Депутати проголосували «за», хоча обізнані: жодної державної необхідності чи справедливості в цьому рішенні не має. Більше того - воно принизить, образить, обурить велику частину українців (в тому числі і автора) для яких це рівнозначно тому, якби органи влади підняли прапори зі свастикою.
Навіщо ж депутати принизили мільйони українських громадян? Для того, щоб догодити комуністам Верховної Ради; позагравати з електоратом, що ностальгує за СРСР? Така відповідь напрошується, хоча не є переконливою. Адже забагато радянської символіки досі «прикрашає» Україну і «червоні прапори» - крапля в морі, не здатні викликати вагомого піар-ефекту.
Так, автор живе біля Борисполя, де на центральній площі височить вождь комуністів Ленін. Пам’ятник доглянутий, цього річ місцева влада дбайливо ремонтує його постамент. Невже цього не достатньо щоб «уважити» купку комуністів району? Натомість поваги до почуттів свідомих українців - в тому самому районі Київської області - куди менше.
Нещодавно повела доньку в діброву в селі Нова Олександрівка, де колись був маєток автора українського гімну Павла Чубинського. Ось ідемо ми з доцею, я їй розповідаю, що таке гімн, розповідаю про автора, про дуби які буцімто ним були посаджені, а сама собі сумую. Прикро, бо парк не доглянутий, його територія постійно зменшується, ось уже найбільший з дубів Чубинського опинився за підозрілою огорожею чиєїсь приватної власності.
В далині бачу ялинки і великий чорний камінь. Кажу дитині: «Ось, мабуть, і пам’ятник Чубинському». Підходимо, тут мені взагалі стає зле. Бо, як виявилось, в маєтку автора українського гімну стоїть пам’ятник … 4-тій дивізії НКВД!
Можливо, не так було б сумно, якби це був старий радянський знак. Поставили колись, хай стоїть; автор - противник руйнування будь-яких пам’яток. Але найобразливіше - пам’ятник новий: чорний камінь і патетичний напис українською мовою: “Путь вони скінчили, у кривавім гарті і стоїть безсмертя біля них на варті”. Біля підніжжя - квіти.
Автор так зрозумів, що пам’ятник відремонтований за бюджетний кошт в незалежній Україні і влада села традиційно 9 травня сюди кладе квіти. Невже більше немає куди? Невже під час війни у боях з гітлерівцями не загинули жителі Чубинського, невже бракує могил на місцевому цвинтарі, що потрібно поклонятися карателям, катам, тим, які в тридцятих маєток Чубинського зруйнували?!
Пам’ятник автору державного гімну виглядає куди скромніше ніж НКВД, його не рятує навіть нова бруківка
Хтось може зауважити: вони загинули в бою з фашистами. Так, але випадково. Не встигли відступити. Частини НКВД взагалі - за інструкцією - в чесні бої з гітлерівцями не вступали, вони були не по цих справах. Їх головним завдання в Україні було знищувати українське національне підпілля та зачищати окуповані землі. Так і в цьому випадку дивізія НКВД просто забарилася, виконуючи наказ Сталіна нічого не лишати ворогу (та мирним жителям) в окупованому Києві - мінувала Хрещатик, знищувала систему водо- енергозабезпечення, продовольчі склади, висаджувала в повітря мости.
Чимало дубів парку вандали спалили живцем
Ну, і нарешті не будемо забувати про те, що попередні перед героїчною загибеллю роки чекісти винищували сотнями тисяч найкращих представників української нації. Руки кожного чекіста який загинув в Чубинському, були по плечі в крові і навіть їх загибель в бою не спокутує їх гріхів.
Поклоніння чекістам в маєтку Чубинського - теж саме, якби в майбутньому був поставлений пам’ятник міліціонерам-вбивцям Георгія Гонгадзе і представники влади клали би під нього квіти. А чому б ні - хлопці ж не лише журналіста закатували, вони ж бо і зі злочинцями боролися (це так би мовити зла іронія)…
Звичайно, кожна стаття пишеться живими людьми, які мають свою думку. Тож позиція, викладена автором, викличе шквал критики. Передовсім - , читачами, які й голосували за депутатів, що прийняли закон про червоні прапори. Також - викличе обурення діями влади тих, хто підтримує позицію автора. Всі обурилися? А тепер - стоп!
Автор недарма так розлого виклав свої ідеологічні аргументи, бо, здається, в жорстокому неприйняті вище написаного частиною українського суспільства - і є вся сіль події. Здається, двісті шістдесят депутатів прийняли закон про червоні прапори саме для того, щоб ті українці, які мислять, як автор, були ображені, принижені, а інші відчули свою перевагу. Подібні владні провокації покликані розколювати суспільство на ідеологічні табори. Все заради того, щоб розколювати. Щоби спрямовувати в потрібне - незагрозливе для влади русло - гнів народний. Адже в такому разі, громадянське суспільство не здатне об’єднатися в обуренні темою, яка близька і Заходу і Сходу – традиційній корупції у владі. Корупції, яка з кожним роком все менше стримує апетити, залазить в кишені простим українцям.
Візьмемо ті самі «червоні прапори». Тут є ідеологічна складова, є й економічна.
