Все публикацииПолитика

Валерій Іващенко: Українську армію розвалювали навмисно і планомірно

LB.ua передруковує інтерв'ю колишнього виконуючого обов'язки міністра оборони Валерія Іващенко данському проекту, що присвячений Україні. Нагадаємо, Іващенко був серед ув'язнених за часів режиму Януковича та отримав зрештою 5 років позбавлення волі умовно за начебто махінації при реалізаціх майна "Феодосійського судомеханічного заводу". В лютому 2013-го він виїхав з дружиною до Данії, де отримав політичний притулок. Сьогодні він гість проекту Newsgerrig.com - волонтерського сайту про Україну, єдиного, що виходить датською мовою.

Валерій Іващенко за понад 30-річну кар'єру військового встиг попрацювати на космодромах Байконур в Казахстані і Плесецьк в Росії, керував групою Центру адміністративного управління стратегічними ядерними силами Міноборони, потім працював державним експертом з питань зовнішньополітичних аспектів при Раді нацбезпеки і оборони, досконально знає оборонно-промисловий комплекс України. Потім він був призначений заступником міністра оборони Анатолія Гриценка, пізніше – Юрія Єханурова (2007–2009 рр.), а після його відставки сам очолив міністерство оборони, яким керував майже рік.

У серпні 2010 року він був зарештований за звинуваченням у зловживанні службовим положенням при підписанні плану санації держпідприємства судомеханічний завод Феодосії, а у 2012 році він був засуджений до 5 років позбавлення волі. 2 роки Іващенко провів в Київському СІЗО. Його адвокати подали скаргу до Європейського суду з прав людини, на його захист також стали Гельсінський комітет та Євросоюз. Екс-міністр оборони наполягав, що його справа була повністю сфабрикована, і він виявився лише однією з ланок у ланцюжку справ на інших міністрів і на главу уряду Юлію Тимошенко. Після апеляції суд змінив покарання на умовне.

31 січня 2013 року Валерій Іващенко отримав політичний притулок в Данії. Тепер він виїзний в будь-які країни світу, окрім України. Відвідування рідної країни означає автоматичну втрату статусу політичного біженця. Екс-міністр живе разом з його дружиною на околиці Копенгагена, освоює розмовну данську, має намір серйозніше зайнятися мовою і співпрацювати з недержавними організаціями. Не дивлячись на те, що звинувачення з нього були зняті у квітні 2014 року, Валерій до України найближчим часом повертатися не планує, принаймні за нинішньої української влади. Проте говорить, що одного разу він все-таки повернеться до України. А поки стежить постійно за ситуацією в країні і аналізує те, що відбувається, звертаючись до витоків проблем, про які він знає зсередини.

Фото: newsgerrig.com

Ви достатньо критично висловлюєтеся у соцмережах на адресу нинішньої влади і її дій. Живучи в Данії, можна оцінити ситуацію відсторонено. Що на вашу думку змінилося?

Відбулася зміна облич і прізвищ, але по суті нічого не змінилося, особливо у найболючиших питаннях, які я добре на собі пережив – це судова і прокурорська системи. Заміна одних генпрокурорів іншими (Олега Махницького на Віталія Ярему, потім на Віктора Шокіна) – убога спроба гри у зміни. І суди, і прокуратуру потрібно було ліквідовувати як би радикально це не звучало. Але залишивши ту ж саму прокуроско-суддівську систему, це привело до страшних витрат, втрати часу, авторитету і надії.

Без змін залишилася Служба безпеки. І як би добре я не ставився до Валентина Наливайченка (екс-керівник СБУ, ред.) – він зробив найгірше, що можна було зробити – він законсервував ситуацію в СБУ. Якщо Арсен Аваков (міністр внутрішніх справ, ред.), як людина зі сторони намагався щось робити, добре або погано – це інше питання. Я, як людина військова, глибоко переконаний, що краще зробити щось неправильно, ніж не робити нічого. Прийняти помилкове рішення краще, ніж не ухвалювати ніякого рішення зовсім. Його потім можна коригувати – головне, що запущений процес.

Служба безпеки повинна займатися антитерором, захистом державності, контррозвідкою і питаннями державної таємниці – режиму секретності. Це чотири вичерпні задачі, які мають бути покладені на головну спецслужбу держави. А питання фінансової, економічної безпеки, корупції і організованої злочинності – це все надумане. Ці функції мають здійснювати інші правоохоронні органи. Тому що завдяки всім цим «напрямам» у всі часи Служба безпеки лише займалася годуванням себе і підйомом цього «корму» вгору.

Ми хочемо прийти в цивілізований світ і починаємо винаходити свій український велосипед – це порочна ідея із самого початку. Якщо ми бачимо, що західна цивілізація живе краще, вони виробляли століттями ці правила – треба їх переймати і нам. Треба шукати шлях найкоротшої адаптації і впровадження у нас цих законів, правил, норм, не більш того.

Фото: Наталія Слинько/newsgerrig.com

А ті «прізвища», які потрапили у владу в Україні, вони здатні змінити цей статус-кво?

Ні. Ось ми заговорили про службу безпеки. Наприклад, в 2009 році, коли я керував міністерством оборони, перший заступник керівника СБУ Василь Грицак (голова СБУ з липня 2015 року, ред.) був начальником головного управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю, тобто керував найбільш корумпованим елементом в СБУ. Я не впевнений, що він здатний прийняти рішення щодо позбавлення СБУ цієї функції.

Я вже заспокоївся трохи, пройшов час, після того, як я сидів у в'язниці, потім виїзджав з України. Емоції у мене вже перегоріли. Найзлочинніша організація в Україні – це не бандити, це генпрокуратура і судова система, яка де-факто виявилася і є структурою, підпорядкованою генпрокуратурі. Прокуратура – найбільше, найпотужніше і найвпливовіше організоване злочинне угрупування в Україні. Вона була і такою залишилася дотепер.

Коли «зайнялися» мною у 2009 році, заступник генпрокурора дав команду СБУ сфабрикувати на мене справу. Вони буквально «нашили білими нитками» таку маячню, яку я зі сміхом сприймав спочатку. Думав, що ця затія не може продовжуватися довго.

Я був особистим ворогом генеральної прокуратури, тому що протягом року, коли я виконував обов'язки міністра оборони, обрубав всі потоки годування верхівки генеральної прокуратури. Тому що, коли міністром оборони був Єхануров, то він і його заступник їх (генпрокуратуру, ред.) з «долоні годували» – це і ділянки землі, і готівка тощо. Дуже багато хто про це знав і це було широко відомо, практично не приховувалося.

Бюджет міністерства оборони навіть в ті часи обчислювався майже у 10 млрд гривень. Рішення про використання коштів за бюджетними програмами затверджується міністром оборони. Через мої руки проходили величезні потоки грошей. Тому якби у них була можливість і було за що схопити, то вони б це зробили, і вже точно не за те, що якраз робили Єжель, Лебедєв, Саламатін (Михайло Єжель, Дмитро Саламатін, Павло Лебедєв – міністри, які по черзі очолювали Міноборони після Іващенка - Ред.)

За часів якого з міністрів оборони все ж таки почався планомірний розвал армії і обороноздатності країни?

Почалося за часів Єжеля, якнайбільше – за Саламатіна, і добивали вже при Лебедєві! Це було навмисне знищення армії, приведення її в аморфний небоєздатний стан. Це у них вийшло.

Як ці люди потрапили на посаду міністра оборони, адже вони мали російське громадянство?

Саламатін – це очевидний агент, який був введений до України, як не соромно і не гидко, за часів Ющенка. Після внесення поправок до конституції у 2004 році – Україна трансформувалася з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку, у 2006 році після проведення паламентських виборів була створена нова більшість у парламенті під Партією регіонів. Незважаючи на те, що Ющенко у подальшому розпустив Верховну Раду і був сформований новий уряд, він зробив найгірше, що міг зробити – по суті, зрадницьке діяння – «реінкарнував» Януковича, повернув з політичного небуття, зробивши його прем'єр-міністром.

Тоді, у 2006, на чергових парламентських виборах ЦВК відразу не зареєструвала Саламатіна за списком, бо була порушена норма закону про час перебування в Україні. Тим не менш, він за пару місяців до виборів отримав громадянство при Ющенко (Указ Президента України від 6 грудня 2005 року № 1705). Навіщо цій людині було ставати громадянином України? Його тесть – екс- перший віце-прем'єр Росії Сосковець, і вся його сім'я живе в Москві.

Потім Саламатін очолив Укроборонпром, а потім став міністром оборони. Зараз він, якщо не помиляюся, радник Путіна.

Фото: Наталія Слинько/newsgerrig.com

Про розвал армії і про російських агентів у керівництві оборонного комплексу України

За часів Єжеля були згорнуті перспективні програми переозброєння української армії. Тодішній начальник Генштабу Володимир Замана закрив дослідно-конструкторську роботу створення оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан». Того самого, що мав замінити вже ліквідовані ракетні комплекси радянських часів «Скад», а також – «Точка» і «Точка У». Це те, що давало можливість зберігати нашу ракетно-космічну галузь, працювати і створювати бойові ракети, а також можливість одержати нормальний сучасний ракетний комплекс, який за тактичними характеристиками перевершуватиме відповідний російський ракетний комплекс «Іскандер».

