ГоловнаСвіт

Чи стане Італія «могильником» ЄС

Приблизно так само як  американці після перемоги Трампа, італійці теж розділилися. І тепер багаторічні друзі чи члени сім‘ї не можуть знайти спільну мову, обвинувачуючи інший бік у безповідповідальному ставленні до країни.

Прем'єр-міністр Італії Ренці під час прес-конференції з приводу результатів референдуму
Фото: EPA/UPG
Прем'єр-міністр Італії Ренці під час прес-конференції з приводу результатів референдуму

Результати італійського референдуму щодо парламентської реформи (з метою збільшення повноважень уряду) не стали несподіваними, але оголили сутність суспільних настроїв та конфліктів в Італії. Стало більше зрозуміло, «ху із ху», а відтак соціальні мережі вибухнули купою затятих дискусій та сварок. Приблизно так само як  американці після перемоги Трампа, італійці теж розділилися. І тепер багаторічні друзі чи члени сім‘ї не можуть знайти спільну мову, обвинувачуючи інший бік у безповідповідальному ставленні до країни.Загалом, «переможці» - тобто ті 59%, що проголосували за «ні», не почуваються аж надто тріумфально. Багато з них не може навіть дати виразної відповіді на питання: а на який розвиток подій ви тепер сподіваєтеся? Табір же «переможених» пригнічений та наляканий можливістю найбільш похмурих сценаріїв, які з легкістю вимальовуються: прихід ультраправих чи популістів (що практично одне й те ж, зважаючи, що йдеться здебільшого про путінських маріонеток); вихід з спільного валютного простору; вихід з ЄС; жорстока економічна криза; «закручування гайок» щодо прав та свобод з боку правого уряду тощо.

Виглядає так, що справжнім переможцем не почувається ніхто. Важко погодитись з італійським політиком та публіцистом Вітторіо Сгарбі, який каже: “Насправді виграв... переможений, тобто Ренці. Він довів, що сам один має 40% і йому ніхто не потрібний». Бо далеко не всі 40% голосів - його: дехто голосував не так за Ренці, як тому, що справді підтримує зміни до Конституції. Або ж через острах, що ультраправі та популісти отримають більше шансів. Тим паче, що у таборі «ні» досить помітною є частка тих, хто прагне простих рішень.

Портрет італійця, який проголосував «ні»

У першу чергу, це власне електорат ультраправих та популістів, який відзначається великою електоральною активністю та слухняністю вказівкам лідера. Так, за даними соціологів, приблизно 90% виборців популістичного «Руху 5 Зірок» (один з ініціаторів кампанії проти конституційних змін) колишнього коміка Беппе Грілло пролосували так, як радив їх лідер. У той час як до закликів Ренці дослухалося набагато менше виборців «Демпартії». Що не дивно, зважаючи на те, що думки різних крил «Демократичної партії» щодо доцільності конституційної реформи розділилися.

 Беппе Грілло після голосування на референдумі в Генуї, Італія, 4 грудня 2016
Фото: EPA/UPG
Беппе Грілло після голосування на референдумі в Генуї, Італія, 4 грудня 2016

Отже, зрештою за «ні» проголосували: легісти (фактично сепаратисти, що виступають за відділення частки Півночі Італії), популісти («Рух 5 Зірок» - маріонетка Кремля), прихильники Берлусконі (“Вперед, Італіє!”»), фашисти різного штибу та…комуністи.

Така одностайність між ультраправими та ультралівими вже нікого не дивує у сучасній Європі. Політичний спектр став кільцем, і його кінці – ультраправе та ультраліве – злилися. Додамо, що Італія має довгу комуністичну традицію і тутешні комуністи є затятими кремлефілами, переконаними, що велика радянська імперія має цілковите право робити будь-що – у тому числі порушувати міжнародне право, вбивати, грабувати – задля «захисту своїх національних інтересів». А оскільки компартії немає як такої, то італійські комуністи почуваються «сиротами», і, не бажаючи ідентифікуватися з демократичними проєвропейськими силами на кшталт «Демпартії», охоче пристають до думок ультраправих. Дещо напружує, що востаннє таку згоду між ультраправими та ультралівими ми бачили понад 70 років тому, й називалася вона «Пакт Молотова-Ріббентропа». Але краще не будемо про погані передчуття...

