Левченко: "Всім має бути тут добре, але не за рахунок титульної нації"

Печать

Про "свободівця" Юрія Левченка кияни дізналися лише у минулому році, коли він несподівано став єдиним кандидатом від опозиції на мажоритарному окрузі 223 у центральному Шевченківському районі Києва. Тоді здавалося, що 28-річний економіст без публічного політичного досвіду - легка здобич для 51-річного самовисуванця мільйонера Віктора Пилипишина, який вже був і народним депутатом, і керівником міської організації Народної партії, і - з 2006 по 2010 роки - головою Шевченківської райради та адміністрації. Але вийшло інакше. Вже вранці 29 жовтня виявилося, що Левченко й Пилипишин набрали майже рівну кількість голосів. Підрахунок тривав 12 діб, але переможця так і не знайшли, - Центрвиборчком призначив перевибори.

Журналіст LB.ua вирішив дізнатися більше про Юрія Левченка, про вибори на 223 окрузі та про діяльність "Свободи" у Києві.

Фото: Макс Левин

Про Левченка

- У програмі, з якою "Свобода" йшла на вибори, є пункт, що після люстрації на державні посади будуть призначати випускників українських ВНЗ. Тебе, значить, міністром не призначать? Бо ти навчався за кордоном — у Лондонській школі економіки (LSE).

- Ключовий момент у тому, що треба призначати молодих фахівців, які раніше не були у виконавчій владі, корупційних схемах і т.д. Щоб усунути від влади цю псевдоеліту, яка, умовно кажучи, панує ще з брежнєвських часів. Їхні діти, їхнє коло.

- Тобто “свободівцю” можна вчитися у Лондоні? Або, наприклад, у Москві?

- Потрібно людину перевіряти на патріотичність і бажання працювати на благо України. Якщо людина вивчилась у Московському університеті, а потім ще 10 років працювала на "Газпром", і ось раптово повернулась в Україну і проситься на посаду, швидше за все вона не є патріотом. А якщо людина вивчилась і пропрацювала рік-два, або, взагалі, одразу повернулась в Україну, то, на мою думку, тут абсолютно немає питань.

- Навчання у LSE дуже дороге. Зараз воно коштує близько $25 тисяч на рік на загальних умовах...

- Коли я вступав - у мене стандартна програма BSc Economics, яка у нас прирівнюється до "спеціаліста", - навчання коштувало близько 9 тисяч фунтів на рік. Це було у 2002 році. А закінчив у 2005 році.

Але тут все просто пояснюється. У мене батько капітан далекого плавання, тому він багато подорожував. Він, по-перше, відкладав гроші на моє навчання. По-друге, після того, як він закінчив плавати, він пішов працювати в "шипінгу" (перевезення вантажів по морю, - LB.ua).

Тобто певні фінанси у родини були. По-третє, у мене були знижки за навчання через хороші оцінки в школі (у Юрія є й українська, й англійська шкільна освіта, - LB.ua). А, по-четверте, я працював на трьох роботах. Зокрема, коли вчився у Лондоні, то працював і охоронцем на студентській дискотеці, і офіціантом, і більш-менш по спеціальності у фінансовому відділі однієї компанії. В Німеччині й на кавовій фабриці приходилося працювати.

Фото: Макс Левин

Тут немає, що ховати, адже я дуже вдячний своїм батькам, зокрема, своєму батькові особисто, що він, у певний момент був готовий витратити повністю всі свої збереження і 90% свого поточного доходу на мою освіту.

- Бо опоненти кажуть: ось "Свобода" воює з олігархами, а Левченко ніби й сам олігарх?

- Особисто я не є олігархом, і моя родина також не є олігархами. Якщо б у мене батько мав якісь гігантські статки, про це було б легко дізнатись, і це дуже легко можна було б показати. Але цього немає.

- Чому після випуску з LSE ти поїхав далі вчитися у Німеччину?

- Фінансово потягнути LSE було вже занадто складно, а поступати в інші англійські університети не було сенсу. А у Німеччині безкоштовне навчання. Там на той час у більшості державних університетів (що, на мою думку, є позитивом) навчання було безкоштовне і для іноземців. А от у приватних, котрі вважаються гіршими, - платне.

