Яку країну ми будуємо? (частина 2)

Тези лекції:

частина друга

(перша частина лекції)

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст

Про роль великого капіталу для розвитку країни та міфи щодо малого бізнесу

• Для розуміння, яку країну ми хочемо розбудувати, важливо визначити роль та місце в економічній системі великого та малого бізнесу.

• Україна має суттєву перевагу, пов’язану з великою територією та кількістю населення.

• В малі країни важче залучати інвестиції. Там, як правило, нераціонально будувати великі промислові підприємства, бо недостатній внутрішній попит. Тому малим країнам, попри максимально сприятливі умови, які вони можуть створити для бізнесу, доволі важко залучати в економіку по-справжньому значні інвестиції. Серед них лише деякі стали успішними, якщо вони змогли знайти нішу в сфері послуг – фінансових, транспортних, туристичних.

• Доволі поширеним міфом є думка про те, що в розвинутих країнах малий бізнес формує переважну частину податкових надходження до бюджету. Це не зовсім відповідає дійсності.

• Саме великий бізнес в силу значно більшої вартості фондів на одного працюючого формує більшу частину корпоративних податкових надходжень.

• За умов наявності платоспроможного попиту великий бізнес може запускати серійне виробництво з використанням надзвичайно дорогих автоматизованих ліній, створюючи значно більший обсяг доданої вартості, ніж це може зробити малий бізнес.

• Так, малий бізнес може бути ефективним в сфері послуг, виробництві незначних обсягів продукції, які не потребують масового серійного виробництва.

• Також малий бізнес може бути більш ефективним та креативним в науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР). Але це на рівні дослідницьких зразків. Вони мають сенс лише за наявності можливостей для масштабування та запуску в серійне виробництво результатів досліджень. Тому і наукові дослідження в Україні все більше деградують, бо вони не можуть бути реалізовані у великих промислових обсягах. Зникнення масового промислового виробництва призводить до відсутності попиту на НДДКР.

• Показово, що науково-технічна діяльність йде за масштабним промисловим виробництвом. Це загальносвітова закономірність. Тому провідні держави зіштовхнулися з тим, що за перебазуванням масового промислового виробництва в азійські країни згодом туди потягнулися і науковці.

• Без співпраці та доповнення до технологічного ланцюгу великого бізнесу малий бізнес існувати ефективно не зможе. А нерідко саме завдячуючи великому бізнесу малий бізнес тільки і може з’явитися та розвиватися.

Як приклад, інвестиції великого бізнесу в розбудову гірськолижного курорту Буковель (а це питання сотень мільйонів доларів), забезпечили формування без перебільшення тисяч малих бізнесів, які надають готельні, транспортні, торгівельні, ресторанні та інші послуги тим, хто приїжджає на цей курорт.

• В малому бізнесі зайнята дуже значна частина населення, яка одночасно є і працівниками, і споживачами, в тому числі продукції масового виробництва, що виробляється великими підприємствами. Тому вони є надзвичайно важливою складовою економіки країни.

• Вже в якості споживачів громадяни формують більше половини податкових надходжень. Саме вони є кінцевими платниками ПДВ та акцизів. Тому сприяючи зайнятості в малому бізнесі, наявності зарплат у найманих працівників, держава створює передумови для збільшення податкових надходжень.

• Отже, розбудовуючи економіку країни в жодному випадку неможна протиставляти великий та малий бізнес.

• Уряд має усвідомлювати, чого потребує малий та великий бізнес. В них різні потреби, різні завдання.

• Так, малий бізнес відчуває найбільші складнощі в надмірній регуляцію їхньої діяльності з боку держави, нестачі платоспроможного попиту на їх продукцію та послуги, монополізацію ринків постачань та збуту продукції.

Для малого бізнесу є непідйомним рівень відрахувань на фонд заробітної плати, бо в них в загальних витратах зарплата може складати до 80 відсотків. В той же час на великих підприємствах витрати на зарплату в загальних витратах коливаються від 8-12% (для металургійних підприємств) до 17-20% (для машинобудівних).

Тому завдання уряду в частині сприяння розвитку малого бізнесу полягає в кардинальному скороченні регулятивних вимог, створені цільового додаткового попиту для їх продукції та послуг за рахунок бюджетних замовлень.

Крім того необхідно кардинально міняти систему соціального страхування, повністю відмовляючись від прив’язки соціального страхування найманих працівників (в частині страхування тимчасової непрацездатності, нещасних випадків на виробництвах, безробіття) до фонду зарплат.

При цьому солідарну пенсійну систему в частині відрахувань та виплат з неї необхідно протягом 3-5 років кардинально зменшити.

