Все публикацииПолитика

Украино-российские отношения: ближайшая перспектива

8 декабря в Институте Горшенина состоялся круглый стол на тему «Украино-российские отношения: ближайшая перспектива». Предлагаем вашему вниманию стенограмму выступлений экспертов.

Украино-российские отношения: ближайшая перспектива
Фото: Макс Левин

Владимир Застава, Институт Горшенина: Начнем обсуждать, как изменятся украино-российские отношения в ближайшей перспективе. Несколько дней назад в России прошли выборы в Государственную Думу, и сейчас в экспертном сообществе широко обсуждаются их результаты.

С другой стороны, все мы знаем, что 19 декабря состоится украино-европейский саммит, на котором ожидается подписание украино-европейского Договора об ассоциации, хотя много экспертов на сегодняшний день считают, что этого не произойдет. Если же Договор и будет подписан, то его ратификация национальными парламентами европейских стран маловероятна, и ряд европейских политиков уже говорят об этом.

С геополитической точки зрения это означает, что Украина остается как бы один на один с Россией. Конечно же, это в некоторой мере преувеличение, но складывается впечатление, что Украина уже не сможет лавировать между двумя центрами – ЕС и Россией.

Конечно же, отдельно стоит затронуть вопрос предстоящих президентских выборов в России. Что они будут означать для самой России и украино-российских отношений, в частности.

Первому я предоставляю слово Владимиру Огрызко. Как вы считаете, осложнятся ли украино-российские отношения, учитывая, что, скорее всего, Европа уже не будет помогать Украине во внешней политике?

Фото: Макс Левин

Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ України: Перше – чи зміниться ситуація після парламентських виборів у Росії? На мою думку, абсолютно не зміниться з кількох причин. По-перше тому, що російський парламент ніколи не був місцем, де приймалися зовнішньополітичні рішення. По-друге, в парламенті РФ нічого нового не з’явилося. Хіба трохи помінялися відсотки, а всі гравці, які там були, залишилися. Хіба «Справедливая Россия» є опозиційною силою? Чи може пан Жириновський або комуністи стали головними опозиціонерами? Нічого подібного. Всі ці сили, як були, так і залишаються провідниками російського державного шовінізму стосовно України. Це буде просто продовженням всього того, що було раніше. Але це формальні моменти. Сутнісні моменти полягають у тому, що наразі на цьому історичному етапі, на мою думку, покращення відносин бути не може через те, що Україна залишається для РФ головним ціннісним викликом.

Справа в тому, що для пересічного російського громадянина приклад поляка є доволі умовним. Навіть приклад литовця, естонця чи латвійця є таким собі уявним, теоретичним. У російській суспільній свідомості ніколи ці народи не були своїми. Вони були чужими. А от українці – це реальний подразник, виклик. Адже успішний українець, успішна Україна – це і є приклад для середньостатистичного росіянина. Успішна Україна – це і приклад, і виклик. Тому що позитив в розвитку України для теперішнього режиму в Москві є певною загрозою.

Питання ще й в іншому. Чи є якась перспектива змінити ситуацію? На мою думку, покращити цю перспективу може певна об’єктивна даність, яку я бачу в тому, що Україна через певний відрізок часу стає частиною західної цивілізації, західного світу. В такий спосіб зникають можливості для Москви в прямому і відкритому тиску на Україну. Саме це може в перспективі викликати ті внутрішні подразники, які сьогодні є.

Ваше питання про те, чи буде підписано Угоду про асоціацію, є, до певної міри, провокативним, і я думаю, що це правильний підхід. Треба трошки збурити дискусію. Тут питання очевидне – Угода має бути. Щонайменше, 19 грудня повинне бути парафування цієї угоди. І резолюція Європейської народної партії говорить про те, що угоду буде парафовано. Інше питання – чи вона буде підписана і ратифікована після цього. Тут справді є дуже серйозні моменти, які нашій владі доведеться вирішувати.

Як на мене, то в даному випадку є унікальне співпадіння інтересів українського і європейського суспільства. Європейці з огляду на складні ситуації в економіці, побачили в приєднанні України (нехай потенційного і перспективного) певну можливість для покращення власної економічної ситуації.

