Все публикацииПолитика

Лукаш Адамський: «Перспективі євроінтеграції України не сприяє брак верховенства права»

Про перспективи України на шляху до європейської інтеграції, здобутки та вади теперішньої і минулої української влади, а також про гучні політичні процеси – у розмові Інституту Горшеніна з експертом Польського Інституту міжнародних справ Лукашем Адамським під час робочої зустрічі у Варшаві.

Наталия КлаунингНаталия Клаунинг, директор по коммуникациям Института Горшенина
Лукаш Адамський: «Перспективі євроінтеграції України не сприяє брак верховенства права»

“Європейський Союз – це найбільш ефективний інструмент модернізації країн Східної Європи”

Пане Лукашу, чим є європейська інтеграція з точки зору Польщі?

По-перше, не треба плутати європейську інтеграцію, і взагалі ЄС, з такою інтеграцією, яку пропагували і робили більшовики. Європейський Союз – це є зовсім інша структура, ніж Радянський Союз. Це не є держава. Я хочу це підкреслити, тому що час від часу бачу деякі непорозуміння, з цим пов’язані.

По-друге, з точки зору Польщі, європейська інтеграція – це, перш за все, проект модернізації країни. Всі країни Центральної і Східної Європи, в тому числі й Україна, мають зробити дуже багато, щоб зменшити цю велику різницю, яка утворилася в останніх кількох сторіччях.

Те, що відбувалося в Радянському Союзі у ХХ столітті, окрім тоталітарних репресій і великодержавних прагнень Кремля, – це був теж проект модернізації країни, пришвидшення економічного росту. Але це не вдалося через багато причин. Перш за все, тому що соціалізм, комунізм як система, виявився набагато менш ефективним, ніж капіталізм.

Після 1989 року різниця у рівні життя та доходів між мешканцями Західної і Східної Європи була дуже велика. Особливо це видно було в Польщі і країнах Радянського Союзу. В Чехії, Угорщині ця різниця у порівнянні з Заходом була трохи меншою, але все ж таки помітною.

Фото: Макс Левин

Європейська інтеграція – це є між іншим процес прийняття аcquis communautaire (законодавчий доробок європейських спільнот). Право, яке є в Європейському Союзі, дає інструменти для ефективної модернізації правової системи. Це є також деякі стандарти, яких треба дотримуватися – наприклад, стандарти щодо публічних замовлень та тендерів, або стандарти щодо питної води, стандарти щодо засад конкуренції тощо. Дуже багато областей суспільного життя мають зараз дотримуватися аcquis communautaire, і це є дуже добрий інструмент, щоби вимушувати зміни, навіть якщо є деякі лоббі в країні, які цього не хочуть.

Плюс європейська інтеграція – це дуже багато грошей з фондів, завдання яких – підтримувати менш заможні країни Європейського Союзу. Це є субсидія сільського господарства. Це є гроші на дороги, мости, транспорт. Дуже багато грошей йде на процес підвищення кваліфікації робітників чи людей з індустріальних районів, де вже немає закладів, фабрик, але треба щось робити. Їм треба перекваліфікуватися, щоби придбати ці нові кваліфікації, треба мати гроші на курси.

Загалом можна сказати так: Європейський Союз – це найбільш ефективний інструмент модернізації країн Східної Європи. Завдяки аcquis communautaire, завдяки величезному спільному ринкові, завдяки правовій культурі, завдяки грошам, які йдуть на підтримку слабших країн і регіонів.

А як щодо можливості інтеграції з Росією?

Україна може собі, звичайно, обрати інший вектор інтеграції, ніж ЄС. Але зараз Росія – це досить слабка держава. Користь для України від інтеграції з Росією може бути тільки в короткостроковій перспективі. Теоретично Україна могла б теж обрати «третій шлях», і модернізувати себе сама або за допомогою третіх країн. Це те, що пропонував Яценюк на останніх виборах. Але це зовсім нереально, бо не знайдуться потрібні для цього засоби.

Щодо Росії, можу сказати, що Митний союз – це є принаймні якась альтернатива. Але це є угрупування бідних країн з Росією, яка там домінує за свою територією, розмірами економіки та кількістю населення. Економіки всіх цих країн дуже слабкі, мало інноваційні з невеликою участю малого та середнього бізнесу у виробництві ВВП. Плюс – можливі дивіденди на користь України, такі як пониження коштів покупки енергоресурсів. Але знову ж вони дадуть користь лише в короткостроковій перспективі. А якщо подивитися загалом, виявиться, що вони тільки відтягують Україну від того, що вона і так мусить зробити. Це не є лікування, це є така крапельниця.

Фото: Макс Левин

Тому вважаю, що в України немає іншого шляху, як приближення до Європейського Союзу. І взагалі, приймаю це з задоволенням, що теперішня українська влада продовжує курс на європейську інтеграцію.

Які проблеми є всередині ЄС? Як це відіб’ється на можливості прийняти Україну до складу ЄС?

Проблем звичайно багато. Останнім часом вони головним чином пов’язані з функціонуванням зони Євро, до якої входить більшість членів ЄС. В Європейському Союзі зараз іде також активна дискусія щодо засад фінансування, щодо найближчої фінансової перспективи. Також проводиться дискусія щодо політики стосовно Північної Африки. Зараз, після революцій в арабських країнах до Європейського Союзу наплинуло дуже багато емігрантів, перш за все, до Італії та інших південно-європейських країн, які зараз хочуть змінити засади еміграції до ЄС. І звичайно, це створило некорисну атмосферу не тільки для подальшого розширення ЄС, але й для перспектив лібералізації візового режиму, що є дуже важливим і для України, і для Польщі. Я взагалі думаю, що скасування візового режиму повинно бути дуже важливим компонентом політики ЄС щодо своїх східних сусідів.

Перспективі інтеграції України не сприяє теж брак законності – the rule of law – верховенства права, закону. Згідно з Копенгагенськими критеріями, до ЄС можуть приймати країни, які є в Європі, і Україна, звичайно, є в Європі, ЄС цьому ніколи не заперечував. Країни, економіки яких можуть подолати конкуренцію зі сторони економік інших країн. Третя вимога – це бажання прийняти аcquis communautaire, право, яке було розроблене в межах Європейського Союзу. І четверте – це, звичайно, мусять бути країни демократичні, з верховенством закону. Я б тут зробив наголос на останньому пункті. Закон повинен діяти, і закон повинен виконуватися рівно для всіх. Це означає, що треба боротися з різними патологіями, які є в багатьох, якщо не у всіх пострадянських країнах, з високим рівнем корупції. Треба гарантувати рівні правила проведення політичної боротьби. І хоч Україна протягом останніх двадцяти років дуже багато осягнула, все таки ситуація не є така, що може задовольнити ЄС. Тут треба Україні дуже багато працювати.

“Я не хочу сказати, що Україна перестала бути демократією, але деякі досягнення Помаранчевої революції і сфера політичного плюралізму звузилися, зменшилися”

Як сучасний ЄС, і Польща зокрема, оцінює діяльність української влади? Чи спроможна наша влада зробити суттєві кроки в цих чотирьох важливих напрямках?

Це дуже важливе питання, яке задають різні експерти, політики. З одного боку, звичайно, видно, що завдяки Януковичу і його уряду, праця української адміністрації стала більш ефективною. Це те, що підкреслюють європейські службовці, політики. Це дуже видно в процесі ведення переговорів з ЄС щодо утворення між ЄС і Україною, так званої, поглибленої зони вільної торгівлі. Цей прогрес, поступ, який був осягнутий, дозволяє мати надію, що, може, до кінця цього року між ЄС і Україною буде досягнуто остаточне порозуміння, і підписаний договір про утворення зони вільної торгівлі. І в перспективі – участь України в Європейському ринку і в інших механізмах, які можна побачити в цій зоні вільної торгівлі та в договорі про асоціацію, який теж має бути підписаний.

Це буде сприяти поглибленню взаємних контактів, європейській інтеграції, процесові трансферу європейських норм. І якщо це удасться, це буде великою мірою заслугою Януковича – я хочу тут прямо сказати.

Фото: EPA/UPG

З іншого боку, мене дуже непокоїть обмеження політичного плюралізму в Україні. Є дуже багато сигналів, що українська влада посилила тиск на малий і середній бізнес, посилила тиск на власників ЗМІ. Бачимо також селективне, вибіркове застосування правосуддя. Наприклад, розпочато багато процесів проти колишніх службовців чи політиків з табору Юлії Тимошенко. Я тут не хочу сказати, чи вони завинили, чи ні. Бо можна собі цілком уявити, що правопорушення, у яких їх звинувачують, дійсно мали місце, що вони порушували українські закони. Але я собі задаю питання, чому таких процесів немає проти політиків з табору колишнього президента Ющенка? Або чому таких процесів немає, або дуже мало, проти людей, які зараз є в Партії регіонів, у владі? Чому до сих пір ані Ющенко, ані Янукович не досягнули хоча б одного: розкриття того, хто стояв за фальсифікаціями виборів у 2004 році?

Нема великої політичної конкуренції, яка була в роки по Помаранчевій революції.

Зараз маєте президента, у якого є успіхи, який має шанс увійти до історії, як президент, який заклав підвалини під процес модернізації держави і європейського вибору. Але бачимо негативні тенденції теж. Я не хочу сказати, що Україна перестала бути демократією, але деякі досягнення Помаранчевої революції і сфера політичного плюралізму звузилися, зменшилися – і це прикро.

“Думаю, що Луценко повинен відповідати на звинувачення з волі”

Ви торкнулися теми українського правосуддя. А що взагалі думають у Польщі про низку судових процесів, зокрема – про найгучніший – справу Луценка?

Багато обставин, що супроводжують процес Луценка, показують, що він має дуже мало спільного з правосуддям, незалежно від того, чи екс-міністр зробив те, в чому його прокуратура звинувачує, чи ні. Справа Луценка має радше характер політичної розправи, показового процесу, який має залякати інших потенційних противників нинішньої влади. Це так здається з обставин.

Ситуація, коли колишній міністр внутрішніх справ цілий місяць голодував, показує складність даного процесу. Заплановано, аби людина стала таким «козлом відпущення», а тут виявилося, що вона не погодилася з цією роллю, що вона почала голодування. Думаю, що Луценко повинен відповідати на звинувачення з волі, або треба дуже швидко закінчити процес. Було б оптимально, якби цей процес був проведений максимально прозоро.

Чи можлива подібна ситуація в Європі?

Є багато прецедентів, коли політиків було посаджено у в’язницю. Наприклад, маємо приклад не з європейською країною, але дуже подібною за системою до ЄС, – Ізраїль. Колишній президент Ізраїлю сидить за зґвалтування своєї співробітниці. Маємо ситуацію, що француз, шеф Міжнародного валютного фонду, серйозний кандидат на пост президента Франції, був затриманий за спробу зґвалтування. Він вже відмовився від посади голови МВФ. Скоріш за все, його теж посадять у в’язницю.

Так, але це – трохи інша ситуація…

Розумію. Так, бували випадки, що за порушення законів та корупцію політики отримували строк у в’язниці. Але політичної помсти опонентам немає. У сучасній Європі такий процес неможливий. В Європі цього не може бути, бо правосуддя та політики знаходяться під наглядом суспільства. Суддя мусить дотримуватися законів.

Фото: EPA/UPG

Я хочу ще раз наголосити, що це не значить, що я кажу, що Луценко не винен.

І, на останок, чого б Ви побажали Україні, українським громадянам, українській владі?

По-перше, зміцнення незалежності країни та реформ в ній: підвищення стандартів життя, демократії і верховенства закону.

По-друге, внутрішнього спокою і зменшення різних напруг, які виникають на тлі іншої інтерпретації історії чи статусу російської мови у країні.

По-третє, я бажаю відваги Україні, особливо українцям з Центральної, Східної і Південної частини країни, в подоланні тоталітарної спадщини Радянського Союзу, тоталітарних символів, яких, як, наприклад, пам’ятників більшовицьким діячам чи червоних прапорів – не можна погодити з елементарними християнськими та демократичними цінностями. Українцям Західної частини країни я бажаю теж зміни підходу до своєї історії, до ролі людей, які боролися за самостійну Україну. Бажаю Західній Україні, щоб там популярність фашистської партії «Свобода» зменшилася, щоб Бандера, Шухевич та інші діячі ОУН-УПА були трактовані не тільки, як люди, що дійсно хотіли самостійної України, але щоб до людей дійшли знання про їхні злочини, тоталітарний менталітет, про їхні терористичні заходи, які вони робили, наприклад, про 60 тисяч поляків – цивільної людності Волині та Галичини, вбитих УПА під час Другої світової війни.

І по-п’яте, звичайно, бажаю всім здоров’я.

Наталия КлаунингНаталия Клаунинг, директор по коммуникациям Института Горшенина