Після школи у мене були базові знання німецької мови, тому я й прийняв таке рішення, що в Англії я вже отримав 95% знань, і логічно було піти ще повчитися у Німеччині. Поступив я у Магдебурзький університет, де була хороша магістерська програма (MSc Management): не лише економічна, але й менеджмент - управління. Також була можливість повчити німецьку мову.

Я був 3-3,5 роки в Англії, а потім ще 2 роки у Німеччині.

- Після навчання ти повернувся в Україну та влаштувався до інвесткомпанії "Кінто". Можна ж було працювати у міжнародній компанії?

- Було багато пропозицій, але не так в нас багато фінансових компаній, де кінцевий власник — українець. А я ще років з 15-16 хотів бути політиком, робити щось для своєї країни та нації. І от я обрав роботу, яка б не суперечила моїй внутрішній ідеології і яка б не забирала в мене весь мій час. Бо якщо працювати на деякі фінансові компанії, часу на щось інше вже може й не залишитися. Врешті-решт, матеріальні блага ніколи не були для мене пріоритетом.

- Компанія "Кінто" належить якомусь відомому олігарху? Бо, кажуть, олігархи делегують своїх менеджерів до "Свободи"...

- Ні. Власник компанії – Сергій Оксаніч, який не входить ні до яких олігархічних груп. Мене ніхто нікуди не делегував. Я 1 квітня 2008 року почав працювати в "Кінто", а вже в жовтні того ж року я вступив до "Свободи". І, до речі, на київських міських виборах, які були у 2008 році, я був спостерігачем від "Свободи" на дільниці.

Фото: Макс Левин

- Ти прийшов до офісу партії і сказав: "Я поділяю ваші принципи і хочу бути народним депутатом"?

- Ні (сміється, - LB.ua). Такого не було. Я завжди хотів займатися політикою, скільки себе пам’ятаю. Хотів щось змінити в Україні. Була можливість отримати добру освіту, але якщо б я не навчався за кордоном, то ще б у 2005-2006 році вступив би до “Свободи” , бо цікавився СНПУ (Соціал-Національна партія України — колишня назва "Свободи") ще десь з 2002-3 року.

Тому як тільки я повернувся в Україну, то одразу ж вступив до "Свободи". Майже кожного дня після роботи до першої години ночі займався партійними справами. А по вихідних, взагалі, цілий день. З 35 членів у 2008 році партія в Києві виросла до майже 400 членів. Була налагоджена система прийому людей в партію, перевірка документів, залучення нових людей і т.д.

По суті, у мене було дві роботи: одна – фінансово-економічна, а інша – партійна, на волонтерських засадах. 80-85% мого вільного часу йшло на партійну роботу.

Потім я став головою секретаріату Київської організації "Свободи", був довіреною особою Олега Тягнибока на виборах 2010 року, був в.о. голови районної організації, головою штабу у Шевченківському районі.

У 2010 році мене призначили керівником аналітичної служби "Свободи". Врешті-решт, після усіх цих моментів, я балотувався до Вишгородської районної ради першим номером від "Свободи" і, після місяця важкої виборчої кампанії, пройшов. Тоді я побачив, що вже фізично не можу поєднувати роботу і партію. Потрібно було обирати. У вересні 2011 року я повністю перейшов на партійну роботу. І, до речі, нічого, що втратив у фінансах (сміється, - LB.ua).

Про вибори

- Чому саме тебе висунули на 223 округ?

- По-перше, я вже сказав про свій партійних шлях. По-друге, треба розуміти, що оцей другий округ у Києві «звалився» на нашу голову несподівано. Ми думали, що буде лише 215 округ, Деснянський район, Троєщина. Там Андрій Іллєнко готувався ще з весни чи з раннього літа…

- Тобто на 223 окрузі "Свобода" не працювала?...

- На відмінну від інших партій, ми працюємо постійно. Але мого імені там не знали, бо не було роботи саме на кандидата.

Я займався суто організаційними питаннями. Мене мало хто там знав серед мешканців. Але кращих кандидатур станом на серпень 2012 року, коли ми отримали цей округ, не було.

Фото: Макс Левин

- Виходить, що з серпня по жовтень за три-чотири місяці ти отримав такий рейтинг, що зміг скласти конкуренцію Віктору Пилипишину?