Тому заяви про те, що нічого не буде підписано, є більше публічними, ніж сутнісними. Скажу вам відверто, ті країни, які заблокують укладання цієї угоди, візьмуть на себе дуже серйозну політичну відповідальність. Вони продемонструють свою стратегічну короткозорість. Гальмуючи цей процес, вони загальмують перехід України до тих демократичних принципів, про які вони так голосно сьогодні говорять. Фактично, вони дадуть шанс тим неоімперіалістичним тенденціям, які ми бачимо в політиці Москви. Тому я сподіваюся, що деякі західні політики не будуть діяти виключно так, як написано у військових статутах – прямолінійно і негнучко.

Перспектива підписання угоди, безумовно є. Перспектива ратифікації також. Але це означає, що ми, тут у себе, повинні зробити надзвичайно серйозні зміни.

Фото: Макс Левин

Владимир Застава: Евгений Курмашов, прошу, подведите некий итог выборам в России.

Евгений Курмашов, директор политических программ Института Горшенина: Выборы, которые прошли в Российской Федерации, - это не первые выборы, в честности которых международное сообщество сомневается. Безусловно, управляемость этих выборов со стороны Кремля была очевидна. Мы видели, что к избирательному процессу не допустили даже на уровне регистрации как партии, так и кандидатов от ряда оппозиционных движений. В частности, это те организации, к которым имеют отношение Борис Немцов и Михаил Касьянов. Учитывая, что у вышеназванных политиков рейтинг настолько низкий, что никакой особой угрозы для российской власти они не представляли, поэтому никакого рационального зерна в недопущении этих политиков к выборам нет. Скорее, со стороны Кремля это некая эмоциональная мера.

Последние два дня выборы в Госдуму были окружены достаточным количеством мифов и стереотипов. Особенно в понедельник аналитики и эксперты провозгласили чуть ли не поражение «Единой России». Потеря конституционного большинства в Госдуме не является таким принципиальным моментом для Владимира Путина, потому что все необходимые конституционные преобразования совершили предыдущие две каденции Госдумы.

Для Кремля важен другой вопрос – чтобы право изменять Конституцию монопольно не принадлежало никакой другой политической силе, кроме ЕР. С другой стороны – чтобы внести изменения в Конституцию было невозможно без участия самой «Единой России». Эта программа-минимум выполнена. На базе «Единой России» будет сформировано простое большинство, которого буде вполне достаточно для стабильной работы законодательного органа. Продолжится та же тесная и прямая коммуникация с Кремлем, которая была все предыдущие годы.

Мы также видим, что технологически и административно власть совершила определенный прорыв, потому что ни для кого не секрет, что реальные рейтинги и поддержка общества (особенно в отдельных регионах) «Единой России» была несколько меньше, чем это показали результаты выборов. Выборы были достаточно технологичными.

Из последних российских выборов следует сделать несколько выводов. Во-первых, наконец-то сработал технологический проект «Справедливая Россия». Целых шесть понадобилось для «Справедливой России», чтобы эта разработка наконец-то выстрелила и забрала голоса у коммунистов. Таким образом, в 2011 году «Справедливая Россия» выполнила свое основное технологическое предназначение, которое было ей предписано еще на выборах в Госдуму 2007 года. Партия Сергея Миронова фактически удвоила свой результат в сравнении с выборами 2007 года, и не дала КПРФ возможности значительно усилить свои политические позиции.

Здесь надо отметить, что произойдет некое усиление позиций Сергея Миронова, несмотря на потерю им поста главы Совета Федерации полгода назад. А также позиций его вечного серого кардинала Николая Левичева. В Госдуме он будет играть очень важную кулуарную роль, в которой обычно чувствует себя как рыба в воде. Можно сказать, что ключи к решениям фракции будут находиться не только у Миронова, но и у Левичева.

Фото: Макс Левин

Кроме того, последние выборы в Госдуму выводят на первые роли такую фигуру как Вячеслав Володин, который из достаточно серого и неприметного партийного топ-функционера «Единой России» превращается в очень весомого игрока и субъекта на политической карте России. Он отвечал за доверенную ему еще семь лет назад Саратовскую область, где «Единая Россия» показала феноменальный результат. Сегодня есть информация из заслуживающих доверия источников, что Володин возглавит технологический избирательный штаб Владимира Путина, с возможной перспективой занятия вакантной должности главы Администрации президента.