• Якщо ж йдеться про великий бізнес, то він в першу чергу зацікавлений в стабільності регуляцій та податкової системі, в податковому сприянні інвестицій в інновації та основний капітал, в захисті прав власності, сприянні експорту, в недопущенні зловживань в діяльністю природніх монополій.

Великий та малий бізнес в аграрному секторі

• Таким же недоречним є протиставлення великого та малого бізнесу в аграрному секторі. Зрозуміло, що великі аграрні компанії більш ефективні в порівнянні малих сільськогосподарських підприємств та домогосподарств.

Саме завдячуючи їх діяльності Україна змогла суттєво наростити обсяги аграрного виробництва та експорту аграрної продукції та готових продуктів харчування.

• При цьому слід відзначити, що великі агрохолдинги більш ефективні у виробництві тих видів аграрної продукції, які дозволяють використовувати сучасну потужну сільськогосподарську техніку, де можна забезпечити масштабність виробництва (вирощування зернових та олійних культур, птахівництво, свинарство). Там виникають прибутки не так внаслідок підвищення продуктивності праці, скільки за рахунок масштабу виробництва. Вони можуть суттєво економити на оптових закупках всього, що необхідно для сільгоспвиробництва, та вигравати за рахунок більших варіантів реалізації своєї продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках.

• В той же час витіснення з аграрного виробництва малих сільгосппідприємств, фермерських та домашніх господарств, попри їх формальну меншу ефективність в порівнянні з великими агрохолдингами, створює довгострокові проблеми для України.

Великі сільгосппідприємства можуть забезпечити внутрішні потреби на сільськогосподарською продукцією, але слід враховувати, що більше третини населення мешкає в сільській місцевості, ще частина мешкає в містах, але доволі пов’язана родинними зв’язками з ними.

Великим аграрним підприємствам така кількість працівників не потрібна. Втрата можливостей для самозабезпечення для жителів сільських районів створює значне додаткове безробіття, яке ще довго не буде чим зайняти.

• Більш того, вивільнення робочих рук з сільгоспвиробництва призводить до того, що замість людей, які є господарями та забезпечують себе і свої родини власною працею та, значною мірою, незалежні від держави, ми отримуємо безробітних, які розраховують лише на утриманство. В довгостроковому вимірі це вкрай негативно для розвитку країни.

• Отже, завдання уряду полягає не в протиставленні великих та малих сільгоспвиробників, не в тому, щоби створювати умови для діяльності одних чи інших, а в їх поєднанні та співіснуванні.

Для цього уряду потрібно розділити сфери діяльності великих та малих сільгоспвиробників.

• Діяльність великих сільгосппідприємств та агрохолдингів має бути переважно спрямована на експорт аграрної продукції та готових продуктів харчування.

Держава повинна сприяти розвитку логістичних потужностей, надавати підтримку в пошуках зовнішніх ринків збуту української аграрної продукції.

• В той же час потреби внутрішнього ринку мають задовольнятися переважно за рахунок малих та середніх аграрних підприємств, домогосподарств.

Для цього держава має сприяти створенню в масовому порядку обслуговуючої сільгоспкооперації, яка б об’єднувала домогосподарства та фермерів.

Закупівлі до Резервного та Аграрного фондів, місцеві потреби в аграрній продукції (освітні заклади, лікарні, військові частини) мають здійснюватися, в першу чергу, у малих та середніх сільгосппідприємств та у сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Урбанізація

• Важливим та актуальним для визначення шляхів розвитку країни є питання урбанізації.

Все більше людей переїжджають з сільської місцевості та малих міст до мегаполісів. Такий процес з одного боку є об’єктивним, але з іншого – доволі негативний та відображає, що наша країна все більше стає схожою на слаборозвинуту країну «третього» світу.

Люди перебираються у великі міста тому що в них немає робити в маленьких населених пунктах, вони не бачать там можливостей для існування та свого розвитку.

При цьому великі міста стають перенаселеними, вони розростаються. Але суспільні витрати на функціонування таких міст дорожчають. Сама діяльність стає неефективною.

Люди інколи по півтори-дві години витрачають лише щоб дібратися до місця роботи, стільки ж їм потрібно щоб потім повернутися додому.

В той же час з точки зору суспільства, ефективність функціонування економіки визнається кількістю вільного часу громадян.

• Інфраструктурні витрати, пов’язані з функціонуванням великих мегаполісів, надто великі. З одного боку, це може створювати ілюзію зростання ВВП. Але з точки зору створення та використання національного доходу, це нічого не додає, навпаки, по суті, він скорочується. Тому такий розвиток країни можна вважати вкрай негативним.

• Вирішувати завдання більш збалансованого розселення громадян країни можна лише, сприяючи бізнесовій діяльності та створенню робочих місць в малих населених пунктах, активно розвиваючи сучасну систему транспортного сполучення між малими населеними пунктами та мегаполісами.

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст