Все публикацииПолитика

Курс на «Троєщинський незалежний народний район»?

Кажуть, покарання чи випробування залежить від результату і нашого ставлення до нього. Теперішня криза стала найглибшою за 23 роки незалежності і вже починає викликати питання щодо майбутнього нашої молодої держави. Ще ніколи прийдешнє так не залежало від дій не лише політиків, але й кожного з нас.

Віктор УколовВіктор Уколов, політтехнолог, народний депутат Верховної Ради 6-го скликання

Фото: Макс Левин

Несподівано ми підійшли до межі, за якою на багато років вперед будемо вважати сьогоднішні події або покаранням, або випробуванням для держави і кожного з нас.

«Якщо ви не цікавитесь політикою, прийде час і політика зацікавиться вами», – похмуре попередження хоч і актуальне сьогодні, але належить блискучому оратору і полководцю античних часів Периклу. Сьогоднішня політична криза справді зачепить усіх, незалежно від ставлення і участі в її подіях.

Падіння курсу гривні відносно долара – лише передвісник майбутнього росту цін на імпорт, тобто на одяг, бензин, а зрештою і на продукти, які виробляються в Україні.

Майдан у столиці, захоплення повсталим народом державних адміністрацій в 10 областях стало не лише ілюстрацією безсилля влади, але у найближчій перспективі викличе проблеми зі збором податків і фінансуванням витрат державного бюджету, що призведе до затримки зарплат і соціальних виплат.

Відносно спокійний Схід та Південь, який в більшості начебто підтримує владу, що не бажає поступатися опозиції, потрясіння також не оминуть. Падіння вартості акцій (капіталізації) основних олігархічних холдингів на зовнішніх європейських ринках призведе до проблем з фінансуванням виробництва, а в перспективі до затримок зарплати і навіть втрати робочих місць.

Всіх разом чекають серйозні проблеми бюджету, який буде просто неможливо збирати у регіонах, контрольованих опозицією, що разом з політичною нестабільністю неминуче призведе до падіння кредитних рейтингів України і різкого подорожчання будь-яких запозичень.

Баррикади перед Івано-Франківською ОДА
Фото: www.facebook.com/mox.perkalaba
Баррикади перед Івано-Франківською ОДА

Але все це квіточки у порівнянні з гіркими ягідками тих потрясінь, які чигають на нас у випадку початку справжньої громадянської війни.

Справа навіть не у розвалі єдності України, й не у виграші або програші Росії або її апологетів на українській землі.

Загрози громадянської війни

Першим наслідком початку військових дій стане щоденна небезпека для кожного з громадян. Активізація кримінального елементу внаслідок того, що міліція зайнята невластивими для неї поліцейськими функціями, вже відчувається у багатьох містах України. Але справжній розгул злочинності почнеться, якщо на вулицях почнуть стріляти.

В безпеці не почуватиметься ніхто: ні власник фешенебельного магазину, ні мешканець заміського котеджу, ні робітник меткомбінату, що вимушено тулиться з сім'єю у бідній «хрущовці». Дітей і жінок доведеться охороняти, ціни злетять неймовірно, а якщо заморозять ціни – виникне дефіцит. Перебої з постачанням продуктів, пального, купівельна паніка, остаточне падіння гривні, пограбування, мародерство, погроми (не лише євреїв), вимикання світла, води, закриття аеропортів, вокзалів та й взагалі кордонів через потоки біженців.

Про теперішніх політиків просто забудуть. На політичну арену вийдуть ватажки воєнізованих формувань, точніше сказати озброєних банд з обох сторін, які будуть прикривати грабунки і мародерство високими ідеями повернення спокою й миру та покаранням негідників. При чому для кожної банди «негідники/подонки» будуть свої.

Через дуже короткий проміжок часу цього кошмару аферисти, власники бізнесу з торгівлі зброєю відчують, що виник новий палаючий регіон, де можна легко нагріти руки. Сюди ж на заробітки потягнуться військові найманці: радикальні вакхабіти, росіяни та українці з досвідом бойових дій у гарячих точках, диверсійні групи зацікавлених в Україні держав. Почне діяти своя потворна й жахлива, замішана на потоках крові, економіка війни.

Фото: EPA/UPG

Результат можна побачити на прикладі Сирії. Колись квітучі міста перетворені на руїни, десятки тисяч вбитих, сотні тисяч поранених, гуманітарна катастрофа, мільйони людей живуть у таборах для біженців. Влада чи опозиція, наразі не розбереш, застосовує хімічну зброю, країна фактично знищена, а протилежні сторони настільки палають ненавистю, що не можуть домовитись навіть про перемир'я.

Для української влади повчальним є історія розвитку конфлікту у Сирії. На початку протести були відносно мирними: голодування, демонстрації, вандалізм проти символіки режиму... Опозиція вимагала справедливих виборів, які поклали б край 50-річному правлінню меншості, представленій партією Баас.