Вот эти моменты, с точки зрения украино-российских отношений, немаловажны. Потому что, как мы знаем, нынешний глава Администрации президента РФ Сергей Нарышкин был одним из ключевых игроков во внешней политике Кремля последних лет. Фактически, ни одна избирательная кампания на постсоветском пространстве – будь-то Киргизия, Украина, нынешние события в Приднестровье, - не обходились без его участия. Поэтому, если его на этом посту заменит Вячеслав Володин, то действующие лица, которые определяют реальную повестку дня во внешней политике РФ в отношении Украины, могут серьезным образом поменяться. 

Я согласен с господином Огрызко в том, что Госдума не является таким уж важным субъектом внешнеполитической деятельности России. Очевидно, что будут какие-то кадровые перестановки внутри комитета Госдумы по делам СНГ и связям с соотечественниками. Но, я думаю, что это повлияет исключительно на то, что мы будем иметь, возможно, каких-то новых спикеров, публичных лиц, которые будут активно на первых трех кнопках российского телевидения комментировать российско-украинские отношения.

Результаты этих выборов в России станут очень хорошим поводом для Владимира Путина и его ближайшего окружения серьезным образом провести кадровую реструктуризацию в ряде регионов. Это очень хороший повод заменить некоторых неугодных губернаторов или тех губернаторов, которые в силу разных причин не устраивают ближайшие к Владимиру Путину элиты. Эти кадровые чистки развернутся больше после мартовских выборов, когда Владимир Путин станет президентом.

Владимир Застава: Андрей Парубий, вам слово. Как вы считаете, изменятся ли отношения между Украиной и Россией – в том плане, будет ли усиливаться давление со стороны России на Украину?

Андрій Парубій, народний депутат України (НУ-НС), голова підкомітету з питань контролю за здійсненням зовнішніх зносин Комітету Верховної Ради у закордонних справах: Я згодний зі своїм колегою Володимиром Огризком, що тиск не буде зменшуватися, оскільки в цілому філософія команди Путіна-Медвєдєва полягає в тому, щоб весь час пропонувати певні міфологеми для російського суспільства. Всі їхні візії спрямовані на те, щоб в тому чи іншому форматі відродити Радянський Союз під іншими назвами, але під однією ключовою ідеєю – відносити геополітичний вплив Кремля на територію, яка би максимально осягала територію колишнього СРСР. І в цьому зовнішня політика Росії не міняється, хто б не при владі – чи Путін, чи Медвєдєв.

Фото: Макс Левин

Під цими месіанськими ідеями проглядається не лише політичний момент. Під ними вони займаються економікою, заробляють «нафтодолари» і, годуючи людей високими ідеями, вони на своїх посадах будують дуже успішний бізнес. Взагалі дивно, що Росія, яка має такі запаси нафти, як багато арабських країн, доводить людей до зубожіння. 

Тому я думаю, що не буде жодних змін у російсько-українській політиці. Питання полягає навіть не в тому, чи буде тиск Росії, а в тому, чи буде Україна здатна зупиняти той тиск. Був період, коли Україна більш активно намагалася зупинити зовнішній тиск Російської Федерації.

Як буде поводитися українська влада зараз? Величезною мірою це залежить від 19 грудня. Якщо в цей день Угода буде хоча би парафована, то це стане певною точкою неповернення. Якщо Україна буде членом асоційованої угоди ЄС, то вона вже не зможе бути ні членом Митного союзу, ні Євразійського союзу. Якщо цей процес не буде мати позитивного вирішення, то тоді Україна залишиться один на один з Росією, і цей вплив набуде більш масштабних форм.

Ми бачимо, що за останні півтора року в багатьох сферах (не лише економічній) відбувається вплив російського фактора на Україну. Маю на увазі міністра Табачника, який проводить на своєму посту проросійську політику в українському уряді.