Скільки коштуватиме українцям сумнівний закон?
Адже, щоб вивісити прапори, спочатку треба купити тканину, пошити їх. І все це, зверну увагу, за бюджетний кошт. Невеликий? Це зважаючи як рахувати. Якщо у швидкої допомоги не вистачає 40 грн. на бензин, щоб виїхати на виклик і хворий помирає, то в такому разі ціна одного прапора - два людських життя.
Це не просто патетика. Зараз по всій країні фіксується чимало випадків, коли швидка не дістається вчасно до хворого. Це вже настільки звично, що давно перестало бути сенсацією. Нещодавно автор мав розмову з одним з бориспільських педіатрів, яка розповіла: останнім часом ігноруються навіть виклики по інсультах - через нестачу бензину.
А наша розмова з педіатром почалася з власної, так би мовити шкурної проблеми автора, яка має дитинку віком 7 місяців і якій після пологового не зроблене жодне з багатьох планових щеплень.
«В районі не вистачає вакцин, - пояснила педіатр, - у мене багато малючків, яким вже рік, а не зроблені щеплення. Це не тільки в нас, по всій країні так». Такого за пам’яті автора ще не було. А вакцинація, до речі - не та процедура, яку можна відкладати. Якщо не зробити вчасно чергове щеплення - попередні підуть нанівець. Якщо немовлятам робити вакцинацію не за графіком, це викликає безліч ускладнень.
Окрім того лікарі попереджають: якщо 5% дітей будуть нещеплені, Україна постане перед небезпекою виникнення епідемій. А нині - за деякими даними – щеплені лише 30%. Звісно, треба згадати й проблеми батьків, які через відсутність необхідних щеплень, не можуть влаштувати дітей в школу чи дитсадок.
Також в поліклініках відсутні не лише вакцини, а й ліки по державних програмах боротьби зі СНІДом, турбекульозом.
Знов таки, приклад з життя. У вчительки моєї страшої дочки онук захворів на турбекульоз. Страшна історія - від цієї хвороби минулого року померла мати хлопця ( живучі в Донецькій області, вони підхопили якусь страшну форму – людина «згорає» за короткий час). Хлопчик потребував дорогої операції, а з родичів - лише бабуся з учительською зарплатою. Втім, якось зібрали усією школою. А тепер потрібні ліки, які повинні виділятися безкоштовно, адже на турбекульозні програми йдуть чималі кошти платників податків. Але лікарі кажуть: міністерство ліки не закупило, викручуйся, вчителько, як можеш.
В міністерстві, в свою чергу, коментують: бракує коштів. Отже на скандальні червоні прапори бюджетні кошти є, а на важливі програми в сфері охорони здоров’я не має?
Хоча справа зовсім не у браку коштів. Громадські організації, які в Україні наглядають за снідівськими та турбекульозними програмами, вже майже півроку криком кричать у всіх ЗМІ: проблема лише в тому, що посадовці Міністерства охорони здоров’я не можуть собі ціни скласти. Тобто - суми відкатів по тендерних закупівлях вакцини. Чиновникам байдуже, що причинами зриву тендерів називається корупція. Для них важливіше, аби собі щось залишилось, після того, як левова частина відкату перекочує в так звану «партійну касу». А як інакше - корумпованій машині потрібні «паливо».
Отож, одні органи влади клепають корупцію, інші - займаються піаром: продукують одіозні рішення, які роз’єднують громадян, заважають сформуватися повноцінному громадянському суспільству, яке б визначилось з головним своїм ворогом. А він в цій державі єдиний, хоча і багатоликий – владні корупціонери.
Якщо «ворогами» стане не НАТО, не мова, не Бандера, а корупціонери, нинішня партія влади втратить свою електоральну підтримку, буде змушена хоч трохи зважати на потреби суспільства.
До цього, правда, далеко, але на там, наверху, перестраховуються. Зокрема махають червоними прапорами - стимулюють ненависть однієї частини країни до іншої.
За такою ширмою простіше крутити темні справи. Мовляв, народ все стерпить. Стерпить, що в бюджеті не вистачає бензину для «швидких», а той же уряд не перешкоджав роботі компанії «Лівелла», що в кінці минулого року завезла в Україну величезний об’єм пального без сплати податків. За інформацією автора, з цієї причини бюджет недотримав 7 млрд. грн. Все це було зроблено свідомо, бо позов до суду, який мав на меті заборонити працювати «Лівеллі» та подібним до неї компаніям, уряд відкликав.
Один з поважних посадовців «по секрету» розповів автору: надбані кошти пішли на «організацію» місцевих виборів. Якщо перефразувати - організацію «фальсифікацій». Адже, знов таки, один з технологів хвалився журналісту, як тільки в Черкаській області з 12 відсотків робив - для однієї відомої партії - 30.
А чесні вибори, до речі - єдина можливість громадськості примусити владу поважати суспільну думку.
Так одне чіпляється за інше, і маніпуляція з «червоними прапорами» займає своє місце в злочинній системі організації державного життя. Червоні прапори - лише технологія корупціонерів. Час навчитися не реагувати на цей подразник, ігнорувати ці та інші червоні прапорці, в межах яких мисливці заганяють дичину.