Тепер 33-річний нападник зосередиться на клубній кар'єрі - в складі німецької "Фортуни". У Львові Воронін вийшов 12-м гравцем у складі господарів. По очах було видно - готовий зіграти. Але в сценарії "проводів" це не було передбачено. Андрій розвів м'яч із центру зі своїм кумом Анатолієм Тимощуком, після чого під овації трибун пішов із поля, обнявшись з Олегом Блохіним і запасними. А вже після фінального свистка вболівальники стоячи кілька разів проскандували 33-тисячним ревом: "Воронін! Воронін!".
- Чи розглядали варіант, щоб ви зіграли в цьому матчі за збірну?
- Наскільки я знаю, ні. Мене було запрошено конкретно для того, щоб відбулося те, що сталося, - пояснив Андрій.
- А чи хотіли б зіграти?
- У такій грі, звісно, хотів би - чи був би це тайм, чи хвилин 15-20. Я ж іще діючий футболіст (сміється) - граю, тренуюся, виступати в серйозному чемпіонаті...
- Чому ж тоді не зіграли? Чимало вболівальників і журналістів цього хотіли...
- Скажімо так, від спочатку цього не планували. Мені подзвонили з Федерації футболу і сказали, що запрошують мене і Шевченка на гру з Чехією, щоб нас провести. Я приїхав (Шева - ні, - ред.). І до останнього навіть не знав, як усе відбуватиметься.
- Вражені тим, як усе пройшло?
- Звичайно! Отже, я не даремно десять років виступав за збірну, якщо вболівальники проводжали мене стоячи, з оплесками.