Єдине, що може змінити відносини України та Росії – це зміни всередині самої Росії. Я хотів би на цьому особливо наголосити, бо я не поділяю оптимізму пана Євгена з приводу того, як стабільно все пройшло в Росії. Я не хотів би гратися словами типу «революція». Хоча події в Росії зараз нагадують Україну напередодні Помаранчевої революції. У ці дні ми бачимо на вулицях Росії не просто політичних революціонерів. Ми побачили дійсно багато простих громадян, які вийшли захистити свій вибір.

Фото: Макс Левин

Проста арифметика: близько 60% людей взяли участь у виборах, менше половини з них проголосували за «Єдину Росію». Тобто, легітимність цієї влади на сьогодні становить менше 30% людей, які підтримують цю партію. Тут питання не лише математики чи соціології. Є певні символічні питання. Якщо процес зниження рейтингу «Єдиної Росії» позначиться і на президентських виборах, якщо Путін ще більше буде затискати інформаційний простір, то ми бачили, до чого це призводить. Можна прогнозувати, що після президентських виборів у березні, ми побачимо в Росії ситуацію, дуже близьку до того, що ми бачили в Україні в 2004 році.

Загалом, я думаю, що Путін і Медвєдєв для Росії можуть стати лже-Путіном і лже-Владіміром, тому що той шлях, який вони обрали, є тупиковим. Навіть події на Близькому Сході продемонстрували, що шлях тиску і заборон не має перспектив. Він приводить лише до одного – люди, які мають гідність, піднімуться і будуть знімати диктаторів.

Я взагалі не вірю, що в сьогоднішньому світі диктатура має будь-яку перспективу. Ці режими є короткотривалі.

Мій прогноз – ситуація в Росії буде загострюватись. Треба визнати, що українсько-російські відносини зміняться тоді, коли в Росії до влади прийдуть цивілізовані, сучасні європейські політики. Поки там буде команда, яка буде намагатися поширити свій вплив на всі сусідні держави – до тих пір рівних відносин не буде.

Владимир Застава: Господин Горбаль, вам слово. Вопрос такой. Российские выборы четко продемонстрировали одну тенденцию – явную поддержку левых сил, и в частности Коммунистической партии со стороны российского общества. Рейтинг у Компартии в России просто сумасшедший. Что же касается Украины, то у нас также все соцслужбы фиксируют перетекание рейтинга Партии регионов к КПУ. Не опасаетесь ли вы такой тенденции, что на ближайших выборах в Украине коммунисты очень резко поднимут свой рейтинг и заберут очень много голосов у Партии регионов?

Василий Горбаль, народный депутат Украины (ПР), член Комитета Верховной Рады по вопросам финансов, банковской деятельности, налоговой и таможенной политики: Падение рейтинга «Единой России» связано с тем кризисом, который происходит в мире. Именно это влияет на повышение рейтинга левых партий во всем мире, в том числе и в РФ, и в Украине.

Меня не столько волнует 19-е число. Больше меня волнует 9 декабря – саммит Евросоюза по той проблеме еврозоны, которая существует сейчас. Уже сейчас понятно, что согласованная политика в бюджетной сфере не является единым вариантом спасения еврозоны, что необходимо находить рычаги по росту национальных экономик, а таких рычагов до сих пор нет. Мы можем констатировать, что все политические силы, которые находятся во власти в Евросоюзе, переживут крах во время следующих выборов. И будет меняться отношение отдельных стран и всего Евросоюза.

Поэтому абсолютно прагматичные вопросы стоят перед экономиками разных стран. Поэтому в контексте украино-российских отношений интересует вопрос о завершении переговоров по ценообразованию на газ, учитывая скидку для Беларуси, что уже делает ряд украинских предприятий неконкурентоспособными с белорусскими. Это достаточно серьезная проблема, которую необходимо анализировать.

Фото: Макс Левин

Владимир Застава: В общем, я так понял, что конкуренции с коммунистами Партия регионов не опасается.

