Все публикацииПолитика
Спецтема
Евро-2012

Політичний спорт або чому Україні потрібен Євро 2012

«Три кити, на яких раніше будувалася національна держава, сьогодні перетворилися на чотири: територія, населення, уряд та національна футбольна команда». Це метафоричне висловлювання швецького політолога Сержа Бейнвела насправді віддзеркалює ту величезну роль, яку спорт відіграє як у внутрішній політиці сучасних національних держав, так і у світовій політиці загалом. Політична організація, яку ми називаємо нацією, має довгу історію. Вона бере свій початок в середині XVII ст. разом з історією сучасного спорту. Важко передбачити скільки десятиліть або століть вона ще залишатиметься нормою, але поки що цілі стадіони під час міжнародних спортивних змагань заповнюються кольорами національних прапорів.

8 червня в Україні та Польщі стартує чемпіонат Європи з футболу Євро-2012
Фото: EPA/UPG
8 червня в Україні та Польщі стартує чемпіонат Європи з футболу Євро-2012

Сьогодні про шкідливість або корисність для України Євро 2012 сперечаються всі. Одні аргументи видаються більш вагомими, інші менш. Проте, ніхто не задається питанням, навіщо націям взагалі потрібні спортивні змагання міжнародного масштабу. Якщо вони такі дорогі та проблемні, то який зміст їх проводити?

Тим не менше, не все так просто, як здається. Світова політична наука має свою точку зору з цього приводу, і вважає спорт у вищій мірі політичною сферою. Аргументів вдосталь.

Всю свою історію людство в тій чи іншій формі займалося спортом. Як стверджують фахівці, на важливу сферу політичного життя суспільства спорт перетворився тільки у XVIII-XIX ст. Цей період називають «спортивною революцією». Її пояснюють як процесом створення національних держав, так і модернізацію та індустріалізацією, які в той час відбувалися в Європі та Америці.

«Спортивній революції» сприяли технічний прогрес та ріст великих міст. Одним з наслідків технічного прогресу став калорійніший раціон харчування, який дозволив організму людини справлятися з тривалими фізичними навантаженнями. Поява великих міст з одного боку забезпечувала місце для масових занять спортом, а з іншого – численну аудиторію, без якої стрімкий розвиток таких видів спорту, як бокс чи футбол, був би неможливим.

«Націоналізація» спорту потребує особливої уваги. Вона відбулася в період створення національних держав, який триває і зараз. Цей процес породжував необхідність організації спільноти та її згуртування навколо ідеї нації. Спорт виявився тим механізмом, який давав можливість це зробити. Цьому можна знайти три пояснення.

Перше. До появи національної держави людина жила в імперії. Після розпаду імперій з’явилася потреба по-новому упорядкувати зовнішній простір особи. Створення спортивних команд та їх боротьба на місцевому та міжнародному рівнях сприяли тому, що спорт моделював світовий простір в національних категоріях. Тому спорт перетворився на один з важливих інструментів створення відчуття приналежності до нації.

Друге. Історія свідчить, що згуртування спільноти та формування нації в багатьох випадках було наслідком існування зовнішнього ворога (дійсно існуючого або уявного). Як стверджують психологи, будь-яка гра в історії людства – це сублімація військових дій. З такої точки зору стає зрозумілим важливість спорту для об’єднання спільноти. Він репрезентує уявні військові дії спрямовані на захист нації. Завдяки ідеї захисту від ворога в національних культурах вкорінюються ідеї змагальності за національну незалежність.

Третє. Спорт також виконує функцію, яка отримала назву «маркетинг нації». Спорт – це фізична боротьба, значення якої «читаються» будь-ким і є зрозумілими для кожного. Громадяни держави, байдужі до політичної преси та національної літератури, виявляються причетними до нації завдяки емоційно насиченим спортивним видовищам, спортивним святам та ритуалам. Через спортивні свята, карнавали, народні гуляння, які супроводжують офіційні свята та церемонії, нація отримує реальне вираження і емоційну експресію. З часом, спорт стає одним з найяскравіших і найпопулярніших проявів національного.

