Хто знищує рейтинг Президента, або як свита робить короля

В усі часи та при усіх політичних режимах одним з найбільш важливих чинників формування образу керівника країни була його кадрова політика. Саме від уміння формувати ефективну та дієву команду, політичної інтуїції та можливості побачити потенціал того чи іншого чиновника, залежить як результат діяльності влади, так і імідж першої особи держави. Тому, питання призначення голів обласних державних адміністрацій в Україні має бути виключною прерогативою Президента, а не його радників чи керівництва Адміністрації президента.

Фото: пресс-служба президента/Николай Лазаренко

Важко сьогодні знайти регіон, де б люди були задоволенні владою. І на таке ставлення до місцевої влади є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Якщо перші не залежать від позиції та бажань обласних очільників України, то другі – суб’єктивні, є їхнім відображенням, внутрішнім «Я» чиновника вищого рангу, яке і формує громадську думку та відповідне ставлення до влади загалом та до Президента України зокрема. Крім того, від спроможності голови обласної адміністрації знайти спільну мову з громадянами, реалізувати соціальні, інвестиційні, культурні та інші проекти, провадити політику модернізації та розвитку залежить і рівень соціальної напруги в суспільстві, і готовність людей з розумінням ставитися до непопулярних реформ за умови, що їхні права та свободи не зазнають утисків.

Час показує, що в Україні дійсно є чиновники, які живуть своїми областями. Так, до найбільш успішних очільників обласних державних адміністрацій можна віднести Олега Синютку (Львівська область), Володимира Гунчика (Волинська область), Валерія Коровія (Вінницька область), Міхеїла Саакашвілі (Одеська область). Це не означає, що їм вдалося усе заплановане і що рівень життя стрімко виріс за ліченні місяці. Проте, вони працюють і намагаються змінити систему, що є особливо важливим в умовах суцільної зневіри та розчарування.

Якщо ж говорити про аутсайдерів місцевої політики, варто назвати імена Олександра Корнійчука (Хмельницька область), Валерія Кулича (Чернігівська область), Миколи Клочко (Сумська область), Юрія Ткаченко (Черкаська область). Ці люди не змогли зрозуміти однієї простої істини – український чиновник домайданівського періоду не має права бути частиною постреволюційної України. Прикриваючись брендом президентської партії, використовуючи риторику «ура-патріотизму», вони й надалі продовжують жити і діяти згідно сурових та цинічних правил пострадянської кланово-олігархічної системи.

Взяти, хоча б, найгіршого з гірших – очільника Черкащини Юрія Ткаченко (згідно останнього рейтингу голів обласних державних адміністрацій видання «Деловая столица», Юрія Ткаченка визнано найгіршим очільником ОДА).

Призначений на посаду 15 березня 2014 року по квоті партії «УДАР», за майже два з половиною роки своєї бурхливої діяльності, пан Ткаченко перетворив Черкащину на депресивний регіон України. Так, сьогодні Черкаська область – це регіон з одним з найнижчих показників народжуваності, з найвищим показником смертності дітей до одного року, з найбільшим показником скорочення чисельності штатних працівників і найбільшим падінням темпів будівництва.

Не зважаючи на усі ці проблеми, Юрій Ткаченко вирішив перевірити рівень соціальної напруги на Черкащині, граючи с настроями населення та реалізуючи класичну схему «українського непотизму», де кожен брат-сват-кум має зайняти своє місце біля губернаторського трону.

Аналіз тактики дій Юрія Ткаченко дозволяє говорити про те, що він намагається будувати власний бізнес, використовуючи службове становище та спираючись на близьких родичів. Основний ресурс, на який націлився губернатор – земля. Так, поблизу с. Степанки Черкаського району групою Ткаченко (зокрема його рідним братом Дмитром) фактично було захоплено 200 га землі. Варто відзначити, що вже який місяць у цьому районі 33 учасники АТО безуспішно намагаються отримати землю. Крім того, у с. Білозір’я син рідної сестри дружини Юрія Ткаченко Олександр Борис отримав 180 га землі для ведення фермерського господарства. Внаслідок цього, декілька днів тому відбулася сутичка між місцевими мешканцями та охороною і працівниками фірми, близької до Ткаченко. Селяни не дали можливості представникам губернатора обробляти землі і, з високою ймовірністю, не залишать жодного шансу зібрати урожай. Як воно буде, покаже час. Але сьогодні можна констатувати ряд негативних тенденцій, що обіцяють вилитися в загальноукраїнські тренди.

По-перше, недалекоглядна політика чиновників пострадянського типу повністю нівелює національні проекти та реформи Президента України. Людям на місцях не важливо, як живе Київ. Вони бачать те, як влада поводить себе у їхньому конкретному селі, селищі, місті. І саме місцеві політики є обличчям влади та президента для сотень тисяч та мільйонів українців.

По-друге, небажання змінювати власний світогляд та намагання збагатитись за рахунок інших породжує класову ненависть. Це, в свою чергу, несе ризики соціальних бунтів, на кшталт Коліївщини, Врадіївки, або ж ситуації з американськими фермерами 30-х років, яскраво описаних нобелівським лауреатом Джоном Стейнбеком у його безсмертному творінні «Грона гніву». Тобто, олігархічні потуги та корупційні схеми чиновників загрожують Україні поширенням соціалістичних і комуністичних ідей, які будуть використовувати вороги нашої держави. Адже коли у селянина забрати його землю, він стає відчайдухом, якому вже нічого втрачати.

Ситуація ускладнює й наближення осені, коли особливо актуальним стане питання високих тарифів на ЖКГ для населення.

І, по-третє, команда Президента України здатна як його возвеличити, так і скинути з політичного Олімпу. У розумінні середньостатистичного українця усе доволі просто – якщо людина Президента така, то й сам Глава держави не кращий за свого підлеглого. А це вже повертає нас до часів Януковича, коли через небажання «легітимного» вникати в життя регіонів, тримати руку на пульсі державних справ, країну грабували, нищили і продавали на аукціоні жадібності та цинізму, аби потім втекти з награбованим, лишаючи на призволяще і власний народ, і свою ж батьківщину.

Не думаю, що Петро Порошенко не зрозумів помилок Віктора Януковича.

Сподіваюся, що він їх не повторить.    

Сергей Постоловский Сергей Постоловский , Писатель, политолог
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter