Все публикацииПолитика

Заручники партій: як парламент руйнує місцеву демократію

23 грудня Верховна Рада проголосувала в першому читанні законопроект, в разі прийняття якого в цілому, партії зможуть відкликати місцевих депутатів, що пройшли в ради за їхніми списками, без будь-якого узгодження з виборцями. Самі депутати та громадськість натомість будуть позбавлені права оскаржити таке рішення в суді.

Яким чином лідери найбільших парламентських партій хочуть зробити з місцевих депутатів «ручних мавпочок» та чим це загрожує реформі децентралізації?

Фото: Макс Требухов

Наприкінці 2015 року в дні лихоманки з прийняттям Державного Бюджету сталась подія, що залишилась практично непоміченою суспільством.

Йдеться про прийнятий 23 грудня в першому читанні проект Закону № 3693 «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» щодо відкликання депутатів місцевих рад», що потрапив до парламентської зали на наступний день після реєстрації та був розглянутий за скороченою процедурою.

Законопроектом авторства лідерів фракцій Тимошенко, Ляшка, Луценка та Березюка передбачається запровадження механізму відкликання депутатів місцевих рад за ініціативою партії, від якої вони обрались, без можливості оскарження такого рішення, зокрема в суді.

Тим самим, політики вдруге грубо намагаються підвищити керованість виборних органів на місцях.

Вперше це сталось влітку минулого року, коли при прийнятті нового виборчого законодавства вносились зміни до того ж закону щодо статусу депутатів місцевих рад. Тоді вдалося прийняти норми, за якими остаточне рішення про відкликання депутата-списочника за народною ініціативою все одно прийматиме партія.

Отож, в разі прийняття проекту Закону № 3693 ми отримаємо абсолютну партійну монополію практично на всіх рівнях місцевого самоврядування.

Безсилі «списочники», або як двома сторінками тексту зруйнувати два роки реформи

Автори законопроекту пропонують внести зміни до п’яти статей Закону «Про статус депутатів місцевих рад», додавши нову підставу для дострокового припинення повноважень місцевого депутата, а саме: відкликання депутата керівним органом партії, що погоджував рішення зборів відповідної місцевої ради партійної організації про висування кандидатів у депутати.

Деталізуючи ці положення, додається і перелік підстав, що дозволять партії припинити повноваження народного обранця, що пройшов за її списками. Йдеться про такі:

1) Невідповідність практично діяльності депутата місцевої ради меті та завданням партії, закріпленим у статуті партії;

2) невходження депутата до фракції місцевої організації партії, за виборчим списком якої він був обраний;

3) вихід депутата із фракції місцевої організації партії, за виборчим списком якої він був обраний, або виключення його з фракції за невиконання рішень фракції, в тому числі щодо солідарного голосування.

Фото: kiev.klichko.org

В кінцевому результаті місцева організація партії отримає змогу вносити на розгляд керівного органу партії (партійної верхівки) пропозицію про відкликання того чи іншого обранця. А керівний орган прийматиме рішення задовольнити пропозицію місцевого осередку чи ні.

Важливим моментом проекту Закону є й те, що рішення партійного органу буде остаточним та не підлягатиме оскарженню.

Особливо абсурдно це виглядає, якщо врахувати, що оскаржувати відкликання депутата за народною ініціативою (читай – виборцями, які його й обрали) не заборонено.

Місцева демократія в ручному режимі: початок.

Перша спроба «приручити» місцевих депутатів, як згадувалось вище, відбулась в липні минулого року, за лічені тижні до старту виборчої кампанії до місцевих рад.

Тоді парламент прийняв новий закон «Про місцеві вибори», що містив новий механізм відкликання депутатів місцевих рад за народною ініціативою, а також нові правила щодо балотування. Основною новелою було те, що балотуватися самовисуванцем можна лише до сільських та селищних рад, тоді як до міських, районних в містах, районних та обласних можуть балотуватись лише за партійними списками.

Тим самим, законодавець поставив більшість кандидатів в депутати перед фактом, що доведеться домовлятись з котроюсь з партій, а також те, що при відкликанні депутата за народною ініціативою все одно доведеться «питати дозволу» в партії, що загалом пахне аж ніяк не демократією.

Виглядає ця процедура наступним чином.

Якщо громадяни вважають, що їхній місцевий депутат порушує Конституцію чи закони України, пропускає протягом року більше половини пленарних засідань або його практична діяльність не відповідає основним положенням його передвиборчої програми, вони мають право ініціювати його відкликання за народною ініціативою.

Фото: Макс Левин

Рішення про внесення пропозиції щодо відкликання приймається на зборах виборців, кількість яких залежить від рівня ради, до якої «незадовільного» депутата обрано. Така кількість варіюється від 30 чоловік для сільських та селищних рад до 300-400 для міських та обласних рад.

Якщо на зборах набрано достатню кількість голосів за відкликання депутата, створюється ініціативна група для збирання підписів виборців округу, де свого часу балотувався депутат, повноваження якого планується припинити достроково.

На тих же зборах затверджується персональний склад ініціативної групи, кількість членів якої варіюється від 10 до 100 чоловік, знову ж таки в залежності від рівня ради, депутат якої відкликається.

Ініціативна група має від 10 до 30 днів для збору підписів за відкликання депутата. Після закінчення терміну збору підписів, всі підписні листи передаються територіальній виборчій комісії (ТВК), яка перевіряє отримані матеріали на предмет порушення норм законодавства.

Якщо весь процес збору підписів пройшов рамках закону ТВК приймає рішення про відкликання депутата за народною ініціативою (якщо депутат був самовисуванцем) або звертається до вищого керівного органу партії, яка висувала відповідного депутата.

І вищий партійний орган в свою чергу розглядає звернення ТВК та приймає рішення про відкликання депутата за народною ініціативою або про відмову в задоволенні такої ініціативи.

Аналогічний механізм могла використати й сама партія, якби гостро стояла необхідність «видалити» котрогось з депутатів зі своїх лав.

Проте цей механізм все ж є недостатньо простим та, якщо б ініціатива все ж йшла від партії, а не громадян, трішки «незаконним». Тоді як прийняття проекту Закону, що зараз розглядає Верховна Рада, в повній мірі легалізує право партій розпоряджатися своїми депутатами.

Якими будуть наслідки прийняття 3693?

В Україні вже кілька років поспіль відбувається реформа децентралізації та місцевого самоврядування, яка покликана передати якомога більшу кількість повноважень та, разом із ними, коштів, аби жителі територіальних громад нарешті змогли самостійно керувати життям свого населеного пункту.

Задля цього на початку 2015 роціу був прийнятий Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад», що покликаний допомогти об’єднати малі села-селища-містечка в єдину спроможну громаду, обравши їй за центр той населений пункт, який має найбільші шанси стати успішним економічним центром.

Задля цього проводиться бюджетна децентралізація, аби держава не передавала громадам повноваження, які вони не зможуть виконати, бо не буде з чого їх фінансувати. Минулого року були внесені зміни до Бюджетного та Податкового кодексів, які закріпили нові правила перерозподілу податків на користь місцевих бюджетів.

Фото: Макс Требухов

Задля цього ініційовано внесення змін до Конституції України щодо децентралізації (вже, напевно, загальновідомий проект Закону № 2017а, який зараз «завис в повітрі»), яким пропонується відійти від радянської спадщини існування районних та обласних державних адміністрацій. Натомість запровадити інститут префекта, основною функцією якого буде нагляд за тим, аби вибрані нами органи місцевого самоврядування діяли в межах закону та не порушували наші конституційні права.

Так от, у разі схвалення проекту Закону № 3693 «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» користь з усіх попередніх напрацювань буде практично дорівнювати нулю.

Адже більшість депутатів місцевої ради, за виключенням сільських та селищних (хоча й там балотування від політичних партій не заборонено), а їх наразі є близько тридцяти тисяч, будуть керуватися не інтересами громади, а інтересами партійного керівництва. А ті поодинокі, які ставитимуть добробут своєї громади а перше місце ніколи не зможуть бути впевнені, що в разі незгоди з іншою частиною своєї фракції, вони збережуть свою посаду.

Окрім того, в умовах хиткої ситуації з парламентським розглядом змін до Конституції (без яких органи місцевого самоврядування залишаються взагалі безконтрольними), узаконення права партій відкликати депутатів – це чудовий спосіб прибрати до рук всю владу на місцях та не нести за це жодної відповідальності.

Саме тому розгляд проекту Закону в парламенті відбувався блискавично швидкими темпами, коли з восьмої спроби вдалося знайти мінімальні 226 голосів, необхідних для прийняття. На жаль, знайшлися вони серед фракцій, що позиціонують себе як проєвропейські та демократичні.

Тому все, як завжди: останній форпост демократії – це ми, українське суспільство.