Все публикацииПолитика

«Свобода» отримає фракцію у парламенті, проте залишиться без влади

Перед парламентськими виборами 2012 року одне з найцікавіших питань у політичному житті України – про майбутнє правого радикалізму. Конкретніше: які межі ймовірного для партії «Свобода» та інших подібних організацій є в Україні у найближчі роки?

Дмитрий ЛитвинДмитрий Литвин, журналист
«Свобода» отримає фракцію у парламенті, проте залишиться без влади

Межі ймовірного важливо окреслити для «Свободи» з огляду на те, що партія вже має вплив на управління трьома областями України.

До того ж, виборці помітно розчаровані у, так би мовити, «старих» націонал-демократичних партіях, а інформаційна картина в Україні складається в основному з елементів, котрі можна звести до поняття «націоналістичного», – від яєчні на Вічному вогні й букету Табачнику до загострення конфлікту із Росією на ґрунті відмови України вступати до Митного Союзу.

Отже, слід спитати, чи буде той непоганий результат, що його отримала «Свобода» на місцевих виборах у 2010 році, продовжений потраплянням партії до Верховної Ради у 2012 році?

Що означає симпатія багатьох людей до такої організації, як «Свобода»? Що взагалі очікувати від радикалізму цієї партії тим, хто пов’язує своє життя з Україною?

Перехоплена дискусія – Шпигунство та підривна діяльність західних фондів – Вони не отримають владу – Очищене електоральне поле – Кадровий голод «Свободи» – Російський імперський націоналізм – Добриво для «Свободи» – Нормальна європейська країна – Втома від насильства – Тренд на радикалізм

Хто б міг подумати, що у Києві зараз можна побачити на власні очі, як саме у Веймарській Німеччині «праві» та «ліві» перехоплювали публічні заходи опонентів.

То була проста, але ефективна практика: спочатку подбати про свою чисельну перевагу, потім прийти на зібрання, підмінити тему зібрання тою, котру сам хочеш обговорювати, й за допомогою емоційних реакцій прибічників, переходу на особистості опонентів, висміювання та галасу вже не давати опонентам повернути владу над зібранням собі.

У наші вегетаріанські часи якось не заведено ламати кайф від публічності навіть антагоністам, а от у четвер 29 вересня...

За підтримки Фонду Гайнріха Бьолля та Ґете-інституту мала відбутись публічна подіумна дискусія про політичні передумови, обставини і наслідки підйому радикального націоналізму в Україні. Й вона почалась, проте була дуже швидко перехоплена свободівцями під проводом Андрія Іллєнка, голови Київської міської організації партії.

Фактично, одразу після вступного слова організаторів та учасників дискусії івент був перетворений на бенефіс «Свободи»: вони вже говорили, що хотіли, коли хотіли й про кого та як хотіли.

Свободівці були незадоволені усім на тому івенті – від самого факту роботи в Україні представництва Фонду Бьолля до вибору організаторами людей на роль експертів. Як пояснив пан Іллєнко, «це на гроші конкретних західних фондів відбувається пропаганда лібералізму, пропаганда лівих ідей, пропаганда антинаціоналізму».

lb.ua: – Ви звинуватили Фонд Бьолля та подібні фонди у підривній діяльності. Коли «Свобода» отримає владу, яким буде ваше ставлення до таких організацій?

Андрій Іллєнко: – Відповідно до законодавства та тих актів, котрі ми будемо пропонувати на розгляд парламенту, ми будемо ставити питання про доцільність існування політично заангажованих іноземних фондів, які ведуть в Україні політичну пропаганду. Ми не проти освітньої та культурної діяльності, але конкретно Фонд Бьолля – це організація німецької партії зелених. Вони відкрито кажуть, що будуть підтримувати в Україні ліві та ліво-ліберальні рухи. Це пряме порушення закону «Про політичні партії», пряме втручання іноземних громадян у політичну діяльність в Україні. Навіть діюче законодавство має статті, щоб регулювати ці питання: статті про шпіонаж і таке інше.

Керівник представництва Фонду Бьолля в Україні, Кирило Савін, відкинув звинувачення Іллєнка та, що особливо цікаво, висловив сумнів взагалі у владних перспективах «Свободи».

lb.ua: – Свободівці називають вас шпигунами та збираються переслідувати у законному порядку, коли отримають владу. Що будете робити?

Кирило Савін: – По-перше, шпіонажем та підривною діяльністю ми не займаємося, і я навіть не розумію, про що йде мова. Ми легально працюємо в Україні, проводимо дискусії. Так, ми чітко позиціоновані у якості ліво-ліберальної фундації, котра формує агенду дискусії та пропонує суспільству обдумати деякі ідеї. Дискусія – то явно не шпіонаж й не підривна діяльність. По-друге, я не бачу для «Свободи» можливостей отримання влади у середньостроковій та навіть довгостроковій перспективах. Бо потрапляння до парламенту ще не означає отримання влади.

