Все публикацииПолитика

Севастополь: політичне міжчасся

«Вы не бандеровка?..»

На сімферопольському вокзалі, де ми чекаємо електричку, до нас підходить дідок. Спочатку підходить не сам дід, а сморід, що від нього йде.

Фото: УКУ

- А вы сами откуда?

– Мы из Львова.

– О, я был во Львове дважды. Понравилось у вас. Вы, кстати, передайте туда, что Львов должен сказать спасибо товарищу Сталину.

І питати нічого не треба – сам про політику заговорив.

– За что?

– За то, что в 41-м сдал город без боя и что в 45-м при взятии приказал, чтоб ни одного снаряда не упало. Поэтому город не пострадал. У вас там, наверное, по-другому к нему относятся, но если бы он сейчас пришел ко власти, то быстро бы порядок навел. Хотя сейчас Янукович немного подает надежды. За эти два года перестали через сельсоветы земельные участки выделять. У меня зять – председатель колхоза, поэтому я знаю, – час від часу дід усе ще намагається намазати на сорочку дезодорант, але йому це ніяк не вдається. – Женщина, вдова с тремя детьми, обратилась, чтобы ей участок выделили. А что она там одна строить будет? Понятно, что продаст потом. Сейчас участок десять тысяч стоит. Ну, и из Донецка пришло указание не выделять. Так что больше разворовывать не будут, а то за десять лет до Януковича почти все разворовали.

– А если кто-то из власти попросит?

– Ну, вот я из власти, мой зять из власти. Скорее всего, выделят, но совсем-совсем по минимуму, и только если под застройку. Еще когда Партия регионов пришла, то многих из сельсоветов повыгоняли и посадили.

– За что посадили?

– Нашли за что. Еще закон о языках. Я не знаю, вы из Львова, вы не бандеровка? Как к вопросу государственного языка относитесь?

Дiд трошки мовчить, а потім, згадавши, продовжує.

– Завтра выборы, будет видно, какой расклад в Раде будет. Есть вариант, что опять ее это ворье захватит. Но по Крыму будут регионы, коммунисты и Русский блок. У вас во Львове может УДАР много набрать. Но мне УДАР не нравится. Я ходил Кличко слушать, ему пару вопросов задали и он потух. Ну, а потом уже все газеты в Крыму против него встали. Поэтому люди голосовать за него не будут.

– Как это - «встали»?

– Ну, как встали – написали, что он ничего не стоит.

Подають нашу електричку. Ми йдемо, а дід так і залишається стояти з подарованим дезодорантом в руках.

«Нас кормит Россия»

Севастополь бомбували двічі: перший раз німецька авіація під час наступу в 1941-42 роках, а другий – радянські війська, які місто звільняли. Будинки в центрі міста було побудовано після війни і стилізовано під різні старіші архітектурні напрямки. Ця суміш називається сталінським ампіром.

Фото: УКУ

– Памятник афганцам, памятник комсомольцам, памятник строителям, – перераховує власник готелю Паша, поки везе нас із вокзалу вулицею Леніна. – Памятник Суворову, памятник Екатерине ІІ, памятник Нахимову. Почетная доска Севастополя. Приморский бульвар. Вон сцена стоит, значит, сегодня концерт будет – придите вечером, посмотрите.

– Так сегодня ж нельзя агитировать!?

– Так это ж не агитация, – дивується Паша.

Йому десь за п'ятдесят, він народився і виріс у Волинській області, вчився у Львові, служив у Києві, Москві й Калінінграді, а осісти вирішив у Севастополі.

– Сюда все едут, потому что здесь очень много свободной, неосвоенной земли. Я раньше на флоте служил, а когда вышел на пенсию, то решил тут остаться и открыть свой бизнес.

На неосвоєних землях Севастополя Паша побудував готель, із прибутків від якого живе.

– Нас кормит Россия. Не знаю, на что бы мы жили, если бы к нам россияне не приезжали. Говорили, что будет много иностранцев на

«Евро». Никто не приехал.

За п’ять хвилин ми об'їхали на його джипі щільно забудовану центральну частину і звернули на шосе, оточене супермаркетами, офісними центрами та житловими багатоповерхівками. Усі спальні райони на околиці Севастополя було побудовано за останні тридцять п’ять років.

Зусібіч на горизонті видніються нові забудови, купи будматеріалів або будівельні крани.

– Город наш новый, чистый... Вон цветы всюду повесили, – вказує на вазони, що висять на стовпах обабіч шосе. – Самое главное, что власть дороги делает. После «Евро» начали активно строить.

Ми перезираємось: після «Євро» – значить, перед виборами. Шосе перед нами справді ідеально гладеньке.

– Хотя с моральной точки зрения некрасиво они все это делают – президент, его сыновья... Скупили все острова, все бухты, строят на них дворцы себе. Но есть и позитивные моменты. Я недавно ходил в Ощадбанк получить «витину тысячу». В банке сказали: придите тогда-то и все получите. Пришел, мне дали карточку. Я говорю: да зачем мне карточка, вы мне деньги дайте. И мне сразу выдали деньги за соседним столом. Вот это, конечно, положительная сторона власти.

Ми якраз під'їжджаємо до готелю й бачимо біля нього три прапори на флагштоках: український, російський та прапор із гербом Севастополя.

«Я не понимаю, кто все эти люди...»

Молодий активіст Олексій Шестаковіч уже декілька років воює з ущільненою забудовою Севастополя та розкраданням заповідних земель, хоча міська влада часто встромляє палиці в колеса – зокрема, відповідаючи на всі його запити українською мовою.