Оскільки нація – категорія політична, то, безумовно, спорт не може бути відділеним від політики. Історики спорту зазначають, що після того, як відбулася «спортивна революція» поняття «великий спорт» стало частиною поняття «велика політика». Відтворюючи Олімпійські ігри П’єр де Кубертін хотів, щоб вони були позбавленими політичного виміру та принесли мир на планету. Але ситуація швидко вийшла з-під контролю і політика національних урядів стала залежною від спорту.

Саме спортивні події світового рівня, такі як Олімпійські ігри, чемпіонати світу тощо, дають можливість країнам виразити та утвердити свою національну ідентичність. Під час таких подій національна спортивна команда уособлює собою цілу націю.

Карлос Пуйоль и Хаві Ернандес після перемоги збірної Іспанії на Чемпіонаті світу в 2010 році
Фото: EPA/UPG
Карлос Пуйоль и Хаві Ернандес після перемоги збірної Іспанії на Чемпіонаті світу в 2010 році

Міжнародні спортивні заходи запам’ятовуються в якості найбільших культурних подій, які коли-небудь переживала країна.

Наприклад, американські дослідники історії спорту стверджують, що від моменту свого відновлення в 1896 році Олімпійські ігри служили США ареною для проявлення національного героїзму та доблесті. Протягом 1920-х років вони стали для країни видовищем, яке одночасно розкривало та формувало могутню національну ідеологію. Олімпійські ігри надали спільноті можливість розповісти про американську націю своїм співгромадянам та світовій аудиторії.

Саме вони були тим вододілом, після якого американська нація почала самовизначатися через спорт. В розпалі економічної депресії 1930-х спорт та Олімпійські ігри допомогли повернути нації відчуття присутності духу. Олімпійські ігри надали можливість довести американську перевагу та були представлені як економічний успіх поміж негараздів, завданих Великою Депресією. Причому успішними Олімпійські ігри в Лос-Анжелесі стали завдяки всій нації. Під час Великої Депресії, коли брак фінансів на організацію Олімпіади став очевидним, все американське суспільство залучилося до загальнонаціонального збору коштів на проведення ігор під девізом: «a penny a person» (з англ.: «по пенні з людини»).

Спорт вплинув на формування не тільки американської нації. Яскравим прикладом об’єднавчого впливу змагань національного масштабу може бути гонка «Tour de France», яка була заснована для того, що об’єднати різні регіони Франції.

Протягом всього ХХ століття використання спорту в якості ідеології та дипломатії є характерним фактично для всіх держав світу. Зв'язок спорту з геополітикою репрезентує історія спортивних битв між СРСР та США і Західним світом часів холодної війни. В період біполярності починаючи з 1950-х років і до розпаду Радянського Союзу спортивні змагання між супердержавами мали політичне значення. З обох сторін залізної завіси спортивні перемоги представлялись як докази ідеологічної переваги відповідної системи.

Сучасні міжнародні спортивні події мають не менший геополітичний резонанс. Наприклад, багато політологів сходяться на думці щодо колосального міжнародно-політичного значення Олімпіади 2008 року в Китаї. Вони вважають, що пекінська Олімпіада знаменує початок нової глобальної епохи, пов’язаної з виходом Китаю на світову арену.

Олімпіада 2008-го року стала для Китаю справжнім шансем заявити про себе світові
Фото: annettelaselle.com
Олімпіада 2008-го року стала для Китаю справжнім шансем заявити про себе світові

Одним з останніх яскравих прикладів впливу спорту на міжнародній арені може виступати пропозиція групи конгресменів США до Палати представників Конгресу звернутися до Міжнародного Олімпійського комітету з закликом позбавити Росію права на проведення Зимових Олімпійських ігор у 2014, таким чином покаравши її за військове вторгнення в Грузію.

Говорячи про взаємозв’язок спорту та нації, звичайно, не можна обійти увагою футбол. Його історія яскраво демонструє зв’язок між спортом та геополітикою, політичною ситуацією у світі та у кожній країні окремо.

Причому в історії ХХ століття в якості політичного інструмента футбол використовувався як тоталітарними так і демократичними режимами. Історія світового футболу знає два драматичних матчі непересічної ваги для Радянського Союзу та Югославії. Насправді, – це була сутичка особисто між керівниками двох держав, двома Йосипами – Сталіним та Тіто.

