Лавринович Олександр Володимирович

Екс-глава Вищої ради юстиції, екс-міністр юстиції України

Місце народження

Народився 28 червня 1956, Овруч, Житомирська область.

Освіта

1978 року закінчив Київський університет ім.Т.Шевченка з дипломом інженера-фізика. Другу вищу освіту здобув у 1994-1998 роках у Національній юридичній академії ім.Ярослава Мудрого. Лавринович – двічі кандидат наук (технічних та юридичних). Теми захищених дисертацій - "Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням" (1988 рік) та "Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення" (2001 рік).

Кар'єра

У 1978-1991 pp. працював в Інституті надтвердих матеріалів Академії наук України (з перервою на службу до армій). У 1990-1992 pp. викладав у Київському політеху.

У 1989 році став активним членом Народного руху України . З 1990 по 1998 р. обирався заступником голови НРУ. Був членом політради та Центрального проводу НРУ (до 2003 року). Носив спочатку партквиток під N2, а після перереєстрації партії - за №4. 1990 року став членом Центрвиборчкому, 1991-го - заступником голови. 1993 року виконував обов'язки голови ЦВК.

У 1994—1998 р.р. — народний депутат України 2-го скликання, обраний у 274 виборчому окрузі (Львівська область). Заступник Голови комітету з питань правової політики і судово-правової реформи. Координатор парламентської фракції Народного Руху України.

4 квітня 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції і обрали керівником групи заступника голови Народного Руху України О. Лавриновича.

У 1998—2001 р.р. Народний депутат України 3-го скликання, обраний у 121 виборчому окрузі (Львівська область). Секретар комітету з питань правової реформи. Член Фракції Народного Руху України. Склав депутатські повноваження 18 жовтня 2001 р.

У 2001—2002 р.р. Державний секретар Міністерства юстиції України.

У 2002 році обраний народним депутатом України 4-го скликання за виборчим списком блоку «Наша Україна». Від реєстрації народним депутатом України відмовився.

У 2002—2005 р.р. міністр юстиції України.

У 2005—2006 р.р. заступник Голови правління ВАТ «Укрнафта».

З серпня 2006 року — перший заступник Міністра Кабінету Міністрів — начальник Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.

1 листопада 2006 року знову призначений міністром юстиції України.

З листопада 2007 Народний депутат України 6 скликання від Партії регіонів, № 67 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, безпартійний.

З грудня 2007 заступник голови фракції Партії регіонів.

Перший заступник Голови Верховної Ради України 6-го скликання з 2 вересня 2008 року по 11 березня 2010 року.

З 10 березня 2010 втретє призначено на посаду Міністра юстиції України.

Член Вищої ради юстиції за посадою (присягу члена ВРЮ склав на пленарному засіданні Верховної Ради України 12 березня 2010 р.)

4 липня 2013 року звільнений з посади Міністра юстиції України.

2 липня 2013 обраний Верховною Радою України членом Вищої Ради Юстиції.

4 липня 2013 члени Вищої Ради Юстиції обрали Лавриновича Головою Вищою Ради Юстиції. 10 квітня 2014 завершив роботу в ВРЮ.

Кримінальна справа

2015

13 липня 2015 року Генеральна прокуратура України повідомила про підозру Лавриновичу в скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 ККУ (розтрата шляхом зловживання службовим становищем державних коштів на суму 8,5 млн грн). За даними слідства, було перераховано 95 тис. грн, 2013 ще 8,6 млн грн. на послуги іноземних юристів, юридичної компанії зі США «Skadden, Arps, Slate, Meagher & Flom» для захисту держави Україна у кримінальній справі «Тимошенко проти України», яка була на розгляді в Європейському суді з прав людини.

30 липня 2015 року Печерський суд Києва призначив заставу в розмірі 1,2 млн грн, яка була внесена 7 серпня. 18 серпня 2016 року ГПУ повторно вручила Лавриновичу підозру за ч. 5 ст. 191 ККУ (у документі новий текст та виправлені помилки).

15 вересня 2017 року суддя Батрин Печерського районного суду Києва обрала Лавриновичу запобіжний захід у вигляді утримання під вартою до 02.11.17 у справі про захоплення державної влади шляхом оприлюднення Міністерством юстиції рішення Конституційного суду України від 30.09.10 р..

7 вересня Апеляційний суд Києва скасував рішення Печерського суду і звільнив Лавриновича в залі суду. Апеляційний суд встановив факт необгрунтованості підозри Лавриновивичу і вказав на перевищення повноважень і протиправні дії судді Печерського районного суду при прийнятті ухвали від 15.09.2017 р.

2022

25 липня 2022 року Лавриновичу заочно було видано підозру у вчиненні державної зради. Досудове розслідування встановило, що "Харківські угоди" між Україною і РФ з питань перебування Чорноморського флоту РФ в Україні були нав'язані колишнім президентом РФ Медведєвим тодішньому прем'єр-міністру України Азарову, але Лавринович, розуміючи наслідки, все одно займався підготовкою угоди.

Наукові роботи, винаходи та досягнення

Автор та співавтор 12 винаходів, 4 монографій, 48 наукових праць у галузі лазерної технології. Автор понад 20-ти наукових праць в галузі конституційного права. Автор і співавтор близько 50-ти законопроектів, автор концепції Конституційного договору. Співавтор Конституції України.

Нагороджений орденами "За заслуги" I, II та III ступеня та Ярослава Мудрого IV ступеня.

Родина

Дружина – Світлана Григор'єва (1956 р.н.) – головний консультант ТОВ Право. Сини Максим (керуючий партнер юридичної компанії "Лавринович та партнери") та Віталій.

Посилання

26.07.2022