Один з запрошених Фондом Бьолля до дискусії експертів, політолог Остап Кривдик, у своєму вступному слові й у відповідях на питання публіки розшифрував цю тезу про неотримання «Свободою» влади у випадку набуття партією парламентського статусу та формування власної фракції.

Остап Кривдик: – Фракція – це не влада, це можливість і трибуна. Вони вже мають доступ до влади у кількох областях й, насправді, якби вони хотіли, вони могли б її взяти. Облдержадміністрації є структурами із делегованими повноваженнями обласних рад. Якщо би «Свобода» хотіла взяти владу в областях, де вона контролює обласні ради, вона би забрала делеговані повноваження в облдержадміністрацій, і виконком обласної ради робив би політику, як це було із «Рухом» у 1990-му році. Але ж цього не сталося...

lb.ua: – Причина?

Остап Кривдик: – Вони не бюджетують свої області. Вони не мають механізмів впливу через міліцію, через прокуратуру. Тому це в плані політичної доцільності зрозумілий крок. Проте риторика є риторикою, а дія є дією.

lb.ua: – Як надовго вистачить симпатії виборців до риторики свободівців?

Остап Кривдик: – Це буде залежати від того шляху, який «Свобода» обере для себе. Є три варіанти. Перший: розширення електорального поля. Це щось типу тої еволюції, яку пройшла ОУН від тоталітарної організації на початку до демократичної соціалістичної організації зразка 1943-44 років. Другий шлях: це залишатися собою й топтати нішу у 5-7%, – найбільш вірогідний. Є виборці, є замовлення, та й технологічно це найзручніша позиція. Ну, й третій шлях: розкол на радикальних, дуже радикальних та надзвичайно радикальних, – і маргінез.

lb.ua: – Яке замовлення ви мали на увазі?

Остап Кривдик: – Мушу визнати, що «Свобода» зайшла у технологічному плані найдальше з усіх націоналістичних організацій. Вона має ефективну партійну систему, працює з волонтерами, у неї технологічний піар, є фінанси на білборди. Але є й сприяння зі сторони Банкової, яка звільнила їм електоральне поле на Тернопільщині і на Львівщині. Без цього звільнення «Свобода» би не взяла своїх перемог, і «Свобода» мовчить про це, бо вони бояться цього відкриття.

lb.ua: – Навіщо «Свобода» Банковій?

Остап Кривдик: – Це прекрасний спаринг-партнер для Банкової, який дуже гарно відтіняє її.

lb.ua: – Й Банкова не боїться?

Остап Кривдик: – У «Свободи» немає достатньо сильних кандидатур на мажоритарні округи. Більше того, у партії не було навіть достатньо сильних кандидатур на місцеві вибори у 2010 році. І коли вони взяли більші відсотки, ніж вони сподівалися, це для них самих був шок. У «Свободі» зараз сильний кадровий голод. Подивимось, чи угамують його люди з грішми до наступних виборів.

Інший запрошений організаторами учасник дискусії про «Свободу» й радикалізм в Україні, політолог Андреас Умланд, відмітив, що праві радикали в Україні, якщо їх розглядати як загрозу Україні й демократії, є значно меншою проблемою, аніж російські імперські націоналісти.

Андреас Умланд: – Вони не визнають сьогоднішні кордони Російської Федерації як кордони Росії та мають відповідні претензії до України. Вони хочуть, щоб уся Україна або Донбас і Крим «повернулись» до Росії. Та це є більша проблема – наявність такого великого сусіда, значна частина інтелектуальної та політичної еліти котрого не погоджується із кордонами та суверенітетом України.

lb.ua: – Та чи варто очікувати від росіян у зв’язку із цим якихось політичних дій? Може, це для них лише форма трауру, найкомфортніший спосіб пережити горе від втрати територій та величі?

Андреас Умланд: – А чим є тоді намагання включити Україну до нових союзів на території колишньої імперії? Це справді серйозна проблема для України, яка є фоном для зростання «Свободи».

lb.ua: – Тільки фоном? Чи ще й добривом?

Андреас Умланд: – Так-так, скоріше добривом.

lb.ua: – А як в контексті радикалізму слід інтерпретувати діяльність російських так званих «козаків» у Криму або одеської партії «Родіна» Ігоря Маркова? Не одні ж свободівці є радикалами в українській політиці.

Андреас Умланд: – Так, вони теж є радикалами. У них інше розуміння української нації. Вони розглядають українців як частину російської панслов’янської нації. І, звичайно, вони небезпечні [для демократії. – lb.ua]. Однак це все ж таки маргінальні угруповання в контексті української політики – вони не мають шансів на представництво у Верховній Раді.

Взагалі цікаво, що за успіхами «Свободи» та акціями інших українських націоналістів (Остап Кривдик: «Найбільш серйозні – Соціал-національна асамблея та рух автономів «Опір», а також фанатські організації».) останнім часом майже непомітне існування в Україні немаленької кількості організацій, котрі претендують не стільки на політичну владу в Україні, скільки на саму Україну. Мається на увазі, на певні її території та устрій.

lb.ua: – Якою є стратегія «Свободи» щодо проросійських організацій в Україні, наприклад, «козаків» у Криму або партії «Родіна»?