Окрім оборонних програм, були серйозні кадрові проблеми. По-перше, на високі посади в Міністерстві оборони і генеральному штабі призначалися люди з одного боку не професійні, з іншою – орієнтовані на Росію.

По-друге, – російські агенти, які відкрито призначалися на керівні посади. Вони працювали не тільки в міністерстві оборони України, але ще більшою мірою в СБУ і у Службі зовнішньої розвідки.

І хто це все затверджував? Янукович?

Янукович був виконавцем волі Путіна через Віктора Медведчука (екс-голова Адміністрації Президента при президенті Леоніді Кучмі, хрещений батько дочки Путіна, ред.), не «напряму», бо Путіну, а це було видно зі всіх фото і відео, було гидко спілкуватися з Януковичем. Це значить, що рукою Януковича вводилися в дію документи, які готувалися не в Україні. Крім того, призначення на такі посади обов'язково погоджували Сергій Льовочкін (олігарх, представник групи «РосУкрЕнерго», екс-голова Адміністрації Президента, ред.), Андрій Клюєв (олігарх, останній голова Адміністрації Президента Януковича, під час управління якого були масові розстріли на Євромайдані у лютому 2014 року, ред.) та інші люди з оточення Януковича.

Як ще впроваджувався план розвалу обороноздатності України і можливо інші маніпуляції з боку Росії в Україні?

Після того, як Путін тричі привітав Януковіча (у листопаді 2004 року, ред.), а той так і не став президентом, «робота» почалася з вказівки Путіна у 2006 році. У Криму було взято антиукраїнський курс, підігрів настроїв суспільства. Частинами і підрозділами Чорноморського флоту здійснювалися провокативні дії, на які українська сторона повинна була реагувати. Почалися активні дії, які виходили за рамки дозволеного. Наприклад, колона російської техніки виходить з пункту постійної дислокації і кудись рухається територією України без попередження.

Мені самому доводилося займатися подібними питаннями в достатньо жорсткому режимі, коли, порушуючи наші угоди, росіяни почали випробовувати новий вид авіаційної торпеди на території Криму, в українських територіальних водах. Як наслідок – вона або навмисно потрапила на берег або вони її втратили. Наші прикордонники разом із військовослужбовцями ВМСУ та контррозвідниками знайшли торпеду і зробили детальні відео і фото.

Я зустрічався з тодішнім міністром оборони Росії Анатолієм Сердюковим і вищим російським генералітетом у Криму, показував всі докази, і тоді вони змушені були визнати порушення, вибачитися і попросити не давати розголосу цьому факту. Це лише один з прикладів. А так, за вживаною росіянами практикою, яку вони намагалися поширювати з наростаючою прогресією, будь-який конфлікт набував широкого розголосу і населення Севастополя і Криму переконували, як неадекватно реагують українська влада і українське військове командування.

Фото: Наталія Слинько/newsgerrig.com

А при Вашому керівництві міністерством оборони працювали російські агенти?

При мені були такі люди, яких привів Юрій Єхануров (екс-прем'єр-міністр, екс-міністр оборони – ред.), які прийшли, щоб наживатися. І це, я впевнений, мало шкідливі наслідки не менші, ніж від підривної діяльності іноземних агентів. От чому мене і намагалася знищити прокуратура і колишні люди Єханурова, коли я почав звільняти з посад його людей.

Вони займалися дерибаном, продажем і банкрутством військових підприємств, знищували інфраструктуру, і це не були агенти Кремля, це були соратники і послідовники Ющенка.

Про плани «федералізації України» і протидію членства в ЄС і НАТО

Як ще Росія могла впливати на ситуацію в Україні, що відобразилося на подальших руйнівних процесах в країні?

Головною метою було недопущення руху у бік інтеграції з НАТО. Вони перемогли. Тоді (у квітні 2008 року, ред.) відбувся Бухарестський саміт (Україні і Грузії не був наданий ПДЧ/MAP – План дій щодо членства в НАТО/Membership Action Plan). Тоді не відбулося так, як після анексії Криму, коли Путін публічно нагороджував генералів і говорив про «нові спроможності» російської армії «продемонстровані» в Криму.

Після Бухарестського саміту Путін у закритому режимі нагородив 8-12 «фсбешників» за успішну операцію недопущення надання ПДЧ Україні та Грузії. Це було одразу після саміту і напередодні військового вторгнення у Грузію у 2008 році.

Передбачали, що подібне може статися в Україні, що почнеться з анексії Криму, продовжиться війною на Донбасі?

