Все публикацииПолитика

«Особливий» Донбас. Версія Опоблоку

За часів режиму Януковича риторика його команди зводилась до того, до “Донбас годує всю Україну”. Сьогодні ж екс-­регіонали, члени Опоблоку не перестають говорити про необхідність надання Донбасу особливого статусу. Та будь-­які форми узаконення “особливості” регіону виглядають як спроба надати автономію окупованій території, а в перспективі - загроза втратити її назавжди.

Вікторія МатолаВікторія Матола, Журналист

Фото: Сергей Коровайный

На минулому тижні нардепи від Опоблоку (Василь Німченко, Юрій Воропаєв, Сергій Сажко, Юрій Мороко та Сергій Дунаєв) зареєстрували в парламенті законопроект «Про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської області». Вони пропонують сформувати на окупованій території “Міжобласне Територіальне об’єднання Донбас” ­МТО Донбас.

Перелік населених пунктів, що можуть увійти до такого утворення, повинен визначити Кабмін і затвердити Верховна Рада України.

Чому автори назвали територію окупованого Донбасу “міжрегіональним територіальним об'єднанням” - ­питання відкрите. Міжрегіональними об'єднаннями в Україні називають спільноти чи асоціації, що функціонують на рівні кількох областей. Поняття “міжрегіональне” уже містить в собі територіальну ознаку об'єднання. “Міжрегіональне територіальне...” виглядає так, ніби це об'єднання створене десь “між регіонами”.

Якщо говорити про можливість об'єднання кількох регіонів, то сьогодні в Україні районні і обласні ради мають право об’єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування (п.15 ст. 43 Закону “Про місцеве самоврядування”).

Правда, попри самостійність органів місцевого самоврядування, конституційність і законність їхніх рішень контролюють місцеві державні адміністрації. Тож будь­які рішення таких об'єднань можуть бути оскаржені в суді.

Натомість у законопроекті Опоблоку про жодну подібну можливість не йдеться.

Фото: Макс Требухов

“Самостійна система державного управління”, якою пропонують наділити МТО, фактично означає автономний статус регіону з власним “Главою МТО”, “Представницьким Зібранням МТО” і “Виконавчим Комітетом МТО”. Щоправда, в законопроекті вказано, що “виконком” співпрацює з Кабміном і органами виконавчої влади України. Втім, про підпорядкування цим органам нічого не написано.

“Глава МТО” і “Представницьке Зібрання” обирають одночасно на виборах на 5 років.

Автори переконують, що метою законопроекту є “збереження територіальної цілісності, припинення збройного протистояння, захист законних інтересів, конституційних прав і свобод громадян, відновлення життєдіяльності в населених пунктах та функціонування діяльності органів влади, органів самоврядування, правопорядку, економічної та соціальної інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, на якій тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі повноваження органів державної влади України”.

Яким чином формування «об’єднання» призведе до припинення збройного протистояння на Донбасі, залишається загадкою.

Підставою для ухвалення законопроекту автори називають виконання Мінських угод, про що йдеться в першій же статті законопроекту. Щоправда, юридичну значимість цих домовленостей фахівці з міжнародного права ставлять під сумнів, відзначаючи порушення як українського, так і міжнародного законодавства.

Так, президент Порошенко разом з президентами Путіним і Олландом та канцлером Меркель особисто узгоджував текст “Комплексу заходів з виконання Мінських угод” на переговорах у Мінську-­2, що відповідає нормам Закону “Про міжнародні договори України”. Однак підписав цей “документ” не Порошенко, а юридично неуповноважена особа – Леонід Кучма. Одночасне підписання главами держав України, Росії, Франції та Німеччини якоїсь Декларації “на підтримку” зазначеного Комплексу заходів в правовому відношенні нічого принципово не змінює. Так само, як і його підтримка з боку Ради Безпеки ООН в її резолюції.

Крім того, сторонами підписання усіх цих “документів” стали і сторонні приватні особи — Захарченко та Плотницький, участь яких взагалі не передбачена у Розпорядженні президента України про уповноваження Кучми на роботу у Тристоронній (!) контактній групі.

Фото: EPA/UPG

Більш того, всі ці “домовленості” не ратифіковані Верховною Радою України, тож знову ж таки не мають жодної юридичної сили на території України. І відповідно, не обов\'язкові для виконання.

