Кравчук Леонід Макарович
1-й Президент України(1991-1994 рр.)
Місце народження
Народився 10 січня 1934 року в родині селянина, в селі Великий Житин Волинського воєводства (тепер Рівненська область України).
Освіта
Здобув освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (теперішній Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж) в період з 1950 по 1953.
Згодом закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970).
Кандидат економічних наук.
Родина
Одружений. Має сина, двох внуків і правнучку.
Кар'єра
Член КПРС з 1958.
У 1958—1960 викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі.
У 1960—1967 — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.
У 1967—1970 — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС (Москва).
У 1970—1980 — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У червні 1982 завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.
У 1981—1991 — член ЦК КПУ.
У 1988—1990 — завідувач ідеологічного відділу, з жовтня 1989 — секретар ЦК КПУ, у 1990 — другий секретар ЦК КПУ. У 1989—1990 — кандидат у члени Політбюро, у 1990—1991 — член Політбюро ЦК КПУ.
У 1989 відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.
Народний депутат України Х—XIV (в тому числі І—IV) скликань.
У 1990—1991 — Голова Верховної Ради України.
1 грудня 1991 Леонід Кравчук був обраний президентом України на перших прямих президентських виборах, набравши 61,6% голосів.
На дострокових президентських виборах 1994 року (на проведення яких він погодився під тиском масових заворушень літа 1993 року) в другому турі програв Леоніду Кучмі, набрав 45,1% голосів.
Політична діяльність (після 1994)
Обраний народним депутатом у 1994 — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.
З жовтня 1998 член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.
З 1999 — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».
У 2006 очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр (1,1 %).
У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».
Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво».
Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994).
3 2011 — Почесний Президент Фонду «Перспективна Україна».
22 липня 2018 року Вчена рада Міжнародного інституту бізнесу на честь 25-річного ювілею присвоїла Леоніду Кравчуку звання почесного професора Міжнародного інституту бізнесу.
У липні 2020 на громадських засадах став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з врегулювання російсько-українського конфлікту на Донбасі. Відповідне розпорядження № 424 / 2020 рп від 30 липня опубліковано на сайті глави держави.
Смерть
29 червня 2021 року Кравчук переніс операцію на серці. Після операції перебував у реанімації та підключений до апарату штучної вентиляції легких. З вересня проходив реабілітацію. Помер 10 травня 2022 року.
Державні нагороди
Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001)
Орден Свободи (10 січня 2014)
Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (16 липня 2020)
Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (9 січня 2007)
Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (10 січня 2004)
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (10 січня 1999)
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 серпня 1996)
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016)
Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора (СРСР)
Медаль «На славу Чернівців»
Лауреат премії «Celebrity Awards 2020» в номінації «Людина року».
Посилання
10.05.2022