Чи весь фронт «ні - реформі» складається з подібних персонажів? Звичайно ж, ні. Серед тих 59% є певна частка тих, кого можна назвати оптимістами. Вони розуміють, що є ризик приходу правих чи популістів, але вважають його невеликим. Голосували ж вони проти самої реформи. Найчастіше вони висловлюються проти норми, яка передбачала посилення централізації влади. Просто ці люди вірять, що завдяки міцним традиціям демократії та розумності італійського народу, після наступних виборів до влади прийде якийсь інший європеїст. А якщо ж станеться помилка, і прийде фашист-сепаратист-популіст, то вони його такими ж самими демократичними методами відправлять додому.

  Як результати референдуму вплинуть на майбутнє Італії

Італійці святкують День Республіки, Рим, 2 червня 2016.
Фото: EPA/UPG
Італійці святкують День Республіки, Рим, 2 червня 2016.

Тепер питання тільки у розподілення відсотків на майбутніх виборах. Якась кореляція між голосуванням на референдумі та голосуванням на майбутніх виборах є, але не пряма. Людина, яка голосувала «ні – реформі», цілком може віддати свій голос проевропейським демократичним силам. Так само, як і ті, хто голосував «так», можуть купитися на обіцянки популістів.

Оцінити, чи на момент виборів буде критична маса виборців, готових віддати свої голоси правим чи популістам, важко. Тут є, на мій погляд, щось на зразок «ефекту Трампа»: заявляти, що ти за Грілло, не зовсім «комільфо», принаймні, в освічених колах. Але після наполегливих питань іноді прихильники «ні» починають казати: «а зрештою, чого ви так боїтеся Грілло? Ви що, його особисто знаєте? Ну то й що, що він Крим російським визнає?»

Про те, що Грілло здійснив поворот у зовнішній політиці на 180 градусів якраз 2014 року і почав затято дружити з Кремлем, знають не всі. І тут українська дипломатія має поле для інформаційної діяльності. Вона вже робить багато, але, звичайно, нам далеко до фінансування і відтак можливостей, які має та ж Росія.

 

Крім того, важливу роль у результатах майбутніх парламентських виборів грає час. Праві та популісти волають про те, що до урн треба йти негайно – вже у лютому (тому що так у них найбільші шанси дорватися до крісла прем‘єра). Ренці теж хотів би виборів у короткій перспективі, бо сподівається на ті 40%, отримані під час референдуму. Однак призначити голосування на лютий можна тільки за умови збереження електорального закону «Італікум», який, завдяки нормі про пряме балотування, дуже вигідний популістам. Власне, «П‘ять зірок» вже зареєстрували у парламенті законопроект, який розповсюджував би дію «Італікуму» і на Сенат також.

Утім, президент Серджо Маттарелла не вважає за потрібне спішити з виборами й наполягає на необхідності прийняти новий виборчий закон. Відтак, можливий технічний уряд і вибори влітку 2017 або навіть на початку 2018 року.

Для італійського політичного поля це було б загалом позитивно, адже зменшує шанси правих та популістів, а от для економіки – навряд чи. Як відомо, довготривала політична нестабільність тільки посилює економічні негаразди. Тим паче, що італійський банківський сектор вже давно «важко дихає». До того ж, зростаюче економічне невдоволення може знов-таки зіграти на руку популістам. Вже на результатах референдуму видно, що «ні» голосували здебільшого бідні зони та менш забезпечені верстви. І з плином часу ця тенденція може поглибитися.

У всьому цьому італійському вимірі Україну, у першу чергу, цікавить, що буде з санкціями щодо Росії. Очевидно, що праві та популісти у разі приходу до влади їх просуватимуть їхнє негайне скасування - для того Кремль їх і «пригодовує». У разі ж приходу іншого представника «Демпартії» санкції будуть збережені.

...2017 року у Римі має відзначатися 60-та Річниця створення Євросоюзу. Залишається сподіватися, що доля не буде занадто іронічною й не зробить Рим тим містом, яке ЄС і поховає у стилі Тараса Бульби (як відомо, перша форма ЄС була підписана у Римі 1957 року і отримала назву «Римського договору»).

 

Ірина КащейІрина Кащей, журналіст-міжнародник, фрілансер
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram