Все публикацииПолитика

Що чекає Україну, Європу і світ у 2013 році?

З одного боку, тривіальне питання, але його у ці дні задають собі усі, хоч ніхто не має правильної відповіді, бо не ворожкою. Цікавими є прогнози, які можна верифікувати, перевірити, наскільки їх автори мали рацію, і наскільки вони помилилися. Такий прогноз уже кілька років робить Європейська Рада з міжнародних відносин (European Council on Foreign Relations, ECFR).

Марцін ВойцеховськийМарцін Войцеховський, Віце-президент Фундації Міжнародної солідарності у Варшаві

Фото: Макс Левин

Рік тому, вона прогнозувала європейську війну цивілізацій, відхід Великобританії від європейської політики, ймовірну кризу фінансових резервів Китаю, важливу роль Росії у вирішенні глобальної чи, принаймні, європейської економічної кризи, ремілітаризацію Європи, зростання ролі політичних партій, інспірованих радикальним ісламом, можливу військову операцію проти Ірану, а також що раз потужніший виклик, який західним демократіям кидають кидати молодіжні рухи протесту – від Партії Піратів до руху протесту проти Акту, що регулює інтернет-ринок. Зараз ми бачимо, що ці назагал розумні прогнози справдилися лише частково. Незважаючи на кризу, ані європейський ринок, ані загальносвітовий не обвалився, євро не впало, молодіжні рухи протесту не похитнули основи буржуазної демократії, до військової операції в Ірані справа не дійшла, а Росія не стала панацеєю від економічної кризи в Європі, тому що сама переживає суттєві проблеми.

У цьому році ECFR прогнозує появу нової політичної географії в Європейському союзі, яка розділить ЄС на країни, які використовують євро, і на ті, які не використовують. Друге спостереження стосується підвищення ролі середніх країн ЄС – таких, як Швеція чи Польща – у формуванні зовнішньої політики Брюсселю. Це один з наслідків кризи: великі країни зосередилися на власних інтересах, а не на командній грі, а тому менші можуть здобути більший аніж раніше вплив на деякі процеси. Росія під керівництвом Путіна замість зміцнення стає все менш керованою, що бачать навіть найбільш проросійські аналітики на Заході. А в країнах Магрибу відсутність безпеки після серії демократичних революцій стає все більш серйозним викликом. Для європейської політики найважливішим є питання як генерувати зростання, коли Сполучені Штати переносять точку прикладання своїх головних зусиль з євроатлантичного світу на Тихоокеанський регіон. Сьогодні всі ці тренди, які прогнозовано на 2013 рік, виглядають правдоподібними та обгрунтованим. Побачимо, що з цим прогнозом буде через рік.

У жодному з глобальних чи навіть європейських прогнозів немає України. Не тому, що Україна є втраченою, і далі живе більше своїми справами, аніж тим, що є головним обігом ідей, проблем, страхів чи шансів для Європи. Фундаментальне питання для України – чи надалі вона буде балансувати у «сірій зоні» між Сходом і Заходом, виграючи якісь зиски раз у однієї, раз у іншої сторони, чи нарешті зважиться на конкретний вибір. Таким вибором може стати підписання угоди про Асоціацію з Європейським Союзом або ж входження до Митного союзу Росії, Білорусії та Казахстану, а в перспективі – до Євразійського Союзу. Вибір між цими двома варіантами буде найважливішим стратегічним викликом для України в цьому році. Київ може підписати угоду про Асоціацію з ЄС восени на саміті Східного партнерства у Вільнюсі за певних умов, які оголошено на початку грудня в Брюсселі. Чи скористається Україна цією можливістю? Не відомо, однак для майбутнього держави це було б добре. Європейський Союз не ідеальний, проте у ньому працює реальне партнерство членів, а не диктат однієї держави-гегемона. З іншого боку, економічна криза і наступ нової хвилі рецесії може змусити Київ на зближення з Росією, тому що вигоди від економічного співробітництва з Росією, на відміну від співпраці з Брюсселем, можна буде відчути швидше. Який вибір зробить українська еліта? Яким би він не був, було б добре, аби його нарешті зробили. Бо як каже польська приказка, краще будь-яке рішення, аніж його жодне.

Дрейфування без мети не має сенсу. Таку розкіш можуть собі дозволити держави, яким нічого втрачати. Україна має, і багато.

Марцін ВойцеховськийМарцін Войцеховський, Віце-президент Фундації Міжнародної солідарності у Варшаві