Вражаючими є і позитивні приклади. Перемога на Чемпіонаті світу з футболу в Швейцарії в 1954 році мала для Німеччини величезне значення. Після закінчення Другої світової війни країна лежала в руїнах, втративши четверту частину своєї території та 9 млн. людей. Знецінилось найголовніше – знецінилась надія та впевненість у тому, що німцям під силу відродити країну. «Кажуть, що якби не два великих німця, то, можливо, шлях до відродження Німеччини був би набагато довшим, – пише автор книги «Футбольні війни» Дмитро Харитонов. – Першого звали Конрад Аденауер, а другого Зеп Хербергер, якого німці називали «футбольним Аденауером».

У сучасному світі спорт загалом та футбол зокрема тільки посилюють своє значення як фактори, що згуртовують нації. Не дивлячись на розмивання національного суверенітету, поки що нація та національна держава залишаються найважливішим джерелом ідентифікації для особи. Для абсолютної більшості мешканців планети національна держава є необхідною умовою існування, розвитку та прихистком від глобальних негараздів. Тому глобалізація не здатна позбавити спорт національної приналежності.

Про значення футболу в сучасному світі красномовно говорить наступний факт: колишні члени радянського табору, розділившись на багато менших держав, раніше почали сперечатися про членство в ФІФА, аніж про членство в ООН.

Футбол та Україна

Футбол також творив європейську історію українського спорту та української нації. «Київське «Динамо» першою з радянських команд виграло європейський трофей – Кубок кубків в 1975-му, а потім обіграло в суперкубку «Баварію» – найкращу команду континенту.

Значення київського «Динамо» для України було неймовірно великим. У дев’яності саме Шевченко та Ребров перетворили непоказну спочатку футбольну Україну на визнану всіма спортивну державу з «Динамо» на чолі. В пам’яті поколінь збережеться саме така картина тих років. Не можна не згадати вихід у чверть фіналу Чемпіонату світу з футболу української збірної у 2006 році, коли вся нація з завмираючим серцем слідкувала за кожним рухом спортсменів на футбольному полі. Коли у 2009 році «Шахтар» завоював кубок УЕФА, переможницею була вся Україна.

Перемога «Шахтаря» стала святом не тільки для вболівальників помаранчево-чорних
Фото: EPA/UPG
Перемога «Шахтаря» стала святом не тільки для вболівальників помаранчево-чорних

Після падіння СРСР саме відродження інтересу до спорту загалом та футболу зокрема стало символом відродження України. Люди почали ходити на стадіони, кататися на лижах та ковзанах, символізуючи цим вихід з кризи та зростання добробуту.

Попри значне місце в історії та у повсякденному життя сучасного українського суспільства, спорт поки залишається поза багатьма текстами про українську націю. Але ж саме він здатен допомогти спільноті багато що дізнатись про себе та розповісти свою історію світу.

Потрібно визнати: як нація не може існувати без спорту та спортивних героїв, так і історія нації не може існувати без національної спортивної історії. Історія українського спорту, як і історія української держави загалом, ще тільки має бути осмислена та написана. Україна має достатньо спортивних досягнень для того, щоб пишатися ними.

Футбол та Європейський Союз

Протягом довгого часу спортивні політики країн-членів ЄС залишалися в компетенції національних держав з огляду на їх «чутливість до національної ідентичності». Потенціал спорту в об’єднанні спільноти є настільки великим, що він не міг залишитися поза увагою творців європейського проекту. Свідченням цього є включення статті про спорт у Лісабонський договір ЄС.

У процесі формування європейської ідентичності футболу належить не останнє місце. Недаремно Кубок УЕФА ЄВРО перейменували на «Кубок європейських націй». Участь у цьому чемпіонаті є свідченням європейської ідентичності України, а честь приймати його на своїй території – репрезентацією приналежності до Європи. Тому Євро-2012 потрібен Україні. Нашій державі ще не раз прийдеться захищати свою європейську ідентичність. Євро-2012 стане реальною нагодою це зробити. Спорт залишається дзеркалом почуттів щодо нації, але одночасно він має геополітичний вимір, який повинен працювати на Україну.