Партія чудово працювала в Києві, у нас велика організація, одна з найкращих, хороші люди. Усе на волонтерських основах, і не лише під час виборів. Тобто були напрацювання. І реально те, що ми боремось проти незаконних забудов у Києві, що ми захищаємо людей від виселення з гуртожитків, багато таких прикладів прямої дії людям у голови закладається.

Плюс я був єдиним кандидатом і від "Свободи", і від "Батьківщини" (хоча там були різні технологічні проекти, котрі намагалися допомогти Пилипишину) - цей фактор "єдиного кандидату" також допоміг. В будь-якому випадку це була шалена робота. Фактично з 1 серпня і по 11 листопада це була каторжна цілодобова робота.

- Як агітував? Дарував гречку?

- Ні. Абсолютно нічого не дарували. У нас було два основних напрямки роботи. Перший – це зустрічі з виборцями. Зазвичай, це було, в середньому, десь 5 зустрічей у кожен вихідний і по 2-3 зустрічі у будній день. Іноді брав пачку своїх листівок, одного-двох помічників, і йшли по дворах. Бачили тих, хто на лавочці, спілкувалися, йшли далі. Другий напрямок – друкована, візуальна агітація. Кожного дня виставляли від 5 до 10 наметів в день, була кампанія обклейки всього району (адже я починав з майже нульовою відомістю). Білбордів було дуже мало. 12 білбордів було в вересні і 15 в жовтні. І це, до речі, був левовий (відсотків 60%) відсоток витрат моєї виборчої кампанії. Вся кампанія вийшла десь 350 тисяч гривень.

- Це гроші твої особисто чи це гроші партії?

- Десь 40-45% - це партійне фінансування, а 60-55% - це мої особисті гроші, гроші моїх друзів, моєї родини... І, до речі, до 10 тисяч гривень зібрали суто зі скриньок пожертв на наметах, акціях тощо.

- Так хто ж насправді переміг? Пилипишин каже, наче він?

- Однозначно я переміг. Тут немає ніяких питань, адже є протоколи з кожної дільниці, ми їх виставили в інтернеті зі всіма печатками. Будь-хто може сам порахувати, хто і скільки отримав голосів. Я обійшов Пилипишина на 920 голосів. Це менше 1% від загальної кількості виборців, що проголосували, тому що явка була 100 тис. Тобто і у мене, і у нього було 27% з чимось, але у нього трошки менше.

- Чому ЦВК не визнала результати?

- Була відверта фальсифікація. Коли Пилипишин побачив, що програє, то його люди почали псувати бюлетені за мене. Вони взяли 6 дільниць, і в середньому в кожній приблизно по 200-230 бюлетенів було зіпсовано. Таким чином, вони нівелювали цей відрив у 920 голосів на мою користь. Насправді, ЦВК мала повноваження визначити переможця за протоколами з мокрими печатками, але не зробила цього.

Відео "5 каналу" з ОВК 223

- Скільки діб ви рахували голоси?

- Ми мали результати нашого паралельного підрахунку вже вранці 29 жовтня, щодо ОВК, то усе було остаточно зроблено 9 листопада (а вибори відбулися 28 жовтня, - LB.ua).

- Рахували цілодобово?

- Це був жах. Цілодобово це було для нас, а вони періодично відпочивали. Приїжджали різноманітні «братки» на дуже крутих машинах і під конвоєм виводили керівників цієї окружної виборчої комісії в машини і відвозили відпочивати.

- Ну від "Свободи" також були такі кремезні хлопці...

- Були, але всі ці кремезні хлопці – члени партії, котрих можна знайти хоч зараз, і вони покажуть партквиток. А коли це була "бритоголова преса" з журналу чи то "Спорт", чи то "Плодоовоч"... Це абсолютно різні речі.

І плюс ми ніколи не ставили за мету захопити комісію, щось зіпсувати. Ми хотіли захистити документи. І, коли на другий чи третій день був штурм зі сльозогінним газом, то у нас якраз не було ніяких "братків". Там був я, моїх 5-6 спостерігачів та довірених осіб та журналісти. Ми, по суті, змогли забарикадуватися у кімнаті і відбити цей штурм. А вони намагалися знищити протоколи з результатами, а також повністю встановити контроль над комісією, щоб швиденько, без жодних криків про фальсифікації, без жодних онлайн-трансляцій перерахувати все на свою користь і оголосити свого "переможця".