Андрій Іллєнко: – Це російські шовіністи. Вони не «ліві» й не «праві», вони просто шовіністи, які пропагують культ Великої Росії та знищення української держави. Це політичні сили, котрі не повинні існувати в Україні як легальні політичні партії – вони самі себе виводять за рамки конституційного поля.

lb.ua: – Себто, всі вони будуть закриті, коли «Свобода» отримає владу?

Андрій Іллєнко: – Якщо «Свобода» отримає владу, то «Свобода» буде ставити питання про закриття таких політичних сил.

Йосип Зісельс, віце-президент Конгресу Національних Громад України, додав з приводу проросійських організацій, що «слід говорити не про їх небезпеку, а про потребу в них: у Росії є потреба у величі. Німеччину привела до фашизму саме ця потреба бути великою».

Йосип Зісельс: – Україна ніколи не була великою та не є. Може, колись буде. Проте нехай Україна краще буде нормальною європейською країною. Як Словаччина хоча б. Щоб люди жили добрим спокійним життям, щоб не боялись за майбутнє своїх дітей, щоб були впевнені в ньому. Європа не живе питаннями, як російські алкоголіки: віддавати Японії острови чи не віддавати? Європа живе приватним сімейним життям. І я думаю, що провінційність України якраз є запорукою того, що фашизму тут не буде.

lb.ua: – А як ви розцінюєте певну популярність серед виборців радикалізму «Свободи»?

Йосип Зісельс: – Вони роблять вигляд, що вони нові... Я знав їхніх попередників, я сидів з їхніми попередниками. І з Кандибою, і з Лупиносом. Історію Лупиноса я досліджував ще у 1970-ті роки. Уже все було. Було тоді, коли старі люди цим займались, ще з бойовим чи «навколобойовим» минулим ОУН-УПА. А «Свобода» стоїть на їх костях. Вони успішніші, бо ті вже пройшли свій шлях. Ті вже, образно кажучи, принесли себе в жертву. УНП, УНА-УНСО та інші націонал-маргінальні партії правого спектру, усі незначні та із невеликим електоратом. На мою думку, в України є імунітет до радикалізму, й він полягає насамперед у тому, що Україна за сотні років втомилася від насильства, а радикалізм передбачає насильство. Радикали готові взятися до зброї, а Україні цього вже вистачило.

Андреас Умланд, до речі, зауважив, що Україна є однією з небагатьох держав у Європі, де радикальні націоналісти досі не представлені своєю фракцією у національному парламенті. Є звичним у Європі, сказав він, щоб праві радикали мали підтримку у суспільстві, проте невелику.

Отож, шанси «Свободи» на потрапляння до Верховної Ради слід розглядати у якості свідчення того, що із Заходу Європи через Центральну Європу до України дійшов той тренд на радикалізм, котрий можна побачити, наприклад, у Франції чи Австрії.

Таким чином, після дискусії, що була організована Фондом Бьолля та перехоплена свободівцями, можна зробити наступні висновки:

1. «Свобода» дуже уважно ставиться до всіх загроз на своєму шляху до політичної влади, навіть до таких невеликих, як одна з публічних дискусій, що влаштована ліво-ліберальним фондом. Це, певно, засвідчує деякий сумнів свободівців у власних перспективах, а отже, їх перевиборні позиції – принаймні у Києві – не можна назвати сильними.

2. Навіть керівник Київської міської організації «Свободи» утримується від слова «коли» у реченні про отримання влади й каже: «Якщо «Свобода» отримає владу». Себто, свободівці розуміють, що у парламенті для них все тільки почнеться, й конкретних важелів впливу не буде.

3. Ситуація невзяття «Свободою» виконавчої влади в областях, де партія контролює місцеві ради, засвідчує обмеженість впливу партії на суспільне життя та збільшує політичні збитки від кадрового голоду, що його, можливо, переживає «Свобода».

4. У разі отримання «Свободою» політичної влади слід очікувати в Україні дій, що подібні до путінських, а саме: процесів по вигнанню з країни на основі звинувачень в антидержавній пропаганді усіх західних фондів, котрі пропагують лібералізм.

5. Фактично, лише у «Свободи» та інших подібних українських організацій є чітко сформульоване відношення до російських імперських націоналістів як в Україні, так і за її межами у Росії. Нерадикальні сили в Україні зазвичай не вбачають в російських радикалах великої загрози для себе й для України і тому вважають збільшення симпатій виборців до «Свободи» чи не єдиною суттєвою проблемою у контексті радикалізму.

6. Діяльність російських імперських націоналістів та загалом політика Росії щодо України в контексті нової інтеграції на території колишнього СРСР є добривом для «Свободи» у політичному зростанні.

Дмитрий ЛитвинДмитрий Литвин, журналист