Господин Погребинский, вы завершаете первый круг. Вам слово. Как вы считаете, усилится ли давление со стороны России на Украину в ближайшее время? Господин Курмашов аргументировано доказал, что итоги прошедших выборов не несут угрозы для действующей российской власти, что в общем все реализуется по плану власти. Если же предположить, что ситуация в России к предстоящим выборам президента будет как-то расшатываться, и при этом под боком у них будет находиться такая себе Украина, которая пытается разными способами шантажировать Кремль, можно ли говорить о том, что российская власть будет силовым методом это все пресекать? Не будет ли усиливаться давление со стороны России на Украину?

Михаил Погребинский, директор Киевского центра политических исследований и конфликтологии: В последние дни все являются свидетелями очевидного давления со стороны Европейского Союза и западных стран на украинское руководство – чтобы освободить Тимошенко, Луценко. Это очевидное давление. А вы начинаете рассуждать о давлении России. Где, когда вы видели, чтобы в последнее время было давление России? Вы находитесь под таким же влиянием украинских националистов, как и большинство нашего экспертного сообщества. Ну какое давление? Поэтому, вопрос неправильный.

По-перше, я хочу погодитись з паном Огризком у тому, що я сподіваюсь, що Угоду про асоціацію буде парафовано і що буде позитивна динаміка після парафування. Я вважаю, що це справедливо для України у сенсі приєднання до певних правил політичного життя в країнах Європи. Ці правила мені набагато більше подобаються, ніж правила політичного життя в Росії.

Тепер про те, в чому я не згоден з українськими націоналістами, які двоє тут представлені. Я просто не розумію вашої логіки. Скажімо, якщо б я був українським націоналістом, то що я б хотів від Росії? Вони весь час говорять про те, що Росія весь час від нас щось хоче – поширити вплив і так далі. Кращий український націоналіст не той, який думає, як краще зробити для України, а як гірше зробити для Росії.

Отже, що б я хотів від Росії? Уявіть собі ситуацію, що в Росії все класно. Європейські політики, європейська конкуренція, шалене зростання внутрішнього валового продукту. Уявіть собі, що вони взагалі стали європейською країною. Половина України захоче бути частиною Росії. Тому вам не вигідно, як українським націоналістам, щоб в Росії була така сама система, як в Європі. Тому що половина України захоче бути частиною Росії.

Далі. Чи потрібно українським націоналістам, щоб в Росії все було надзвичайно погано? Це означає втрачений контроль над політичною ситуацією, повний бардак в Росії, є місцеві царьки, ядерна держава, абсолютно не прогнозована ситуація. Тоді набагато потужніше буде чути голос російського націоналізму, імперіалізму. Українським націоналістам теж це не вигідно.

Що їм вигідно насправді? Щоб там певний час залишалася та влада, яка є зараз. Ця влада контролює ситуацію в країні, розповідає про якийсь Євразійський союз, який поки що є нездійсненною мрією.

Фото: Макс Левин

Давайте два слова про політику щодо нашої газової труби. Ми вже проґавили час, щоб домовитись з Росією та Європою про створення консорціуму, ми на 20% зменшили прибуток. Тому що через «Північний потік» поїхав газ в Європу. Уявіть собі, що є влада у пана Парубія та Огризка. Жодної домовленості про трубу і консорціум не було б, тому що для них це національне надбання. Тоді стовідсотково було б протягом двох найближчих років створено «Південний потік», який набагато небезпечніший для України, ніж «Північний». Тоді українська труба була б потрібна лише Україні для того, щоб отримати від Росії газ. І що тоді було б? Перекрили б нам газ, і Європа не допомогла б, тому що їй байдуже. Вони отримують газ з «Південного» і «Північного потоку».

Справжнім українським націоналістам треба було створювати консорціум ще тоді, коли президентом був Ющенко. Шанси були дуже великі.

Щодо реакції на результати російських виборів. Всі знають про позицію Держдепартаменту США. Але я чомусь не чув, щоб президент Франції, наприклад, засудив розгін демонстрації у вівторок. Щось я не чув, щоб вони засудили розгін демонстрації в Нью-Йорку, столиці всесвітньої демократії, де 700 людей були заарештовані. Де реакція?