На відео: сльозогінний газ на ОВК 223

- Як себе поводила міліція?

- Коли пішли ці "братки", міліція їх не зупинила. Тобто є два міліціонери, "браток" між ними проходить, розштовхнув – і все. А вони стоять і нічого не роблять. Але потім вже, коли побачили, що так легко з нами не справитися, міліція вже не впускала забагато зайвих людей.

- Кажуть, що Партія регіонів ніби не втручалася у ці події?

- А Партії регіонів і не потрібно було втручатися. Вона віддала Пилипишину це все. Пилипишин був по суті "царем" цього району дуже довго. І досі, в деяких питаннях, він "цар" цього району. На моїх очах довірені особи Пилипишина відводили в сторону голову районної міліції і там про щось з ним домовлялися. Це було перші два дні. А потім, коли пішли камери і пряма трансляція, вже приїхала міліція з головного управління.

- Висуватимешся знову на тому самому окрузі?

- Безперечно. Я буду висуватись по цьому округу 100%.

Про законопроекти

- Досі "Свобода" не була такою активною у поданні законопроектів, як інші...

- Краще подати один якісний законопроект, ніж подати 20 "ні про що". Дуже багато законопроектів "одного абзацу": відмінити пенсійну реформу, наприклад. Ми теж можемо таке подати. Але ми запропонували цілком ґрунтовні речі.

- Що саме?

- Наприклад механізм, який допоможе ліквідувати дефіцит Пенсійного фонду. Конституційний суд прийняв рішення, що не можна скорочувати спецпенсії. А ми пропонуємо оцю частку пенсії, яка більше, ніж в 5 разів мінімальної, оподаткувати 100%-м податком. Все, що більше, ніж 5 мінімальних пенсій, має йти до Пенсійного фонду.

Також є законопроект по ліквідації приватних монополій в Україні. Будь-які компанії (фізичні, юридичні особи, конгломерати), які володіють більше, ніж 25% певного сектору ринку, зобов’язані добровільно зменшити свою частку до 25-ти або менше відсотків через продаж свого майна на аукціонах. Якщо відмовляються, тоді держава примусово все конфіскує, і сама продає майно на аукціонах. Стратегічні підприємства будуть лишатися в державній власності.

Фото: Макс Левин

Третій законопроект – повернення капіталів з офшорів. Іноземні власники мають перереєструвати засоби виробництва (заводи, наприклад, - LB.ua) на баланс українських компаній і сплачувати податки в Україні. Також вони мають перерахувати свої капітали з іноземних банківських рахунків на рахунки українських юридичних осіб і в процесі сплатити 50% штраф державі.

Не хочете — відбувається примусове повернення капіталів, зокрема, держава конфіскує оці майнові комплекси. Цей механізм в тій чи іншій мірі застосовували в 60-80 –х роках в Західній Європі, в Америці, в Англії.

- Ще четвертий законопроект...

- Про спрощену реєстрацію для малого підприємництва.

- Ця система ж наче і зараз спрощена?

- А ми пропонуємо ще спростити. Створити систему реєстрації підприємця через банк. І не дозвільну систему, а повідомну. Пакет документів для реєстрації скорочується майже удвічі у порівнянні з тим, що є зараз. Приходиш у державний банк і здаєш ці документи. З моменту відкриття рахунку у банку ти вже є підприємцем. В тому ж законі, до речі, прописаний механізм, як цей інструмент можуть використовувати люди, які отримують зарплату в конвертах, задля отримання пенсійного забезпечення.

- Чому саме державні банки?

- Бо це і контроль, і більша надійність. Не можна давати на даний момент (або взагалі) такі важелі у руки комерційних банків, які контролюються здебільшого тими, хто вороже ставиться до всього українського. І приватний фінансовий капітал зазвичай егоїстичний — він думає про власний прибуток, а не про розвиток держави. Беремо якийсь умовний іноземний чи просто приватний банк, який діє в Україні, і даємо дозвіл згідно цього закону обслуговувати підприємців. А потім він раптом банкрутує, або вирішує скоротити кількість відділень зі ста до одного. Це створює проблеми для населення.

