Зробив це Юрій Віталійович із властивим йому скромним кокетством, наголосивши, що посада йому так само гидка, як і раніше, але що ж поробиш, якщо Петрові Олексійовичу позаріз треба? "Я днями розмовляв з президентом щодо мого бачення цієї справи. Не секрет, що чинне законодавство не дозволяє мені бути кандидатом в генеральні прокурори. Коли мені поставили запитання, а якщо законодавство буде змінено, готовий? Я сказав, що я не хочу, але готовий. Я точно знаю, що це за робота, і дуже точно знаю, що вона нікому не принесе щастя. Якщо таку пропозицію офіційно сформує президент і депутати знайдуть можливі зміни законодавства, я готовий розглянути таку пропозицію. Сам не прошу і не хочу, кажу це відверто і щиро", — пожалівся безправний холоп президентського блоку на свою непросту долю.
Звісно, важко повірити, що кандидат у Генпрокурори, про чиє кандидатство почали говорити ще задовго до відставки попереднього очільника ГПУ Віктора Шокіна, і справді не має ані найменшого бажання заїхати до кабінету на Різницькій. Бо, здавалося би, для такого “незалежного” й “некерованого” політика, яким себе завжди позиціонував Юрій Віталійович, достатньо було би ще в грудні 2015 року твердо сказати Петрові Олексійовичу категоричне “Вибачайте”, аби його більше не турбували подібними чутками, плітками, “шахматками” та особистими офіційними пропозиціями. Натомість весь час Генпрокуроріади, попри мляві “спростування” Юрія Віталійовича, можливість обійти закон для призначення Луценка в коаліції обговорювали не менше, ніж шанси призначити на місце Шокіна когось із його дозволених законодавством заступників.
Але не будемо ображати пана Луценка підозрами в нещирості та невідвертості — мабуть, просто така вже склалася ситуація в державі, що тих, хто хотів би обійняти посаду Генпрокурора, Петро Олексійович призначати не хоче сам, а серед хейтерів цієї посади нікого кращого, професійнішого й відповідальнішого за Юрія Віталійовича не знайшлося. І хоч іще пару тижнів тому здавалося, що Президент таки знайшов для себе зручного наступника з шокінського гнізда — заступника Генпрокурора Юрія Столярчука, але Столярчук одразу ж пообіцяв допитати посла Сполучених Штатів Америки, і кандидатура столярчукового тезка Луценка знову стала безальтернативною. Ну що ж, буває.
Як водиться, за чеснотами кандидата (а тим паче безальтернативного) на відповідальну посаду можна чітко визначити подальший напрямок рішучих та невідкладних реформ, які, на думку керівництва, назріли у відповідному відомстві. Спробуємо розібратися, що ж такого має привнести в систему ГПУ Юрій Луценко, що заради цього Порошенкові не жаль залишати без голови свою парламентську фракцію.
На думку, яка превалює в суспільстві, найперше, чого бракує Генпрокуратурі, — це повага до закону й бажання цьому законові служити. Але вже сама кандидатура Луценка цю тезу спростовує в зародку, адже навіть його призначенню неодмінно мусить передувати служіння не Генпрокурора законові, а закону — Генпрокуророві. Якщо навіть для призначення очільника ГПУ коаліція НФ та БПП планує змінити чинне законодавство, то стає очевидним, що серед пріоритетів захист букви й духу не міститься. Тим паче що й сам Юрій Віталійович на останній посаді продемонстрував, що з нормативними документами не дружить, — інакше б не став так затято розводити в каментах до чужих постів на ФБ флуд про законність позбавлення мандатів Фірсова й Томенка.
Отже, про закон можна забути. Що ж тоді? У самого Луценка щодо власної місії в ГПУ таке бачення: “Я вважаю, що внутрішні перестановки цю систему вже не оживлять. Розумію, що багато хто на мене образиться, в тому числі і колеги, які там працюють. Але тим не менше, те, що там відбувається після відставки Шокіна, свідчить про те, що генеральний могильник знову відновив свій януковицький формат. Я впевнений, що люди зсередини системи не здатні зламати її через корпоративність”.
От про “януковицький формат” Юрієві Віталійовичу краще б помовчати. Бо після Помаранчевої революції він уже приходив “міняти систему ззовні” — до Міністерства внутрішніх справ. І примудрився просидіти в цій системі майже 2 роки — і в уряді Тимошенко, і в уряді Єханурова, і в уряді того самого Януковича. Про якісь серйозні зміни в МВС суспільство за часів Луценка так нічого й не почуло, але якщо вони реально були, то в розбудові “януковицького формату” правоохоронних органів Юрію Віталійовичу доведеться звинувачувати й себе самого.
А от що Луценкові й справді добре вдавалося в усі часи — то це піар. Луценко вмів грати красиво й натхненно як тоді, коли працював “міністром від Майдану” в уряді Януковича, так і на посаді керівника фракції БПП. Погодьтеся, щоби демократично запрошувати Томенка й Фірсова повернутися до фракції в той час, як ЦВК вже позбавляє втікачів мандатів, треба мати природній хист безбашенного діджея. Тому піар, вочевидь — це саме те, чого чекає від майбутнього Генпрокурора Президент, який не може не помічати, що імідж ГПУ вже замазаний по крокви, але й не може визнати, що зручний “януковицький формат” таки час змінювати всерйоз. І Юрій Віталійович — саме той “хом'ячок”, у якого, згідно старого анекдоту, просто “піар кращий”, ніж у звичних нудних прокурорських щурів.
Стартові умови для нашого “хом'ячка”, варто зазначити, просто ідеальні — недарма Луценко й сам безжально таврує “те, що там відбувається після відставки Шокіна”. І те, що діяльність самого Шокіна та ГПУ до його відставки (як і причетність самого Шокіна до “подій після відставки”) Юрія Віталійовича чомусь не обходить, навіть наводить на підозри, що все це “свавілля часів безпрокурор'я” якраз і робиться задля комфортного початку роботи нового Генпрокурора. Достатньо тепер Луценкові буде припинити переслідування Сакварелідзе й Каська (навіть якщо там справді є за що порушувати справи), звільнити Стоянова та поновити на посадах слідчу групу в справі “діамантових прокурорів”, аби суспільство та Захід уже сприйняли це як сигнал незалежності нового керівництва ГПУ. І далі можна знову нічого не робити, час від часу вкидаючи якісь дрібні “перемоги” на фірмових стендап-брифінгах.
Погодьтеся, для такої діяльності Генеральному прокуророві України й справді не треба ані юридичної освіти, ані 10 років досвіду роботи в прокуратурі.