Тому я хочу сказати, що те, що відбулось у Росії, - це абсолютно прогнозований і нормальний результат, якого всі очікували. Коли говорять про фальсифікації, про захист голосів, то справа не в тому, чи вони були, а в тому, чи вони суттєво вплинули на результат. Так само, як і в 2004 році стовідсотково були фальсифікації з різних боків. Просто ми так і не знаємо, чи вплинули вони реально на результат.

Я вважаю доволі природним протест освіченої столичної публіки на те, що вони втомилися від 11 років влади Путіна і Медвєдєва. Вони хочуть чогось іншого, і це природно. Вони отримують 2-3 тисячі доларів в місяць, і вони хочуть жити так, як вони хочуть. Їм вже набридла ця влада.

Інтернетом зараз користуються 4 млн. росіян. Беруть участь у цих акціях десятки тисяч. Не можна сказати, що це Інтернет-товариство проти цієї влади. Це московська і пітерська інтелігенція, якій не подобається цей режим, яка не знає, що з ним робити, яка засуджує, що цей режим не підготував жодного ґрунту для адекватної самозаміни.

Тому не треба зловтішатися з їхніх проблем. Тому що гірше буде насамперед нам.

Тепер про підтримку лівих. Зараз це світовий тренд. За винятком тих ситуацій, коли під час кризи при владі були ліві, там режим міняється на правих. Але це швидше виняток. Подивіться на місцеві вибори в Німеччині. Там майже тотально виграють ліві. В Іспанії влада вже помінялася на ліву.

Посилення лівих – це не лише загальний протест. Це криза капіталістичної цивілізації в цілому, яка не має серйозних опонентів.

В Росії нема сильної соціал-демократичної партії, тому там голосували за КПРФ і «Справедливу Росію». Тому це загальносвітовий тренд, і нічого з цим не вдієш.

Я хочу зробити такий підсумок. Жодних реальних інструментів тиску Росії на Україні поки що нема. Росії наразі не до цього. Тому це питання наразі не є актуальним. Нам треба якомога швидше укласти договір про трубу. І суспільству треба пояснювати, як погано буде, якщо ми не домовимося по трубі. Тому я закликаю вас, українських націоналістів, пояснити людям, як важливо укласти договір про трубу і тиснути на владу.

Андрій Парубій: Пан Михайло намагався трошки увійти в роль націоналістів, і всі помітили, що це виглядало дещо кумедно. У вас глибоко неправильне розуміння українського націоналізму – що це бажання когось зненавидіти. Я хочу вам нагадати, що гасло українських націоналістів звучало так: «Свобода народам. Свобода людині». І ми хочемо жити у вільній країні вільних людей. І хочемо, щоб Росія була вільною країною вільних людей. Тоді буде справді всім добре.

Володимир Огризко: Пане Михайло, я вас вітаю, що ви стали гарним українським націоналістом.

Фото: Макс Левин

Тепер стосовно тиску. Недавно я був на презентації Валентина Батрака. Він презентував свої два романи про те, яким чином російські спецслужби протягом тривалого часу, особливо з 2005 року, активно допомагали Україні «стати на ноги», знайти порозуміння у всіх можливих і неможливих сферах взаємодії. Почитайте ці книги, ви знайдете там дуже багато цікавих деталей.

Стосовно того, що ми хочемо, щоб Росії було погано. Та не дай Боже, як кажуть. Нащо нам це? Ми просто не хочемо, щоб нам робили погано і щоб на наш вибір впливали у якийсь ненормальний спосіб. Наприклад, зараз пан Лавров терміново залишив Вільнюс, тому що окремі міністри заявили про те, що в Росії кояться не зовсім дипломатичні речі. Вам не нагадує це історію, коли міняли перед польотом, розвертали літаки перед Атлантикою, стукали каблуком по трибуні Генеральної Асамблеї ООН? Не можна так жити в світі. І пан Андрій правий. Питання в тому, що треба до членів міжнародної спільноти ставитися так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе.

Тому давайте справді думати про Україну, про ті питання, які у нас сьогодні на порядку денному. Давайте спільно йти до Європейського Союзу, думати, яким чином зробити це максимально ефективно. І тоді наші відносини з Росією будуть дружніми, братніми і чудовими. Ось про що ми з націоналістом Андрієм Парубієм і мріємо.

