Все публикацииПолитика

Хто звільнив Юрія Луценка?

Гарних новин з-над Дніпра не було уже досить давно. Звільнення Юрія Луценка стало однією з них. Варто проаналізувати, чому помилування колишнього міністра відбулося так несподівано.

Марцін ВойцеховськийМарцін Войцеховський, Віце-президент Фундації Міжнародної солідарності у Варшаві

Фото: Макс Левин

Можна, звичайно, припустити, що звільнення Юрія Луценка було заплановане давно. Справді, впродовж кількох місяців цього домагалися Олександр Кваснєвський і Пат Кокс в рамках місії Європейського парламенту. Вони попросили представників Європейської комісії та ряд урядів. Під час зустрічі з президентами Польщі та Словаччини Республіки наприкінці січня в польському містечку Вісла Віктор Янукович мусив пообіцяти, що Юрій Луценко буде звільнений найближчим часом в рамках жесту доброї волі. Так в усякому разі було сказано неофіційно після зустрічі. На якусь мить серед зацікавлених запанувала радість, адже з’явився таки шанс підписати угоду про Асоціацію України з Європейським Союзом.

Але потім справи пішли все гірше і гірше, сподівання оптимістів не підтвердилися. Адвокат Юлії Тимошенко Сергій Власенко був позбавлений мандата депутата Верховної Ради. Український парламент був паралізований – як у часи, коли при владі були помаранчеві. Все більше людей з оточення лідерів опозиції боялися арешту і звинувачень у якихось злочинах. Зовсім нещодавно не вдалося організувати велику зустріч депутатів Європейського парламенту з колегами з України, тому що Партія регіонів наполягала, щоб лише її представники мали право голосу, а опозиція – тільки статус спостерігачів. На Заході, не було практично людей, готових визнати, що є хоч якісь шанси на угоду про Асоціацію Україна-ЄС. Я спілкувався з кількома впливовими людьми в Польщі та Європі, які займаються Україною, кожен з них розводив руками, мовляв, ситуація виглядає безнадійною.

«Помилование» (если можно так назвать освобождение из уголовной зоны политзаключенного) продиктовано тому, кто его визировал, вовсе не христианским состраданием, вовсе не человеческим благородством, скорее – циничным политическим расчётом, попыткой «откупиться» от надоедливой Европы, требующей соблюдение каких-то там «демократических ценнностей».— Соня Кошкина

Що ж сталося, що через кілька днів все змінилося, і надія знову з’явилася? Слабка, але все ж надія. Адже Президент Віктор Янукович особливо підкреслював, що нічого від нього не залежить у справі засуджених міністрів з попереднього уряду, тому що їх процеси мають виключно кримінальний вимір, а не політичний. Тим часом, лише за два дні вдалося повністю реалізувати процедуру помилування. Швидкість справді стахановська, як у найкращі комуністичні часи...

Може хтось мене поправить, але я запропоную свою версію подій. На початку квітня Володимир Путін зробив публічну пропозицію про будівництво газопроводу Ямал-Європа-2 з Росії через Білорусь, Польщу, Словаччину, Угорщину і далі в Європу. Це черговий газопровід, який мав би оминути Україну. Плани будівництва Ямал-2 сягають 90-х років минулого століття, але Росія досі ними не цікавилася. В кінці 90-х Польща відмовилася від будівництва «перемички» в обхід України, Моска зробила ставку на Північний потік. Що спонукало Путіна повернутися до концепції Ямал-2? Проблеми Газпром, ослаблення попиту на російський газ у Європі, страх перед сланцевим газом, який – принаймні в Польщі – можна видобувати у великих масштабах. Але давайте подивимося правді в очі, основна мета цієї пропозиції полягає в оминанні України.

Втомлені відсутністю позитивних сигналів з Києва польські політики не відкинули негайно пропозицію Росії. Вони сказали: треба усе ретельно проаналізувати, вивчити, прорахувати. І це, найімовірніше, стурбувало Президента Януковича, а не турбота про здоров'я Юрія Луценка, чи навіть перспективи України підписання угоди про Асоціацію з ЄС через Україну. Так що насправді Луценко і Філіпчук зобов'язані свободою Путінові і Москві. Як добре, що на східного сусіда завжди можна розраховувати! Чи вигадає він, як допомогти Юлії Володимирівні?

Марцін ВойцеховськийМарцін Войцеховський, Віце-президент Фундації Міжнародної солідарності у Варшаві