Молодий бармен у готелі дуже чітко змалював мені ситуацію: «Виграти чемпіонат світу у Бразилії, яка традиційно вважається №1 у футболі, для кожної збірної удвічі більша честь і престиж, ніж виграти звання найсильніших на планеті у будь-якій іншій країні. Тому що футбол, хоч і не народився тут, він живе у Бразилії. Для нас футбол – другий після Бога».
З цим важко не погодитися. Емоції бразильців часто переливаються через край і загострюють ситуацію до межі. Кричуща нестача лікарень і медикаментів поставила країну на межу медичного колапсу. "У державних шпиталях такі черги, що хвора людина може померти, не дочекавшись допомоги", - каже уродженець Сан-Паулу гравець збірної України Едмар. У цьому якщо й є перебільшення, то незначне. Масові протести, що відбувалися до чемпіонату, озвучували цю проблему на більшості гасел. Маніфестації вочевидь будуть і під час самого чемпіонату. Не всі у Бразилії настільки фанатично люблять футбол, аби забути про проблеми. Інші – хоч і люблять гру мільйонів, однак не вважають, що видовище має замінити вирішення наболілих питань.
«Якщо країна, яка страждає у багатьох сегментах, ще й отримає фіаско на домашньому мундіалі – можна не сумніватися, що нинішній президент – жінка Ділма Русеф - втратить свій пост, - припускає Едмар. - У неї й так рейтинг впав дуже серйозно, оскільки справи у країні не йдуть на краще. Тріумф футболістів – це фактично єдиний шанс для Ділми втриматися на другий термін. Вибори відбудуться через 3 місяці після закінчення чемпіонату, а президентка дуже активно асоціює себе з національною командою: постійно говорить, наскільки футбол важливий для країни, яку психологічно визначальну роль відіграє перемога для зміцнення національного духу; заявляє, що у Бразилії унікальна команда. Вона бере участь у всіх головних подіях, пов’язаних з мундіалем. Іншими словами, піариться по повній!»
За 5 днів до початку турніру у Сан-Паулу, де сьогодні власне й відбудеться Церемонія відкриття і перший матч Кубка світу, оголосили страйк працівники метро. Для мегаполіса з 19-мільйонним населенням зупинка цього виду транспорту – просто параліч. Середній пасажиропотік метро у Сан-Паулу - без малого три мільйони осіб (є п’ять ліній, загальна протяжність – майже 75 км). На численних автомобільних артеріях міста (а через Сан-Паулу проходять з десяток важливих автошляхів національного масштабу) нескінченні затори тривають з сьомої ранку до десятої вечора. Для того, щоби якось «розрулити» ситуацію, існує жорстке правило: водіям автомобілів, чиї номери закінчуються на «0» та «1», не дозволено їхати по Сан-Паулу у понеділок і вівторок, а тим, чиї закінчуються на «3» та «4» - у середу-четвер.
В разі, якщо власник авто ризикне й поїде у заборонений день – його чекає серйозний штраф. Однак на час Кубка світу цю норму скасували! Тому страйк метро спричинив просто панічну реакцію населення. Єдиним громадським транспортом залишилися автобуси. «Корки» стали ще щільнішими, а перебування у них збільшилося на парочку годин. Працівники метро знали, коли страйкувати: на чемпіонаті світу вони хотіли вирішити давні проблеми, вимагаючи підвищення зарплати і різних виплат. При цьому метрополітен уже оголошував страйк місяцем раніше, однак компромісне підвищення зарплати задовольнило працівників лише на певний час. Ситуація загострилася до межі, однак через три дні без метро влада змушена була піти на умови страйкарів і метро запрацювало знову! А у влади просто не було іншого виходу: підготовка до чемпіонату і так була сповнена незакінченим будівництвом і провалом кількох проектів.
Скажімо, той же стадіон у Сан-Паулу так і не добудували: дах не доробили, а сама арена, хоч і справляє загальне позитивне враження, всередині яскраво ілюструє об’єкт, який не здали в експлуатацію. Металеві сходи потекли іржею, незавершені елементи стадіону затягнути цупким матеріалом, яким зазвичай закривають будинок на час будівництва (на такому матеріалі, як правило, зображають, як виглядатиме споруда після закінчення). У цьому й справа – ми точно не можемо уявити собі, як буде виглядати цей чемпіонат. Більшість бразильців вірить у те, що фестиваль вдасться, на це сподівається ФІФА й іноземні туристи, однак то факт, що чимало стадіонів так і не були повністю закінчені й випробувані бодай одним офіційним матчем, викликає відчуття тривоги. Залишається лише життєствердне: «Дай Боже, все буде добре». Бразильці – нація богобоязлива, тому до Господа звертаються по кілька разів на день. Відтак, коли їхня південна легкість у ставленні до обов’язків бере в черговий раз гору над відповідальність й дисципліною, тільки й залишається, що молитися.
Проблема криміналітету так і не була вирішена до чемпіонату. Нібито існує домовленість між поліцією і бандитськими угрупуваннями, що на час чемпіонату світу гангстери не будуть орудувати на вулицях Сан-Паулу і Ріо. Однак, яка ціна цих домовленостей? Туристи все одно залишаються під загрозою бути пограбованими до нитки. І справа не лише у тому, щоби не ходити у екстримно небажані для відвідування «фавели» (бідні квартали міст). Річ у тім, що у згаданих мегаполісах завжди існує ризик, що до машини можуть підійти озброєні «бандюки» і зажадати, аби їм віддали всі гроші і цінності. З такими краще не сперечатися: вони можуть бути під дією наркотиків, і смертельні випадки мали місце не раз.
Про це моторошно чути, однак, заради справедливості треба сказати, що, попри невирішення згаданих проблем, паралельно триває нормальне життя.
Бразильці – щирі й відкриті люди. Якщо ви їх про щось запитаєте, вони не будуть байдужими і зроблять все, щоби допомогти. Вони не приховують своїх проблем і мріють про краще. А ще вони вміють святкувати по повній, адже саме звідси родом знаменитий карнавал. Тому, незважаючи на всі страхи, й справді хочеться вірити, що позитив футбольного фестивалю перекриє можливі організаційні проблеми.
Очікування завжди видається довшим, ніж сам чемпіонат, але зараз про це можна не думати, адже попереду – цілий місяць класного футбол! М‘яч на центр, звучить свисток – гра починається!