Так було доти, доки влада не вирішила застосувати силу: переслідування активістів, використання снайперів проти мирних демонстрацій, відключення води і блокування поставок продовольства повсталим регіонам й містам. У відповідь частина військових, що мали рідних у повсталих районах, відмовились стріляти в демонстрантів. Влітку 2011 року утворились перші частини опозиційної «вільної сирійської армії». Результат війни зараз кожен може побачити через фотографії в Інтернеті – міста лежать у руїнах, де замість будинків крошиво битої цегли з якої виглядають палаючі взаємною ненавистю очі людей.

Я не думаю, що такої долі нашій Україні бажає наша опозиція чи теперішній президент.

Власне, а чого ж тоді справді добиваються наші політики?

Основний мотив кожної сторони – здобуття влади. Але не просто влади, а влади над всією територією України. І не просто здобуття, а легальний, визнаний Заходом і Росією прихід до влади. Втім, схоже, вже настав час, коли ці прописні істини треба знову роз'яснювати.

Про єдність країни

Незважаючи на існування взаємних міфів про сепаратизм опозиції чи «донецької» влади, насправді і одні, й інші зацікавлені у контролі над усією територією України. Хоча б тому, що початок дезінтеграції може запустити незворотній процес подальшого руйнування.

Фото: EPA/UPG

І справа не тільки в територіальних претензіях, про існування яких мріють радикальні політики у Польщі, Угорщині, Румунії, Туреччині, а у Росії навіть депутати парламенту. На момент створення України в 1991 році американські дослідники нарахували на території України не два, а значно більше внутрішніх українських конфліктів. Звичайно ж більшість з них за 23 роки перестали бути актуальними, але сумний досвід інших країн свідчить, що конфлікти мають здатність оживати у випадку слабкості центральної влади і настання нестабільної ситуації.

Майже всі регіональні конфлікти призводять до етнічних чисток і, навіть гірше, до політичних репресій. Тих, хто не лояльний до встановленого режиму, винищують, а в кращому випадку - виганяють за межі контрольованої території.

Не вірите, що таке можливо тепер у Європі? Можете переконатись на сумному досвіді Боснії і Герцеговини – однієї з республік колишньої Югославії. Як вам «Троєщинський незалежний народний район», або «Правобережний регіон демократичне Полісся», контрольований яким-небудь «отаманом Волиняком», або якимось новим «Кисилем із «Шанхаю»?

Небезпека хаотичної дезінтеграції викликає мотивований страх перед розподілом України, який потім буде важко зупинити поки він не дійде до абсурду.

Про необхідність легального здобуття влади

Легальність отримання влади – одна з найбільш спекулятивних тем в сьогоднішньому Фейсбуці. Гарячі опозиційні голови іноді щиро, а часом за гроші запально доводять, що виборів вже не буде і владу треба брати, бо вона, мовляв, «валяється під ногами».

Протилежна сторона, безбожно матюкаючись від погано прихованої ненависті, сичить, що майдани треба розігнати і що вони розбіжаться після першого залпу із АКМ…

Насправді, якщо й розбіжаться, то досвід Сирії показує, що незабаром пролунає залп у відповідь і така ескалація – шлях в нікуди. Але й силове захоплення уряду, ба навіть влади не стане позитивним виходом з ситуації для опозиції, бо Україна досить залежна.

Фото: EPA/UPG

Насамперед залежна від Росії, а тому визнання Москви (як би ми її не «любили») також потрібне, бо визнання одного Заходу недостатньо. Власне, ЄС і США неодноразово давали зрозуміти, що вирішення української кризи не має призвести до погіршення їхніх стосунків з Москвою. Це означає, що Захід й Росія у визнанні зміни української влади мають досягти безумовно консенсусу. А така незаперечна згода може виникнути лише у випадку легальної перемоги опозиції на виборах Президента.

Хто має запропонувати вихід?

Теперішня ситуація безумовно є випробуванням. Випробуванням для країни, але ще більше – випробуванням для майбутнього Президента. Саме людина, яка вважає себе достойною очолити 45 мільйонну країну, і повинна проявити себе зараз. Країна потребує розумного виходу з ситуації, який запропонує настільки харизматичний лідер, наскільки він зможе переконати обидві протилежні сторони.

Якщо в України такого лідера не виявиться зараз, то й потім голосувати на виборах Президента не буде за кого.

А поки в суспільстві зростає рівень напруженості і на третьому місяці протестів нас все більше штовхають до силового розв'язання кризи. От тільки треба добре усвідомлювати, що пустивши в хід кулаки, сім'ю вже не вберегти.

Своєму сину я завжди кажу: якщо дуже хочеш когось побити, іди в спортзал. Там груші висять – з ними потім миритись не доведеться.

Віктор УколовВіктор Уколов, політтехнолог, народний депутат Верховної Ради 6-го скликання