Судячи з інформації, що я мав, такого варіанту як анексія Криму минулого року, не передбачалося за умови збереження влади Януковича. Видно, приціл був направлений на те, що за Януковича Україна однозначно не була б у Євросоюзі, не було б угоди про асоціацію, і тим більше – членства в НАТО.

Ідея про федералізацію починалася ще у 2004 році зі з'їзду у Сєвєродонецьку. (З'їзд пройшов наприкінці листопаду 2004 року після Помаранчевої революції. В той же час чергова сесія Луганської обласної ради більшістю голосів ухвалила рішення про створення Автономної Південно-східної Української Республіки. Ред.) «Механізм» федералізації був запущений, і цей план реалізовувався б за Януковича. Далі були б внесені зміни до Конституції, які б передбачали найширшу автономію Криму, і за таким же принципом – інших областей України.

Янукович би у 2015 році був переобраний на другий термін, і за цей час спокійно Крим би став настільки «автономним», що росіянам не треба було б забирати його до себе і годувати з федерального бюджету, як зараз. Все це благополучно відбувалося б у структурі держави Україна. Адже залежність інфраструктури Криму від України колосальна – вода, газ, електроенергія.

Але коли Януковича змусили втекти, в Росії зрозуміли, що все це (такий план федералізації, ред.) може провалитися і їм потрібно було терміново забирати Крим.

Фото: Наталія Слинько/newsgerrig.com

Чому, на вашу думку, так недбало ставилися до формування сильної армії, яка могла б захистити країну? Про створення контрактної армії говорили неодноразово, але за жодного міністра нічого конкретного не було зроблене.

За часів Анатолія Гриценка (екс-міністр оборони, ред.) був нормальний рух у бік зміцнення армії і приведення її у гідний бойовий стан. Це був період підйому в питаннях озброєння, морального стану армії. Приходили нові люди, наші українські офіцери і генерали, хоч ще з радянською підготовкою, але вони розуміли, як має будуватися військова організація за нормальними цивілізованими стандартами. Система логістики звільнялася від старої, радянської системи.

Це був позитивний період, і він дав би добрий результат, якби не фундаментальний недолік побудови системи влади в Україні. У жодній нормальній державі немає подібного поділу системи виконавчої влади, коли частина перебуває «під Президентом» і частина «під Кабміном». (Я це відчув це на собі, як керівник Міністерства оборони: з одного боку, я підпорядковуюся Кабміну, з іншого боку – Президенту.) За Президентом закріплені питання оборони, національної безпеки і зовнішньої політики.

Відбувся конфлікт. Гриценко спочатку був «людиною Ющенка», тобто, він його призначив міністром як представника своєї команди. З одного боку почалася політика реформування, зміцнення обороноздатності – це визначає Президент. З іншого – матеріальне і фінансове забезпечення покладалося на Кабмін. А оскільки почався конфлікт Ющенко–Тимошеко, то в цьому конфлікті Прем'єр-міністр «відігравалася» на міноборони і міністерстві закордонних справ та інших відомствах, підпорядкованих винятково Президенту.

Тобто, і за Ющенка, і за Януковича не могли забезпечити нормальний розвиток обороноздатності України?

Я не готовий давати оцінку, хто гірший для України – Янукович або Ющенко. Але такої зради з боку Ющенка і розчарування з боку нормальних людей в Україні важко було уявити і з чимось порівняти. (Йдеться про Помаранчеву революцію, після якої в Україні не відбулося очікуваних змін. Ред.) Я тоді (після приходу до влади Януковича) боявся, що морок накриє Україну надовго, якщо не назавжди, що люди нічого не захочуть робити. В кращому разі стануть виїжджати з України.

Я не вірив, що в Україні після всього цього ще будуть можливі подібні революції. Коли відбувся Євромайдан і повалення Януковича – це сприймалося як неймовірне, як чудо! Я навіть не міг припустити такого! Я міг лише сподіватися, але як реаліст розумів, що це практично неможливо.

Але наш народ має більший запас добра і сили, ніж нам іноді здається.

Інтерв'ю Наталії Слинько і Олени Яних

Newsgerrig.com - єдиний медіаресурс про Україну в Данії на данській мові, створений українськими та данськими журналістами. Проект (назва перекладається як "Допитлива Україна") зареєстрований як недержавна, некомерційна організація, що збирає довкола себе данців, котрі цікавляться та допомагають Україні.  Мета - популяризація України, підтримка уваги до неї у данському суспільстві. Серед тем, що висвітлюються - основні події в Україні, діяльність українскьої діаспори (культура, гуманітарна допомога, вибори) та ін.