Все публикацииПолитика

Хто і чому викинув Україну з конкурсу блогів?

Не буду переповідати історію про перемогу автора цих рядків на конкурсі блогів The Bobs, про всесвітню кампанію, розгорнуту проти неї "антифашистами" зі звинуваченнями у ксенофобії і гомофобії, та прийняте під шаленим тиском рішення керівництва Deutsche Welle викинути - не конкретний блог, а всю Україну з конкурсу. Зосереджусь лише на кількох ключових моментах і спостереженнях.

Олена БілозерськаОлена Білозерська, український журналіст, блогер та громадський діяч

Спостереження перше. У більшості ЗМІ остання новина з цієї теми фігурує під приблизно такою назвою: "Білозерську позбавили нагороди за кращий україномовний блог". Між тим, ніякої нагороди згідно умов конкурсу не передбачалося. Нагородою автора цих рядків є 46% голосів людей, відданих за її блог під час голосування, а також майже 1 200 підписів у петиції на його підтримку. Ця петиція містить сотні відгуків, з яких видно, що далеко не всі підписанти поділяють погляди авторки блогу, але регулярно його читають і вважають корисним і потрібним. Відгуки ж тих, хто підписали петицію за скасування перемоги, звучать приблизно так: "Не люблю нацизм", "Фашизм загрожує майбутньому моїх дітей" тощо. Тобто, блог вони не читали, про що він і які цінності пропагує, не знають, а орієнтуються лише на кілька висмикнутих із контексту цитат багаторічної давнини. Ясна річ, що ті цитати з блогу, які прямо спростовують звинувачення авторів петиції і яких, до речі, набагато більше, ні підписантам, ні організаторам конкурсу ніхто не показав, англійською і німецькою не переклав.

Але головне зовсім не це. Головне - що не конкретного невгодного блогера викинули з конкурсу, а всю Україну. І що ініціатори петиції зараз відверто радіють цьому. Більше того - якщо прочитати текст їхньої петиції - «Требуем аннулировать результаты конкурса The Bobs-2013 в номинации «Лучший блог на украинском» - цього вони й вимагали.

У конкретного блогера Білозерської ні так звані "антифашисти", ні організатори конкурсу нічого забрати не можуть, бо вони їй нічого і не давали. Можуть тільки додати - і додали - друзів, читачів, популярності, підтримки. А от для держави Україна це були серйозні репутаційні збитки.

З перших днів скандалу вражала неспівставність масштабів кампанії проти Білозерської з впливом і можливостями і самої авторки блогу, і навіть конкурсу The Bobs. Автор цих рядків переконана, що це було не стихійне обурення "антифашистів", а спланована спецоперація проти України - з метою загальмувати євроінтеграцію. План простий: дочекатися, поки блог людини з правими поглядами стане переможцем міжнародного конкурсу, а далі на цілий світ оголосити його нацистським. Майже половина українських інтернет-користувачів підтримали нацистський блог! Який жах, хіба можна таку державу пускати до толерантної Європи?

Що ж, мушу визнати, що провокація проти моєї держави вдалася.

Фото: partyofregions.ua

Спостереження друге. В Україні немає лівих. Українських лівих. (Якщо звісно, вважати лівими класичних соціалістів, комуністів і тих, хто ідейно їм близький, а не націоналістів з ВО "Свобода"). Ті, хто сьогодні називають себе "лівими", "антифашистами" тощо, вчергове довели, що вони є або прямою агентурою Кремля, або просто свідомо чи несвідомо працюють на інтереси сусідньої держави. Навіть якщо декларують, що не люблять Росію і Путіна.

Бо якби це були українські ліві, якби у цих людей була бодай дрібочка патріотизму - вони б після перемоги блогу, в якому декларуються відмінні від їхніх погляди, почали б міркувати, як самим створити цікавий україномовний ресурс і чесно перемогти на конкурсі наступного року. І в жодному разі не вимагали б зняти свою державу з конкурсу, тим більше, з таким скандалом. І не раділи б цьому.

На відміну від цих "антифашистів", порядні люди можуть дотримуватись різних політичних поглядів, але завжди поводяться як порядні люди, і в цьому автор цих рядків у процесі скандалу зайвий раз переконалась.

Спостереження третє. Вся ця історія боротьби з "нацистським" блогом дуже підозріло вкладається у загальне русло "боротьби з фашизмом", якою зараз ні сіло ні впало зайнялася наша влада. 18 травня, у день Європи і день великого опозиційного маршу, вони раптом проводять альтернативний "антифашистський марш". Месідж зрозумілий: опозиція=фашисти. Один колишній в’язень сталінських концтаборів розповідав, що начальник табору для зручності поділяв усіх в’язнів на дві категорії: "воры" (кримінальники) і "фашисты" (політичні). Наша влада, вочевидь, збирається так само ділити українців: якщо ти не злодій, значить, фашист.

Який, перепрошую, у сучасній Україні може бути антифашизм, якщо фашизму нема? От бідність - є, цього ніхто не заперечує. Чому вони з бідністю не борються?

Фото: partyofregions.ua

Я розумію, що дуже легко й приємно битися з тінню і отримувати від цього дивіденди, але якась же логіка теж повинна бути. Єдина помітна націоналістична сила - ВО "Свобода" - це парламентська партія, яка нічого антиконституційного навіть не декларує. Молодіжні націоналістичні об’єднання, деякі з активістів яких іноді могли бовкнути публічно щось "нетолерантне", розгромлені і практично не діють. А якщо, може, десь зрідка трапляються напади хуліганів на іноземців - так це взагалі не політичне питання, вони так само могли б побити довговолосого чи "очкарика".

Не заперечую, що в Україні, як і в будь-якій іншій державі, трапляються прояви побутової ксенофобії - але ж вони і близько не мають таких масштабів, які вимагають мало не силою звозити звідусіль людей і проводити багатотисячні антифашистські мітинги. У тих, хто не знайомий з нашою ситуацією (європейців наприклад), після такого може скластися враження, що в Україні нацисти ось-ось захоплять владу. То яка ж з ними може бути євроінтеграція?

Спостереження четверте. Ми все-таки не "хата з краю" і якщо дістануть, вміємо мобілізовуватись і захищати своїх. Ми взагалі молодці, нам просто одного разу трошечки не пощастило, і ми після цього не довіряємо політикам. Бо вони обіцяють нам чесність і безкомпромісність, а прийшовши до влади, починають - не скажу, що всі починають красти, але всі починають домовлятися. Між тим, є люди, з якими домовлятися не можна, і визначати, хто є хто, слід за їхніми діями, а не словами.

Олена БілозерськаОлена Білозерська, український журналіст, блогер та громадський діяч