Країни Центрально-Східної Європи до 90-х років були соціалістичними економіками із адміністративним регулюванням та центральним плануванням. Рівень безробіття був низьким через те, що показник зайнятості був пріоритетним, часто всупереч економічній доцільності та на шкоду продуктивності праці.
Курс на ринкові реформи, які ці країни узяли на початку 90-х, передбачав закриття нежиттєздатних підприємств, скасування системи гарантованої роботи, відтак ринкові реформи мали серйозні соціальні ефекти. Глибока рецесія та слабкі системи підтримки зайнятості привели до того, що працівникам було складно знайти нову роботу, тим паче, що їхня кваліфікація не була затребувана у нових умовах. Лише наприкінці десятиліття рівень зайнятості показав тренд упевненого зростання.
Одначе після відносного відновлення на ринку праці на країни п’ятого етапу розширення ЄС (Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Словаччину, Словенію, Угорщину та Чехію) чекало нове випробування - подальша лібералізація ринків праці на тлі початку глобальної економічної кризи. Попри поширене уявлення, ніби після вступу до ЄС країни ЦСЄ переживали різке зростання безробіття, це не так (див. графік 1).
Навпаки 2004-2008 рр. були періодом економічного буму, для багатьох країн рівень безробіття у цей період навпаки - зменшувався, а економічні випробування почалися тільки з початком світової фінансової кризи. З огляду на реакцію економік країн-членів ЄС на кризу можна виділити кілька сценаріїв. Успішні приклади Польщі, Чехії та Естонії і “невдахи” - Литва, Латвія, Угорщина та меншою мірою - Словаччина, драйвером розвитку економіки якої став стрімких розвиток автопрому.
Безробітні балтійці
Під час економічного буму ситуація на ринку праці Литви була найгіршою серед трьох країн Балтії. З 2000 року рівень зайнятості постійно знижувався аж до 2006 року. Єврокомісія спільно з литовським урядом розробляли план дій зі стабілізації ринку праці. Зокрема проекти стимулювання місцевої зайнятості для особливо депресивних регіонів країни, створення робочих місць на селі. Однак після вступу до ЄС багато литовців емігрувало через різницю у зарплатах (це стало причиною від’їзду 90% емігрантів) - зокрема у Британію (де середня зарплата була в 9 разів вищою). З початком кризи стрімко зростає безробіття у найбільш вразливих галузях, що сильно залежали від кредитування та/або орієнтованих на внутрішній попит: будівництві, переробці та торгівлі. Високе безробіття і серед молоді, бо під час економічного буму молодь віддавала перевагу пошуку робочих місць у будівництві (де були вищі за середньоринкові зарплати) перед вступом до вишів.
Подібні проблеми спіткали і Латвію, звідки з початком кризи виїздить багато громадян. Найбільше - до Великобританії, Німеччини, Нідерландів. Попри невтішну ситуацію на ринку праці, саме Латвія може бути посібником із державної допомоги безробітним. З 2009 року тут запроваджено низку програм допомоги по безробіттю шляхом розробки різних програм, зокрема з перекваліфікації. Зокрема державним коштом оплачували освітні курси для тих, хто працює неповний день, забезпечували доступність стажування для молоді, надавали низькокваліфіковані робочі місця в муніципальних службах для безробітних, які не отримували державну допомогу. Щоправда, через тривалість кризових процесів в економіці поки складно оцінити їх ефективність.
З 2011-12 рр. у Литві та Латвії почалося поступове економічне відновлення, але зайнятість росла повільніше, ніж ВВП. Роботодавці з огляду на все ще непросту економічну ситуацію не поспішали наймати робітників, намагаючись економити на витратах на робочу силу.
Експортоорієнтована Угорщина постраждала від падіння експорту під час кризи, економічне відновлення почалося разом із відновленням попиту на зовнішніх ринках. Натомість серйозний вплив також мало перекредитування сектору домогосподарств - ці труднощі мали більш довгостроковий ефект і зменшення споживання та інвестицій продовжувалось і в 2012 році. У результаті випуск продукції підприємствами, які були орієнтовані на внутрішні ринки, усе ще не досягав докризових обсягів. Структурні зміни на початку 2000-х років (падіння виробництва у легкій промисловості та будівництві) спричинили структурне безробіття (коли кваліфікація працівника не відповідає реальним потребам на ринку праці) на тлі зниження загальної економічної активності. Таким чином безробіття в Угорщині постійно зростало з 2000-х років попри наявність державних програм боротьби з безробіттям, у 2009 році Угорщина була на 2-му місці після Словаччини за рівнем безробіття.
Період ринкової трансформації у першій половині 90-х був доволі складним для словаків: у 1992-1996 рр. різко зріс рівень бідності. Однак випадок Словаччини прикметний тим (і “виокремлює” країну серед когорти “невдах”), що економіка цієї країни після створення сприятливого інвестиційного клімату змогла привабити іноземних інвесторів. На початку 2000-х років завдяки політиці залучення інвестицій почалося будівництво великих автомобільних заводів. Свої заводи побудували Volkswagen у Братиславі, Peugeot в Трнаве та Kia Motors в Жилині. Згідно з даними OICA (Міжнародна асоціація автовиробників) у 2000 году у Словаччині було вироблено 182 тис. авто, у 2010 - уже 557 тис. Словаччина стала світовим лідером з виробництва автомобілів на душу населення: у 2011 році було вироблено 640 тис. автомобілів при населенні 5,4 млн чол. Більшість автомобілів експортується до Європи, частка автомобілебудівної галузі в експорті країни - 25%.