– Почему я должен учить язык, если где-то в Конституции так написано? – запитує він і критикує Колесниченка за піар-кампанію закону про регіональні мови, який однаково не виконується місцевою владою.

Фото: УКУ

– Власть переходит на украинский язык, ей это выгодно, ведь в Киев все равно нужно на украинском отчетность посылать. Они же не будут это все сто раз переводить.

У розмові він позитивно відгукується про російський флот як про захист від розкрадання території, на якій він базується, і кілька разів наголошує на особливому статусі міста.

– Раньше Севастополь был мечтой каждого русского моряка. Все хотели сюда на пенсию. Сейчас мне вообще кажется, что все вопросы Украины и России решаются здесь. Это такая нейтральная территория, где можно избежать конфликтов.

 – А где вы себя сейчас идентифицируете – в Украине или в России?

– В Севастополе!

Киваємо з розумінням і просимо розповісти про мотиви севастопольців на нинішніх виборах.

Фото: УКУ

– Вы из Киева, вам будет сложно понять... А, вы из Львова! Тогда еще сложнее. В общем, люди не чувствуют связи со своей жизнью. Молодежь по инерции еще как-то поддерживает Партию регионов, но на выборы уже идут немногие. Все больше тех, кто начинает осознанно возлагать надежды на КПУ в противовес регионалам. Но я призываю бойкотировать выборы – я же не понимаю, кто все эти люди.

***

Кінотеатр «Україна» на вулиці Леніна. Біла будівля з колонами, побудована у п’ятдесятих роках минулого сторіччя за проектом архітектора Брода.

Біля столів батько і син-юнак перемовляються про щось, звіряючи свої чисті бюлетені. Потім заходять до кабінок і виходять майже водночас. Згорнувши бюлетені навпіл, кидають їх по черзі до однієї урни. Молодший радісно і трохи розгублено роззирається, ніби чекає привітання чи похвали. Батько обіймає його за плече і питає: «Ну как?» Син знічено посміхається: «Да нормально».

***

Школа №3. На стінах висять оголошення про безкоштовні консультації юриста і психолога, а на стенді – листівка конкурсу «Лучший севастопольский класс» від регіонала Лебедєва, який балотується в іншому окрузі.

Наш прихід збігся з прибуттям скриньки для тих, хто голосував вдома. Двоє чоловіків, які щойно повернулися, скаржаться, що не всі відчинили їм двері. Голова комісії береться перевіряти документи. Біля неї починається якась метушня. До одного зі столів реєстрації підходить секретар, робить круглі очі і голосним шепотом по-змовницьки каже: «Там кто-то два раза проголосовал». Виявляється, що за недоглядом одна бабуся проголосувала двічі: спочатку вдома, а потім прийшла на дільницю. Голова стає посеред залу і виносить на голосування усунення від роботи зі списками дівчини, яка видала бабусі бюлетень на дільниці. Члени комісії продовжують реєструвати виборців.

– Уважаемые члены комиссии, вы меня слушаете? Кто за? Хорошо. Кто против?

– Против чего?

– Да слушайте же! Против устранения. Хорошо.

Дівчину «устраняют». Одна літня жінка в комісії нахиляється до сусідки:

– Знаешь, почему наша страна живет хуже других? Потому что мы не приучены соблюдать законы.

***

Голова комісії, сивий низенький чоловік, схожий на директора, весь час стоїть біля нас, як бодіґард. Часом мовчки, часом щось розпитує.

– Как у вас там во Львове дела? Вы на другие участки ходили? И как вам?

Потім раптом переходить від запитань до запевнень.

– У нас все спокойно, давления никакого не было, "каруселей" мы не замечали. А вообще это все можно в интернете смотреть, вы знаете?

Ми вдаємо, що не розуміємо натяку забиратися, і ще деякий час залишаємося в гімназії. Атмосфера там спокійна й майже святкова, лише музики не вистачає. Сам голова комісії каже, що її бракує. А так усе було б як в СРСР – на вибори як на свято.

– Правда, тогда выборы были без выбора, – з сумом та іронією підсумовує він.

Галицький Севастополь

Севастополь чимось нагадує невеличкі галицькі містечка. Але не архітектурою, а життям в минулому. Оскільки вони, як і Севастополь, не бачать чіткого майбутнього, то шукають прихистку в минулому. Хто – в князівських часах, хто – в періоді Козаччини, а хто – в часах Кримської війни та «Великой Отечественной». Час до часу згадуючи, «какую державу просрали». І це життя в минулому – солодкий сон, у якому хочеться залишитися назавжди. Севастопольці розуміють, що він рано чи пізно мине, але відтягуватимуть цю мить, скільки матимуть сили. Відтягуватимуть, голосуючи за Партію регіонів і комуністів, щоб законсервувати усе, що їм дороге. Зберегти цю уявну стабільність між Україною та Росією.

Фото: УКУ

На Приморському бульварі лунає музика. Тут почався концерт із нагоди 68-ї річниці визволення України від нацистів. Людей зовсім мало, вони гуляють поруч, не зважаючи на музику й співи. Під воєнні пісні ми сідаємо на маршрутку до готелю. Звертаємо увагу на традиційні іконки над кермом біля водія. Відмінність можна й не помітити – просто на них немає звичних Марії, Ісуса, Миколая, Петра або Павла. На них зображені цар-мученик Микола ІІ та його дружина Олександра.

Цей текст написано в межах Школи політичного репортажу, яка є навчальним проектом магістерської програми з журналістики Українського католицького університету за фінансової підтримки програми «Український медійний проект» («У-Медіа») міжнародної неурядової організації Інтерньюз.