Евгений Курмашов: Никто, конечно, не ставит под сомнение, что Путин – это политик, который пользуется наибольшим доверием в России и партия «Единая Россия» имеет самый высокий рейтинг. С этим никто не спорит, и ближайшие преследователи, действительно, находятся от них очень далеко. Вопрос просто заключается в том, что большинство в Госдуме, которое было сформировано на базе партии «Единая Россия», сформировано благодаря тому, что мандаты получили лишний десяток депутатов. Получается интересная картина. Вроде бы, действительно, нельзя сказать о том, что фальсификации были огромные и принципиально повлияли на результат. Но получается, что если бы, например, не те 99% в Чечне, и не 90% в Дагестане, и не 65% в Москве, то не было бы у «Единой России» монопольного большинства. Поэтому легитимность у протестов, которые проходят в РФ, есть. И легитимность этих протестов заключается не в том, что какому-то там московскому офисному среднему классу и некой питерской интеллигенции что-то или кто-то надоел, как тут сегодня говорилось. Просто «Единая Россия» получила в Государственной Думе большинство, к которому, как минимум, есть определенные вопросы.

Владимир Застава: В завершение еще один итоговый вопрос. Все же, в ближайшее время как вы видите развитие украино-российских отношений, особенно в контексте подписания или неподписания Договора об ассоциации?

Фото: Макс Левин

Володимир Огризко: Я підведу підсумок того, що я говорив. Я переконаний в тому, що попри всі політичні проблеми, які в нас є сьогодні, угода має бути парафована. А протягом 2012 року вона повинна бути подана на ратифікацію. В цьому зацікавлене все наше суспільство і Європейський Союз. Тут є співпадіння інтересів, і ми повинні йти саме цим шляхом.

Для російсько-українських відносин це означає, що в такий спосіб Україна кидає Росії серйозний зовнішньополітичний виклик. Росія буде реагувати на це максимально агресивно, тому я не передбачаю, що найближчі півтора чи два роки дадуть нам у російсько-українських відносинах якесь полегшення. Тут питання не в тому, хто сьогодні при владі. Питання в тому, якою є сутність російської зовнішньої політики. А вона, на превеликий жаль, залишається тією самою, що й була.

Евгений Курмашов: Вывод очень простой. Думаю, что стратегические вопросы – положение российского крупного бизнеса на территории Украины, экономическое сотрудничество, вопросы энергетического сотрудничества, в частности – газ – все это будет находиться в личной компетенции Владимира Путина, и его ближайшего окружения. Как, собственно, это и было все последние десять лет.

Что касается политических вопросов, конечно, главным субъектом во внешней политикой Российской Федерации является Кремль. Поэтому очень важно будет посмотреть на те кадровые перестановки, которые там произойдут. Кто возглавит при Путине его администрацию, соответствующие управления и отделы.

Михаил Погребинский: Я очень не люблю предсказывать. Мне кажется, что ничего кардинально нового не появится. Ближайший год-полтора будет продолжаться маневрирование. Но я свою функцию вижу не в том, чтобы предсказывать, а в том, чтобы подсказывать.

Моя подсказка заключается в том, что Украина может иметь устойчивую геополитическую позицию в том случае, если она умело балансирует между европейскими и российскими интересами. Это означает, что, если Украина подписывает соглашение с Европой, то нужно и с Россией подписать некий договор о сотрудничестве. Тогда мы будем чувствовать себя уверенно как геополитический игрок, который не позволяет себе не поддаваться давлению ни запада, ни востока.

Фото: Макс Левин

Андрій Парубій: Я теж буду говорити не прогнозом, а сподіваннями. Якщо відбудеться парафування угоди 19 грудня, то це й буде ключовий знак для України в її зовнішній політиці. Для України це буде гарантією більшої безпеки економічної, політичної і так далі.

Історія відносин Росії зі своїми сусідами дає один урок. Відбувалися конфлікти і з Прибалтикою, і з Польщею доти, поки там не завершилися процеси євроінтеграції. Росія змирилась з цим і, відповідно, набагато менше було тиску. Думаю, коли Україна цивілізовано поступово пройде цей шлях, тоді буде падати градус відносин України з Росією.