Словаччина також скористалася вигідним географічним положенням - гігантам автопрому було вигідно розміщувати виробництво на заході країни, водночас це спричинило географічні диспропорції: рівень безробіття на сході країни залишається дуже високим (див. мал. 2).
Щоб збільшити зображення - просто натиснить на нього
Вирішити цю проблему у країні намагаються за “німецьким рецептом”: інвестувати у інфраструктурні проекти, які б робили доступ до місць праці більш зручним, розвивати так званий Commuting - явище, коли людина живе в одному місті, а на роботу їздить у інше. На думку аналітиків інформаційної кампанії “Сильніші разом!” цей план із розвитку залізничного транспорту також може спрацювати в Україні. Також інфраструктурні проекти (зокрема і проекти з модернізації та підвищення енергоефективності житла) також можуть стимулювати зростання зайнятості (зокрема у будівництві та обробній промисловості).
Робочі конячки
Маючи високий рівень безробіття 1990-х роках, Польща сьогодні страждає від цієї проблеми помітно менше, ніж більшість країн ЄС. Власне, зниження рівня безробіття почалось якраз тоді, коли країна вступила до ЄС, і тривало до кризи 2008 року. З тих пір цей показник коливається в районі 10% і, за даними Євростату, є стабільно нижчим за середній рівень ЄС-28.
Непогану ситуацію на польському ринку праці часто пояснюють масовою трудовою еміграцією до інших країн ЄС після відкриття кордонів. Утім, це не зовсім так. Темпи еміграції з Польщі дійсно значно посилились, особливо починаючи з 2009 року. Однак у цей самий час польський уряд почав вживати активних заходів зі стимулювання імміграції в цю країну – особливо з України та Білорусі. Ця політика допомагає значною мірою нівелювати негативні наслідки еміграції. В результаті населення Польщі протягом останніх десяти років, за офіційними даними навіть трохи збільшилось, тоді як Україна демонструє скорочення населення на 4-5% за цей же час.
Вступивши до ЄС із дуже низьким рівнем доходів населення, Польща демонструє наздоганяюче зростання цього показника. Протягом 2004-2012 рр. середня зарплатня сім’ї з двома дітьми та обома працюючими батьками в Німеччині зросла на чверть, тоді як у Польщі – більш ніж у півтора рази. Тобто робочі місця вдалось не лише зберегти, а й зробити більш високооплачуваними.
Польща практично не постраждала від фінансової кризи в 2008 році: місцевий уряд мав можливість провести девальвацію, тоді ж як курс валют балтійських країн на той момент був міцно прив’язаний до євро. У злотому була номінована більша частина корпоративного боргу в Польщі, тому девальвація допомогла бізнесу; до того ж, вона зробила більш конкурентоздатними польських експортерів, і в результаті цього тепер структурний дефіцит зовнішньоторговельного сальдо знизився більш, ніж утричі.
Крім того, важливу роль відіграло успішне вбудовування в економічну кооперацію з Німеччиною, а також іншими західноєвропейськими країнами. Маючи великий внутрішній ринок, дешеву та кваліфіковану робочу силу і зручне географічне розташування (всі ці чинники присутні і в Україні), Польща вдало скористалася цими факторами, привабивши німецьких та інших інвесторів, які розгорнули власне виробництво на її території. Без цього не вдалося би ані втримати в країні робочі місця, ані добитися зростання доходів.
Секрет успіху Польщі - у меншій експортоорієнтованості економіки, стійкому внутрішньому попиті. Естонія та Чехія ж навпаки - виграли від відкритості своїх можливості взаємодіяти з іншими економіками. Чехія, приміром, стала чи не єдиною країною, до якої після вступу до ЄС притік робочої сили збільшився (за рахунок словаків, румунів, в’єтнамців), було розроблено навіть програми адаптації мігрантів. Після вступу до ЄС тут безробіття падало і на початок 2008 року склало рекордні з початку 90-х - 5%. Рівень зайнятості був вищим, ніж в середньому по ЄС-27 (66,1% проти 65,4% в 2007; безробіття – 5,3% проти 7,1%).
Активна міграція населення, яку прийнято вважати одним із негативних факторів зближення з ЄС і створення фактично єдиного ринку праці насправді призводить до зменшення соціальної напруги у країні-донорі робочої сили. Крім того, мігранти часто повертаються до своєї країни, коли тут покращується економічна ситуація, вже з новим досвідом роботи та часто - з новою кваліфікацією та навичками. Валютні надходження від мігрантів приміром за перше півріччя поточного року в Україну склали 3,3 млрд доларів, а допомога МВФ - 3,2 млрд.
Отже єдиним слушним рецептом економічної стабільності може бути диверсифікація економіки та створення сприятливого бізнес-клімату. Створення сприятливого середовища для ведення бізнесу приваблює іноземних інвесторів, які тяжіють до організації великих виробництв. Великий бізнес створює робочі місця, а отже і стимулює внутрішнє споживання. Також через відносини замовник-підрядник великий бізнес сприяє розвитку малого, а отже і розвиває інститут самозайнятості населення.