Фото: Макс Левин

- Взагалі у "Свободи" відношення до державних банків особливе. У програмі, з якою партія йшла на вибори, йдеться про 30% державного капіталу на банківському ринку. Чи може держава ефективно керувати?

- Це фундаментальне питання про ефективність державної власності. По-перше, треба розуміти, що ми розуміємо під словом "ефективність". І це є предметом довгої дискусії. По-друге, однією з головних проблем є принципи призначення керівництва цієї власності.

Якщо зробити призначення керівництва по тим самим критеріям, на 90%, по яким призначають керівників у приватних компаніях, багато питань будуть знівельовані. А коли в нас керівники призначаються за політичною ознакою, за наближеністю до "родини", або за готовністю приймати абсурдні рішення, бо якомусь олігарху треба отримати терміново дешевий кредит, то в нас і виникає проблема з ефективністю.

Треба змінити принципи призначення людей на об'єкти державної власності.

- Щодо законопроектів зрозуміло. Але вони не реалістичні. Нащо ж їх було реєструвати?

- Щодо впровадження у життя вони абсолютно реалістичні. А щодо прийняття... Народних депутатів мають оцінювати за нашими ідеями. Тобто ми маємо щось пропонувати, хай люди дивляться хто що пропонує, й хто як голосує і на наступних виборах приймають рішення.

- Тобто вирішення цих питань відкладається мінімум на п'ять років? Бо за це не проголосують, а ви на поступки не підете.

- В українській політиці брак ідей і надмірна готовність до так званого компромісу. Через це в нас якраз проблеми. Якщо б кожен відстоював свої принципові позиції, ми б і жили інакше.

З іншого боку, якщо хтось винесе на голосування якийсь розумний, корисний для країни законопроект, який певною мірою впроваджує положення нашої програми, ми його підтримаємо. Хоча в нас, може, є свій проект щодо цього питання. Але якщо за наш проект голосів немає, а за цей є, ми його підтримаємо - будемо рухатися кроками. Головне, щоб був напрямок, світ у кінці тунелю. Треба поламати це замкнене коло, коли люди голосують за гречку, а не за ідеї.

Про партію

- Щодо ідей. Економічну програму “Свободи” часто порівнюють з програмою Компартії. Обидві проти олігархів, принаймні на словах...

- Абсолютно не так. Будь-яка нормальна держава проти олігархів. Бо олігархи – це бізнесмени, які контролюють політику. Але є величезна різниця. Комуністична партія взагалі проти приватної власності як такої.

Фото: Макс Левин

- У передвиборчій програмі КПУ йдеться про повернення у державну власність підприємств базових секторів економіки.

- Я маю на увазі їхні ідеологічні положення. програми КПУ: "Компартія враховує, що поки панує приватна власність на основні засоби і знаряддя виробництва, на землю і сировину, доти зберігається економічна основа капіталізму. Скасування приватної власності на засоби виробництва – неодмінна умова повної перемоги соціалізму").

І слід зазначити, що усі наші економічні постулати не можна розглядати окремо один від одного та від інших програмних положень.

- “Свободівці” іноді застосовують фізичну силу проти опонентів. Наприклад, коли виступають проти гей-парадів. Як ти до цього ставишся?

- Треба дивитися по конкретних прикладах. Бо якщо це справді “свободівці”, я можу відповідати. Якщо це хтось інший був, то це не наша справа. Але якщо мова про фундаментальні основи розвитку української нації, про наші світоглядні позиції, якщо немає іншого шляху протидіяти, я вважаю, що треба застосовувати силу. Бо тут питання: або ти нічого не робиш, або ти дієш.

Ми ніколи не починаємо з силового варіанту, спочатку ми завжди намагаємося вирішити питання мирним шляхом.

Беремо цей приклад з гей-парадом влітку. Перепрошую, було подання в суд, і суд заборонив цю акцію. Але ніхто її де-факто не заборонив. Тому “Свобода” вийшла і фактично виконала рішення суду.

(У 2012 році невідомі побили гей-активіста Святослава Шеремета, але незрозуміло, чи це були "свободівці", чи якась інша організація, яка виступала проти цього заходу, - LB.ua)

- Але активісти “Свободи” готові нести відповідальність за такі дії перед законом?

