунках із пацієнтами поводяться як “господарі долі”, а пацієнти почувають себе прохачами, недоречними і залежними. Та все більше українців починають розуміти, що їхнє життя — суто їхня відповідальність, що контролювати перебіг свого лікування — нормально, потрібно і, головне, законно.
На що пацієнт має право?
Законодавство України (а саме ЗУ “Про інформацію”) говорить, що кожен має право на вільний доступ до інформації, що стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом (про це нижче). Про це говорить і 285 стаття Цивільного кодексу: повнолітня особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я. А ще про процес лікування, виписані препарати тощо. Ці дані поки що фіксуються у паперових медичних картах пацієнтів, але зовсім скоро їх замінять електронні.
Ознайомитися з медичними документами, що вас стосуються, можна в будь-який момент. Між тим, у лікарнях ми все ще часто чуємо: “от при виписці візьмете епікриз, у ньому все і побачите!”. Лікар зобов’язаний не просто “дати папірці”, а й пояснити пацієнтові (якщо він того хоче): який зараз стан його здоров’я, для чого запропоновані ті чи інші дослідження і лікувальні заходи, який прогноз можливого розвитку захворювання, чи є ризик для життя і здоров’я тощо. Причому пояснити це все у зрозумілій, доступній пацієнтові формі.
Що стосується дітей, людей із обмеженою дієздатністю та недієздатних — закон дає право отримувати інформацію про стан їхнього здоров’я їхнім батькам, усиновлювачам, опікунам або піклувальникам.
Чому потрібно мати інформацію про стан свого здоров’я?
Як мінімум, п’ять причин. По-перше, ви просто маєте право знати, що відбувається. По-друге, проглядаючи такі записи, ви можете згадати, що не повідомили лікаря про якісь інші захворювання чи призначені іншим лікарем препарати. По-третє, що б там не думали пострадянські лікарі, ви маєте право на додаткову консультацію і на те, що в цивілізованій практиці називається second opinion: погляд іншого спеціаліста на ваше питання. Хороший лікар, насправді, буде тільки радий проконсультуватися з колегами — це може дати нову точку зору і вберегти від помилок.
По-четверте, бувають ситуації, коли після однієї лікарні ви раптово потрапляєте до іншої, і добре б не гаяти час на пересилання інформації, а мати все при собі.
Нарешті, якщо у вашому лікуванні будуть допущені помилки і ви схочете відстояти свої права у суді, вам треба буде мати на руках усі докази. Не хотілося б кидати тінь на всіх медпрацівників, та все ж випадки, коли цілі сторінки зникають із медичних карт (а то й сама карта щезає) ми як юристи зустрічали не один раз. Тому корисно збирати всю інформацію про своє здоров’я на кожному етапі.
Що говорить міжнародне право?
Важливою в цьому відношенні є правова позиція Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). В ряді його рішень чітко йдеться про те, що лікар зобов’язаний надавати пацієнтові вичерпну інформацію про:
- стан його здоров’я,
- особливості здійснення запланованого лікування (що вам будуть робити, яким чином, що буде відбуватися з вашим організмом у цей час і т.д.),
- можливі ризики лікування (у тому числі прийому препаратів).
Якщо лікар цього не робить, він порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (в частині про право кожного на приватне життя).
Тобто, ви маєте право приймати рішення щодо розпорядження власним тілом (це ваше приватне життя), а значить — маєте право знати, який стан вашого здоров’я зараз, і якими будуть наслідки медичних процедур — щоб мати змогу зважено приймати такі рішення.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ по справі Р.Р. проти Польщі (R.R. v. Poland, 2011) зазначається, що своєчасний доступ до інформації про власне здоров’я є особливо важливим тоді, коли стан здоров’я різко змінюється і здатність людини ухвалювати самостійні рішення зменшується.
Коли пацієнт не може отримати інформацію?
Існує єдина ситуація, за якої медпрацівник може за власним рішенням обмежити пацієнтові доступ до окремих медичних документів або надати неповну інформацію про стан здоров’я. Це випадок, коли інформація про хворобу може погіршити стан пацієнта та/або зашкодити процесові лікування.
Проте ознак такої ситуації і критеріїв, яка інформація вплине на стан, а яка ні, у законодавстві немає. Це і дає можливості непорядним лікарям маніпулювати законодавчими нормами, і не давати всім своїм пацієнтам інформацію про перебіг їхнього лікування.
Як діяти, щоб отримати медичну інформацію щодо себе?
Аби попередити запеклий опір медичних працівників, пацієнтові не варто сваритися з медичним персоналом — це ставить вас у невигідне положення.
Перш за все, просто запитайте в лікаря, чи можете ви взяти свою медичну карту для ознайомлення. Майте на увазі, що ви маєте право лише подивитися її, зробити фотокопії, переписати звідти все що вам потрібно і т.д. Але не маєте права її забирати з собою — це документ, і лікар несе за нього відповідальність.
Якщо вам відмовили, напишіть заяву на ім’я головного лікаря закладу. В заяві посилайтесь на статтю 11 Закону України «Про інформацію» та статтю 285 Цивільного кодексу України — які закріплюють ваше право на доступ до такої інформації. А ще — на статтю 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я: вона закріплює і ваше право отримувати медичну інформацію, й обов’язок медичного персоналу її надавати.
У приймальні головного лікаря вимагайте, щоб вашу заяву зареєстрували, і обов’язково дізнайтеся вхідний номер цього документа (це може знадобитися в суді).
Менеджмент лікарні зобов’язаний надати вам письмову відповідь невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів. Більшість таких непорозумінь завершуються на цьому етапі, оскільки ця відповідь буде фіксувати або правопорушення зі сторони лікарні, або обов’язок лікаря ознайомити вас з відповідною інформацією.
Та якщо і головний лікар відмовить у доступі до медичної інформації, ви можете подати позов до суду. Так вважає і Конституційний Суд України, який ще в 1997 році виступив на стороні пацієнтів у цьому питанні. У справі К.Г. Устименка Суд зазначив, що “у випадках відмови у наданні або навмисного приховування медичної інформації від пацієнта, членів його сім'ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного закладу чи органу охорони здоров'я (тобто до місцевого, районного або обласного управління охорони здоров'я)”.
Автори: Андрій Крістенко, Олександр Семак