Щодо міжнародного права, то відповідно до Статті 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року під назвою “Примус держави шляхом погрози силою або її застосування”, “договір є неважним, якщо його укладення стало результатом погрози силою або її застосування на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об’єднаних Націй”.

Зважаючи на те, що Верховна Рада у січні минулого року прийняла постанову про визнання Російської Федерації державою­-агресором, що підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, подібні декларативні резолюції прийняли й міжнародні організації: Парламентських асамблей Ради Європи, ОБСЄ і НАТО, то Мінські угоди можна розглядати як такі, що були ухвалені під тиском. А це, як зазначалось вище, суперечить Віденській конвенції.

Це ще один доказ того, що посилання на Мінські угоди в будь-­якому законопроекті (чи законі) ставить його під сумнів.

Фактичним відтворенням рекомендацій Мінських домовленостей (без згадки про них в тексті) став Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», ухвалений Верховною Радою у березні минулого року. Правда, реально він може запрацювати лише після проведення на непідконтрольних територіях виборів за Конституцією і законами України. Чого поки не відбулося.

Більш того, подекуди ухвалений на вимогу міжнародної спільноти закон для врегулювання конфлікту на Донбасі досить “м\'яко” відображає “мінські” вимоги, у порівнянні із законопроектом Опоблоку.

До прикладу, “право на мовне самовизначення” в ухваленому законі викладено наступним чином:

“Держава гарантує... право мовного самовизначення кожного жителя в окремих районах Донецької та Луганської областей щодо мови, яку вважає рідною, вибору мови спілкування, вільного користування російською та будь-­якою іншою мовою у суспільному та приватному житті, вивчення і підтримки російської та будь­-якої іншої мови, їх вільний розвиток і рівноправність”.

Йдеться також і про сприяння використанню російської та інших мов.

Натомість Опоблок пропонує надати повноваження “Представницькому Зібранню МТО Донбас” приймати “рішення про надання спеціального статусу нарівні з державною мовою російській та іншим мовам національних меншин”.

Мітинг в Донецьку 31.03.2014 р.
Фото: www.ostro.org
Мітинг в Донецьку 31.03.2014 р.

Формування та діяльність нових органів на непідконтрольній Україні території повинно відповідати законодавству і Конституції України, йдеться в законопроекті Опоблоку. На противагу цьому зазначається: «органи влади та місцевого самоврядування МТО Донбас забезпечують управлінські функції життєзабезпечення на території своєї юрисдикції, вирішують питання в сферах економічного та соціального розвитку, зокрема гуманітарні питання – культури, мови та самобутності, свободи віросповідання».

Але ж саме ці “гуманітарні питання” є визначальними для самоідентифікації України, її державності. Вони закріплені в Конституції і не можуть даватися на відкуп місцевим органам влади.

Згаданим законопроектом також пропонується надати “Главі МТО Донбас” право виступати суб'єктом договірних відносин у сфері виробничої кооперації, використання транскордонних потужностей в економічній інтеграції, розвитку промислово­економічного та аграрного секторів МТО Донбас; укладати угоди про транскордонне співробітництво в економічній сфері з суб'єктами Російської Федерації, інших держав та іншими адміністративно­територіальними одиницями таких держав.

Тоді як в ухваленому парламентом законі зазначається, що від органів місцевого самоврядування цих областей може надходити лише ініціатива “стосовно укладення угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку”, рішення щодо якої приймає Кабінет Міністрів чи будь­який центральний орган виконавчої влади.

Автори законопроекту позиціонують “МТО Донбас” як тимчасове утворення. Правда, термін “тимчасовості” в проекті не розтлумачується.

***

Очевидно, тему окупації Донецької і Луганської областей і узаконення їх “особливості” ще не одноразово використовуватимуть представники Опоблоку і суміжних політсил для активізації свого потенційного електорату. На фоні конфліктності “демократів” їхні опоненти заробляють собі політичні бали навіть вичікуванням. Не кажучи вже про такі “благі наміри” , як врегулювання ситуації на Донбасі. Та ще й під виглядом збереження цілісності країни.

Вікторія МатолаВікторія Матола, Журналист