- Абсолютно. Я сам особисто був не один раз у автозаку, мене "Беркут" не один раз бив. Є відео, коли ми виступали проти фільму "Матч", коли "Рускій марш" відбувався, я там був особисто, по ребрах отримав. На мене теж справи заводили. Це якраз питання ідеологічної партії. Люди заради ідеології готові жертвувати собою. Але ніхто нікого не змушує. Якщо людина не хоче — вона просто поступово відійде від партії. Бо це не наша людина, вона не поділяє наші погляди.

На відео: націоналісти проти "Русского марша" у Києві у 2011 році:

На відео: "свободівці" зривають прес-показ фільму "Матч" у 2012 році:

- "Свобода" виступає проти сланцевого газу — це ж на користь Росії? Пікетувала офіс Ахметова — це допомагає Коломойському. Колись Тягнибок був у Севастополі — це активізувало виборців Партії регіонів... Тобто, виглядає так, що свобода є іграшкою в руках олігархів.

- По-перше, Олег Ярославович на кожні вибори їздить абсолютно по всіх обласних центрах. У Севастополі також є наші виборці. По-друге, поки ми не зможемо одночасно пропікетувати офіси всіх олігархів, то цей абсурд нам завжди будуть закидати, адже суто теоретично будь-яка акція проти одного олігарха може бути корисною для іншого олігарха. А ми поки що не можемо пропікетувати всіх олігархів одночасно. (посміхається, - LB.ua) І щодо сланцевого газу, то його видобуток заборонений, наприклад, у Франції. Невже це теж на користь Росії? Ми переконані, що Україна має збільшувати видобуток власних енергоносіїв, різноманітного походження, але нація має мати впевненість в екологічній безпеці такого видобутку й чітке розуміння того, які вона від цього отримає вигоди.

- "Свобода" пропонує графу “національність” у паспортах. Але це знов поділ громадян...

- На Заході коли ти влаштовуєшся на роботу, є у анкеті графа "громадянство" і графа "етнічне походження". Щоб, наприклад, не було дискримінації, якщо в країні 10% пакистанців, а в тебе у компанії немає взагалі.

В нас, натомість, зараз така ситуація, що українці відчувають себе в Україні як національна меншина. У Києві людину можуть не брати на роботу, або звільнити, бо вона спілкується українською. Тобто триває дискримінація українців.

- Чому "Свобода" замість захисту якоїсь частини громадян не візьме на себе завдання захисту всієї політичної нації, яка складається з багатьох етносів?

- Я проти такого визначення як "політична нація" взагалі. Є різні нації в Україні. Але ми не проти інших націй, не проти того, щоб вони жили з нами. Ми лише говоримо про те, що всім має бути тут добре, але не за рахунок титульної нації. Є українець, є грузин, є росіянин. Питання лише в тому, як ти цю інформацію використовуєш. Ти можеш когось у концентраційні табори кидати, а можеш намагатися захищати культуру, мову і традиції. І “Свобода” каже, що якщо ти поважаєш Україну, поважаєш українців, то ти матимеш ті самі громадянські права.

- Якраз цей поділ на титульну і не титульну...

- Чому ж це поділ? Якщо, наприклад, я кажу, що одна ручка червона, інша — синя. Це ж не якийсь штучний поділ, це констатація реальності.

- Кримські татари себе також вважають титульною нацією, деякі росіяни також кажуть, що ми тут жили ще до створення України, тому є титульними...

- Титульною є нація, яка дала певній країні її ім'я. Татари, безперечно, є одним з корінних народів Криму, а отже й України, але не титульною нацією. Щодо росіян, і яким чином їх за останнім переписом в Україні стало 17%, то це складне питання. Коли хтось каже про "створення України", то Україна ж не у 1991 році створювалася. І навіть не у 1917 році. І навіть не за козацьких часів. Тому слід аналізувати історичні документи, вивчати, яким чином змінювався етнічний склад України за останні кілька сотень років. Але зараз вони, разом з багатьма іншими націями, є великою часткою населення України, це даність, треба цю даність приймати.

Але ж питання полягає в тому, що українська нація тривалий час знищувалася. І що зараз, нарешті, в нас є своя держава, і ми маємо відроджувати націю, й відновити соціальну та національну справедливість.

Тэги: ВО "Свобода", Виктор Пилипишин, Шевченковский район, Юрий Левченко
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей